23 березня 2020 р. № 400/3968/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020
про:визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач, Управління), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання йому повної, достовірної та об'єктивної інформації на письмовий запит від 01.11.2019; зобов'язати відповідача повторно розглянути та надати йому повну, достовірну та об'єктивну інформацію на письмовий запит від 01.11.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виконав вимоги закону та не надав публічну інформацію на письмовий запит, безпідставно відмовив у задоволенні запиту на публічну інформацію, несвоєчасно надав запитувану інформацію.
Відповідач надав відзив на позов, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити у зв'язку із відсутністю протиправної бездіяльності з його боку, вказав, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не поширюється на розгляд запиту позивача, а регулюється Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до положень ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних у ній доказів у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
01.11.2019 позивач звернувся до відповідача із запитом, в якому просив надати йому публічну інформацію, стосовно того, чи має він право на пенсію за віком.
07.11.2019 відповідач надав позивачу відповідь № 4844-Л-07, в якій вказав, що запит буде розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо надання достовірної, та повної інформації на письмовий запит, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Стаття 34 Конституції України гарантує право кожному вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених вказаним Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених вказаним Законом (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
В постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 (далі постанова № 10) вказано, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях:
-уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);
-інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);
-інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);
-інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);
-інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
-інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Однією із гарантій забезпечення права на доступ до публічної інформації, передбаченою ч. 1 ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є обов'язок розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до публічної інформації відповідно до вказаного Закону здійснюється на принципах:
1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;
2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;
3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Суд зазначає, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Частиною 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Згідно з п. 1.1 Постанови № 10 не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Суд встановив, що позивач звернувся до відповідача із запитом від 01.11.2019, в якому просив повідомити чи має позивач на пенсію за віком. Таким чином, суд вважає, що такий запит позивача повинен бути вивчений та додатково опрацьований для надання відповіді, а тому не є інформаційним запитом, оскільки для надання відповіді на нього відповідачу необхідно створити інформацію.
Суд погоджується з аргументами відповідача про те, що відносини пов'язані із наданням відповіді на запит позивача від 01.11.2019 регулюються нормами Закону України «Про звернення громадян», оскільки питання, порушені у вказаному запиті, стосуються питань пенсійного забезпечення позивача та не підпадають під визначення поняття «публічна інформація», передбаченого у ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно з абз. 2 п. 3.4 Постанови № 10 одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації», проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону України «Про звернення громадян», розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п'ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом України «Про звернення громадян». При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п'ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Як встановив суд, відповідач у своїй відповіді від 07.11.2019 року вказав, що запит буде розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Суд звертає увагу на те, що запит позивача від 01.11.2019 розглянутий відповідачем в порядку Закону України «Про звернення громадян», що підтверджується наданою відповіддю від 28.11.2019 № 4844-Л-07.
Суд відхиляє доводи позивача про не надання публічної інформації, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Суд встановив, що на запит позивача від 01.11.2019 відповідач надав відповідь, датовану 07.11.2019, тобто з дотриманням строку, визначеного ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач діяв у межах повноважень, передбачених Законом України «Про доступ до публічної інформації» та Законом України «Про звернення громадян», а тому відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу достовірної, повної та об'єктивної інформації на письмовий запит від 01.11.2019 та зобов'язання відповідача надати позивачу достовірну, повну та об'єктивну інформацію на письмовий запит від 01.11.2019.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5-12, 19, 77, 194, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020 ідентифікаційний код 13844159) відмовити.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Мельник