23 березня 2020 р. № 400/284/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження розглянув адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі- позивач) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач) з вимогами визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
В обґрунтування позову зазначає, що на день виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 протиправно не отримав в повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме індексації за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р..
Також позивач зазначив що відповідач протиправно відмовив у проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, з мотивів відсутності у військовій частині: розрахунково-платіжних відомостей за весь період служби; наказів по стройовій частині та по особовому складу за весь період служби; відомостей про нарахування індексації грошового забезпечення та накази з попередніх місць військової служби; особової справи та послужного списку проходження військової служби.
Ухвалою від 24.01.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, із встановленням строку для відповідача на подання відзиву на позовну заяву.
Однак, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), ч. 9 ст. 205 КАС України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.
Інших заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.
Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -
Позивач упродовж 1993 по 12.03.2019 рр. проходив військову службу в Збройних силах України.
Статус «учасника бойових дій» позивача підтверджений посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 05.05.2015 року.
Згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №52 від 12.03.2019 старшого прапорщика ОСОБА_1 , командира взводу технічного обслуговування ремонтної роти бронетанкової техніки ремонтно-відновлюваного батальйону 145 окремого ремонтно-відновлювального полку, звільненого наказом командира 145 ОРВП №13-РС від 12.03.2019 року з військової служби у запас за статтею 26 ч.5 п.2 пп. «к» (у зв'язку із закінченням строку контракту ) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», допущено до здачі справ та посади.
При звільненні з військової служби позивачу не була нарахована та невиплачена індексація грошового забезпечення за період з січня 2016 року по вересень 2018 року.
18.12.2019 року позивач звернувся з рапортом до відповідача про проведення перерахунку індексації грошового забезпечення та її виплати за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 рр.
Листом №97 від 11.01.2020 року відповідач надав відповідь, якою відмовлено у виплаті індексації грошового забезпечення посилаючись на те, що станом на 11.01.2020 р. у військовій частині відсутні: розрахунково-платіжні відомості за весь період служби; накази по стройовій частині та по особовому складу за весь період служби; відомості про нарахування індексації грошового забезпечення та накази з попередніх місць військової служби; особова справа та послужний список проходження військової служби. Розрахунково-платіжні відомості та вище зазначені накази військової частини НОМЕР_1 були здані до Галузевого архіву Південного оперативного командування МО України м. Одеса. Знаходження відомостей про нарахування індексації грошового забезпечення та наказів з попередніх місць військової служби не відомо. У зв'язку з відсутністю вищезазначених документів, визначити неправомірність нарахування та не виплачування індексації грошового забезпечення є неможливим.
Відповідачем у відповіді не було зазначено жодних правових підстав для відмови в проведенні нарахування та виплаті індексації грошового забезпечення позивача.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон № 2011), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених Законом.
Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011 встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Згідно частиною першою 1 статті 2 Закону № 1282, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (стаття 4 Закону № 1282).
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Нормами Закону № 1282 та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Частиною 4 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком (ст. 233 КЗпП України).
Індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.09.2018 року, суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" змінено механізм і умови нарахування грошового забезпечення з 01.03.2018 року та підвищено розміри посадових окладів та окладів за військове звання всіх категорій військовослужбовців, тому суд визнав, що позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені.
Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року є порушенням вимог Закону № 1282, Порядку № 1078 та порушує права позивача.
Так, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").
Також Європейський Суд у справі YVONNE VAN DUYN V. HOME OFFICE (Сase 41/74 VAN DUYN V. HOME OFFICE) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, у даному випадку це забезпечення речовим утриманням безкоштовно, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.
Відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, також відмова з мотивів відсутності у військовій частині: розрахунково-платіжних відомостей за весь період служби; наказів по стройовій частині та по особовому складу за весь період служби; відомостей про нарахування індексації грошового забезпечення та накази з попередніх місць військової служби; особової справи та послужного списку проходження військової служби як причини невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Також, суд не приймає до уваги роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки вони мають рекомендаційний характер, а тому не може бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач в ході розгляду справи не довів правомірність своїх дій щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов язання винити дії, задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. включно.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. С. Брагар