Справа № 481/1721/19
Провадж.№ 2/481/31/2020
18 березня 2020 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Васильченко Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Філіпської Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановив:
Позивачка звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 ,в якому просить постановити рішення, яким визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_2 ,який зареєстрований в його будинку та в спірному житлі не проживає з 2015 року, що підтверджується актом обстеження фактичного не проживання гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної спеціалістами Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області в присутності свідків. Реєстрація відповідача в будинку позивача порушує його права на розпорядження житлом, яке перебуває виключно у його власності. Крім цього, відповідач не приймає участі в утриманні будинку, не дбає про дане майно та не проводить оплату за користування ним. Просить визнати відповідача таким, що втратив право на користування його житловим будинком.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, але подала до суду заяву про розгляд справи у судовому засіданні без її участі, просить позов задовольнити, посилаючись на викладені в ньому мотиви.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, але подав до суду заяву про розгляд справи у судовому засіданні без його участі, проти задоволення позову не заперечив.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, тому відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого на підставі рішення виконкому Новобузької міської ради народних депутатів відповідно рішення суду №2-220 від 10.07.1986р., встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 /а.с. 8/
Також судом встановлено та підтверджується копією будинкової книги, що 22 березня 2001 року у спірному житловому будинку ОСОБА_2 зареєстрував своє місце проживання /а.с. 6,7/.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач не проживає у спірному житлі з 2015 року. Це підтверджується обставинами та відомостями, які містяться в Акті обстеження фактичного не проживання, виданого Новобузькою міською радою Новобузького району Миколаївської області від 18 листопада 2019 року, який складено комісією в складі спеціалістів Новобузької міської ради в присутності свідків, та згідно якого встановлено, що ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , зареєстрований, але не проживає за даною адресою з 2015 року /а.с.11/.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1ст.2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, за правилом ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Скориставшись своїм правом, позивачка просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням на підставі ст. 405 ЦК України.
В п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобовязання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст.72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Як наголошено в ст. 71 ЖК УРСР жиле приміщення зберігається за наймачем протягом шести місяців.
Обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідача у спірному жилому приміщенні відповідно до ст. 71 ЖК УРСР понад визначені строки, судом не встановлено.
Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до переконання, що відповідач ОСОБА_2 обрав собі інше місце проживання, спірне житло залишив і в ньому не проживає понад встановлений законом термін без поважних причин, не сплачує витрати на утримання будинку; позивачка, як власник житла, має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися даним майном на власний розсуд та має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 258, 263-265, 268, ЦПК України,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням -задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя Н.О. Васильченко