Справа № 541/204/20
Провадження №2/541/452/2020
Іменем України
19 березня 2020 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючої, судді Куцин В. М.,
секретаря судових засідань Прус Т. В.,
розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності на квартиру,
31 січня 2020 року позивачі звернулися до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з вищезазначеним позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в якому просили визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 , придбаної за договором № НМ-0245 купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 01 березня 2001 року та зареєстрованим на Українській універсальній біржі.
Обґрунтовуючи позов посилалися на те, що 01 березня 2001 року між відповідачами та ними було укладено договір № НМ-0245 купівлі-продажу за яким відповідачі продали, а позивачі купили житлову квартиру АДРЕСА_1 . Договір було укладено та зареєстровано на Українській універсальній біржі, який не було посвідчено нотаріально через відсутність відповідної практики на момент здійснення правочину на підставі ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу».
Відповідно до умов договору вони виконали всі умови договору, зокрема сплатили продавцям вартість нерухомого майна, обумовлену договором, а продавці в свою чергу звільнили нерухоме майно, виписалися і передали його у власність, що ніким не заперечувалося.
Вищезазначена квартира зареєстрована за ними в Лубенському міжрайонному бюро технічної інвентаризації, вони володіють та користуються нею. Сторони по договору протягом 19 років жодних претензії не мали і не мають на даний час, оскільки повністю виконали його умови.
Однак у 2019 році при з'ясуванні питання про можливість розпоряджатися власністю позивачі дізналися, що з 01 січня 2004 року договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. За таких обставин вони не можуть вільно розпоряджатися своїм майном, оскільки договір купівлі-продажу не посвідчений нотаріально.Тому змушені звернутися до суду за захистом своїх прав, зокрема права власності на квартиру, оскільки не можуть у повній мірі володіти, використовувати та розпоряджатися своїм нерухомим майном.
Ухвалою судді від 05.02.2020 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального провадження, призначено підготовче засідання.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в підготовче засідання не з'явилися, подали заяви в яких просили справу розглядати без їх участі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі (а.с. 62, 64-66).
Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в підготовче засідання не з'явилися, подали заяви в яких просили справу розглядати без їх участі, позовні вимоги визнали та проти задоволення позову не заперечували (а.с. 58-61).
В зв?язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 01 березня 2001 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено договір № НМ-0245 купівлі-продажу житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 та зареєстровано на Українській універсальній біржі (а.с.21). Договір купівлі - продажу нотаріально не посвідчений.
ОСОБА_9 13 вересня 2014 року уклала шлюб із ОСОБА_10 та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_11 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 13.09.2014 (а.с. 19).
Відповідно до довідки ДКП «Миргородтехінвентаризація» від 22 січня 2020 року №32-Т право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за реєстровим № 54 в реєстровій книзі № 46 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 по 1/4 частині згідно договору № НМ-0245 купівлі - продажу від 01.03.2001 зареєстрованого на Українській універсальній біржі (а.с.23).
Згідно даного договору купівлі-продажу вищезазначена квартира складається з наступного: коридор 4,4 кв.м., кухня 8,6 кв.м., кімната жила - 17,0 кв.м., кімната жила - 12,0 кв.м., кладова - 1,0 кв.м., кімната жила 8,5 кв.м., туалет 0,9 кв.м., ванна 2,6 кв.м., коридор 5,8 кв.м., лоджія 2,3 кв.м., лоджія 1,6 кв.м. Загальна площа даної квартири становить 64,7 кв.м., житлова площа - 37,5 кв.м. (а.с. 21).
22.01.2020 проведено інвентаризацію та оцінку квартири. Згідно довідки ДКП «Миргородтехінвентаризація» № 32-Т від 22.01.2020 року загальна площа трьохкімнатної квартири становить 67,9 кв.м., житлова площа 37,5 кв.м., загальна вартість квартири згідно оцінки складає 147883 (сто сорок сім тисяч вісімсот вісімдесят три) гривні (а.с. 23).
Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які регламентують порядок набуття права власності і регулюються Конституцією України, ЦК Української РСР 1963 року, ЦК України та ЦПК України.
Так, згідно із ст.ст.41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Відповідно до ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Тобто, за змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.
Відповідно до положень ст.224 ЦК Української PCP (1963 року), що діяв на момент виникнення цивільних правовідносин, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК Української PCP нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Згідно ст. 47 ЦК Української PCP якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Згідно ст. 227 ЦК України 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Разом з тим, за положеннями ст.15 Закону України «Про товарні біржі», в редакції яка була чинною на час укладення договору, не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
Відповідно до положень ч. 1 ст.4 ЗУ «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Відповідно до положень ст.12 ЗУ «Про власність» праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В порядку ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з положенням ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Позовні вимоги позивачів не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає до задоволення, шляхом визнання за ними права власності на квартиру АДРЕСА_1 , придбаної за договором № НМ-0245 купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 01 березня 2001 року та зареєстрованим на Українській універсальній біржі.
При поданні позовної заяви позивачами сплачено судовий збір в сумі 1478 грн. 84 коп., тобто по 369 грн. 71 коп. кожним, відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" (а.с. 1-4).
Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахуванням викладеного суд приходить висновку про повернення позивачам 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме по 184,85 грн. кожному.
В зв'язку з тим, що позивачі просили не стягувати судові витрати з відповідачів, тому суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст.13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно з ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 47, 224, 227 ЦК України (1963р.), ст. 12 ЗУ Про власність, статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , придбаної за підставі договору купівлі-продажу № НМ-0245 від 01.03.2001 укладеного між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та зареєстрованим на Українській універсальній біржі.
Управлінню Державної казначейської служби України у Миргородському районі Полтавської області повернути ОСОБА_1 сплачений ним (р/р № UA218999980313131206000016012, отримувач платежу: УК Миргородський р-н/м.Миргород/22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача 37845125, код банку отримувача 899998) судовий збір у розмірі 184 (сто вісімдесят чотири) гривні 85 копійок відповідно до квитанції № 47502750 від 30 січня 2020 року в АБ «УКРГАЗБАНК».
Управлінню Державної казначейської служби України у Миргородському районі Полтавської області повернути ОСОБА_2 сплачений нею (р/р № UA218999980313131206000016012, отримувач платежу: УК Миргородський р-н/м.Миргород/22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача 37845125, код банку отримувача 899998) судовий збір у розмірі 184 (сто вісімдесят чотири) гривні 85 копійок відповідно до квитанції № 47502933 від 30 січня 2020 року в АБ «УКРГАЗБАНК».
Управлінню Державної казначейської служби України у Миргородському районі Полтавської області повернути ОСОБА_3 сплачений ним (р/р № UA218999980313131206000016012, отримувач платежу: УК Миргородський р-н/м.Миргород/22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача 37845125, код банку отримувача 899998) судовий збір у розмірі 184 (сто вісімдесят чотири) гривні 85 копійок відповідно до квитанції № 47502863 від 30 січня 2020 року в АБ «УКРГАЗБАНК».
Управлінню Державної казначейської служби України у Миргородському районі Полтавської області повернути ОСОБА_12 сплачений нею (р/р № UA218999980313131206000016012, отримувач платежу: УК Миргородський р-н/м.Миргород/22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача 37845125, код банку отримувача 899998) судовий збір у розмірі 184 (сто вісімдесят чотири) гривні 85 копійок відповідно до квитанції № 47503012 від 30 січня 2020 року в АБ «УКРГАЗБАНК».
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п. п. 15 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.
Сторони по справі:
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Кибинці Миргородського району Полтавської області, проживає АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Тамаріани Логодіхського району Грузії, проживає АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 .
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Миргород Полтавської області, проживає АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 .
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м. Миргород Полтавської області, проживає АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_5 .
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка м. Миргород Полтавської області, місце реєстрації АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_6 .
ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженець м. Миргород Полтавської області, місце реєстрації АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_7 .
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженець м. Миргород Полтавської області, місце реєстрації АДРЕСА_6 , рнокпп НОМЕР_8 .
ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженка м. Миргород Полтавської області, місце реєстрації АДРЕСА_7 , рнокпп НОМЕР_9 .
Повне судове рішення складено 19.03.2020 року.
Суддя: В. М. Куцин