16 березня 2020 рокум. Ужгород№ 260/83/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Маєцької Н.Д.
при секретарі судового засідання - Кустрьо В.М.
за участю:
позивач - не з'явився,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 березня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 20 березня 2020 року.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Закарпатській області), якою просить: 1) Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08 листопада 2019 року № Ф-7617-52 на суму 26539,26 грн., видану Головним управлінням ДПС у Закарпатській області; 2) Зобов'язати Головне управління ДПС у Закарпастькій області зменшити суму боргу (недоїмки) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 26539,26 грн. станом на 31 жовтня 2019 року, яка виникла на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08 листопада 2019 року за № Ф-7617-52 на суму 26539,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 04.10.2003 року, однак з 2004 року підприємницьку діяльність не здійснював та працював найманим працівником. 08 листопада 2019 року ГУ ДПС у Закарпатській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-7617-52, згідно якої станом на 31 жовтня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 26539,26 грн. Вказану вимогу ГУ ДПС у Закарпатській області позивач вважає протиправною оскільки він з 2004 року працював найманим працівником та роботодавцями здійснювалися за нього відрахування єдиного внеску .
16 березня 2020 року до суду надійшла заяви представника позивача про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що позивач у період з 04.10.2003 року по 28.10.2019 року мав статус фізичної особи-підприємця та відповідно є платником єдиного внеску у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Оскільки на позивача, як на суб'єкта підприємницької діяльності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" покладено обов'язок сплачувати єдиний внесок у розмірі не нижче мінімального та позивачем не забезпечено сплату мінімальної суми єдиного внеску у встановлені строки, то відповідачем правомірно обчислено на підставі даних інформаційної системи фіскального органу та сформовано оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно вимог ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач з 04 жовтня 2003 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 жовтня 2019 року припинив свою підприємницьку діяльність.
08 листопада 2019 року ГУ ДПС у Закарпатській області винесено вимогу № Ф-7617-52 про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до вказаної вимоги, станом на 31 жовтня 2019 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 26539,26 грн.
В той же час, судом встановлено та підтверджується записом в трудовій книжці позивача, що з 10 січня 2005 року він прийнятий на роботу в Виробничий підрозділ "Локомотивне депо Мукачево" регіональної філії "Львівська залізниця".
Відповідно до довідки Виробничого підрозділу "Локомотивне депо Мукачево від 14 лютого 2020 року № 55 та підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), роботодавцем систематично сплачується єдиний внесок за позивача.
Також судом встановлено, що наказом начальника Виробничого підрозділу "Локомотивне депо Мукачево" регіональної філії "Львівська залізниця" від 16 серпня 2019 року № 341-ОС розірвано трудовий договір з ОСОБА_1 .
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до ст.1 Закону №2464 - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1статті 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є:
- роботодавці;
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
- члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
- особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Частиною другою статті 6 Закону №2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464 роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464 за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вже встановлено судом позивач з 10 січня 2005 року по 16 серпня 2019 року працював у Виробничому підрозділі "Локомотивне депо Мукачево" регіональної філії "Львівська залізниця" та відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) роботодавцем систематично сплачувався внесок з його заробітної плати.
Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем та вказує, що базу нарахування єдиного внеску зобов'язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, що не отримують дохід від провадження діяльності.
Такі доводи представника відповідача судом відхиляються, так як Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу з 2018 року по серпень 2019 року, та у зв'язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача у вказаний період, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем за період, коли він був найманим працівником.
Як вже встановлено судом, позивача звільнено з Виробничого підрозділу "Локомотивне депо Мукачево" регіональної філії "Львівська залізниця" 16 серпня 2019 року та як вбачається із індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) роботодавцем сплачений за позивача єдиний внесок за серпень 2019 року.
В той же час, суд зазначає, що позивач припинив підприємницьку діяльність 28 жовтня 2019 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що оскільки у вересні та жовтні 2019 року позивач вже не був найманим працівником, а підприємницьку діяльність припинив тільки 28 жовтня 2019 року, то він був платником єдиного внеску у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2262 та зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок у вересні та жовтні 2019 року, у розмірі, що не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску, який у 2019 році становив 918,06 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як вбачається із оскарженої вимоги заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2019 року становить 26539,26 грн.
Однак, оскільки позивач до 16 серпня 2019 року був найманим працівником та припинив підприємницьку діяльність 28 жовтня 2019 року, то у вересні та жовтні 2019 року згідно вимог законодавства мав статус фізичної особи -підприємця і зобов'язаний був сплатити єдиний внесок за вказані місяці, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску та у 2019 році становив 918,06 грн.
Враховуючи вищенаведене та оскільки позивач до серпня 2019 року був найманим працівником та роботодавцем систематично сплачувався внесок з його заробітної плати, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску за період, коли він був найманим працівником у розмірі 24703,14 грн. Відтак, вимога ГУ ДПС у Закарпатській області № Ф-7617-52 від 08 листопада 2019 року на суму 24703, 14 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.
Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 до 16 серпня 2019 року був учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, роботодавець систематично сплачував внесок з його заробітної плати.
Згідно з ч.3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, чинним законодавством передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. При цьому, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що жодною нормою спеціального Закону № 2464-VІ не передбачено обов'язок ФОП, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, сплачувати ЄСВ, якщо вона не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходу від неї.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 р. по справі "Вєренцов проти України", в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 р. по справі "Корецький та інші проти України", ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 р. по справі "Олександр Волков проти України" (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи "доброго врядування" і "належної адміністрації".
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Суд звертає увагу на те, що позивач до 16 серпня 2019 року працював як найманий працівник, підприємницьку діяльність не здійснював та роботодавець сплачував з його заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
В той же час, суд зазначає, що оскаржена вимога в частині суми в розмірі 1836, 12 грн., є правомірною та не підлягає скасуванню, оскільки у вересні та жовтні 2019 року позивач зобов'язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ ДПС у Закарпатській області зменшити суму боргу (недоїмки) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 26539,26 грн., суд зазначає.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права.
Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.
Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача зменшити суму боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 26539,26 грн., оскільки вважає, що визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7617-52 від 08 листопада 2019 року на суму 24703,14 грн. є належним, ефективним та достатнім способом захисту прав позивача.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) на суму 24703,14 грн., вимоги позову в цій частині відповідають вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами. В той же час, оскаржена вимога в частині суми 1836,12 грн. є правомірною та не підлягає скасування, також не підлягає задоволенню вимога про зобов'язання зменшити суму боргу позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. У зв'язку із частковим задоволенням позову, необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Закарпатській області.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ 43143065) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 7617-52 від 08 листопада 2019 року на суму 24703,14 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот три гривні чотирнадцять копійок).
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області судові витрати у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).
Суддя Н.Д. Маєцька