79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.03.2020 справа № 914/1404/19
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Пукач М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕВС”, м.Запоріжжя;
до Відповідача: Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго”, м.Львів;
про: стягнення суми заборгованості;
ціна позову: 660747,94грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився
18.07.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 03.07.2019р. №1/07 (вх.№1466) Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕВС” до Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго” про стягнення 600000грн. суми основного боргу, 52109,59грн. пені, 4438,35грн. трьох відсотків річних та 4200грн. інфляційних втрат; ціна позову 660747,94 грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем умов укладеного Договору про закупівлю товару від 10.01.2019р. № 2401-ЗЭ-БуТЭС.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.07.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 27.08.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.08.2019р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче засідання на 17.09.2019р.
Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.09.2019р. у даній справі судом постановлено зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго” від 11.09.2019р. вих. №82/732 за зустрічним позовом Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕВС” про визнання недійсним Договору від 10.01.2019р. №2401-ЗЭ-БуЕЭС повернути.
17.09.2019р. Відповідачем подано до Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Львівської області апеляційну скаргу від 17.09.2019р. вих. №82/747 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.09.2019р. у справі №914/1404/19.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.09.2019р. у даній справі судом постановлено клопотання Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго” від 17.09.2019р. вих. №82/746 (вх. №2493/19 від 17.09.2019р.) про зупинення провадження задоволити; зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Західного апеляційного господарського суду у справі №914/1404/19; зобов'язати Учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати розгляду Західним апеляційним господарським судом справи №914/1404/19.
Супровідним листом від 24.09.2019р. вих. №914/1404/19/1/19 матеріали даної справи та апеляційну скаргу АТ “ДТЕК Західенерго” від 17.09.2019р. вих. №82/747 (вх. №243/19-01 від 17.09.2019 р.) надіслано до Західного апеляційного господарського суду.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2019р. у даній справі судом постановлено апеляційну скаргу Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго” за № 82/747 від 17.09.2019 (вх. № 01-05/3502/19 від 24.09.2019) залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Львівської області від 12.09.2019 року у справі №914/1404/19 - без змін; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника; справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Супровідним листом від 26.11.2019р. вих. №03-01/3119/19 (зареєстровано судом 26.11.2019р. за вх. №1333) Західним апеляційним господарським судом повернуто до Господарського суду Львівської області матеріали справи №914/1404/19.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2019р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; призначити підготовче засідання на 17.12.2019р.
10.12.2019р. за вх. №51927/19 на адресу суду надійшло витребування Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019р. вих. №09-01/3243/19 про надіслання на адресу Західного апеляційного господарського суду матеріалів справи №914/1404/19 для долучення до касаційної скарги АТ “ДТЕК “Західенерго” та подальшого скерування на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для здійснення касаційного провадження.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.12.2019р. у даній справі суд постановив зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №914/1404/19.
Супровідним листом від 11.12.2019р. вих. №914/1404/19/2/19 матеріали даної справи надіслано до Західного апеляційного господарського суду для долучення до касаційної скарги від 03.12.2019 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 р. у даній справі та подальшого скерування на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного суду на виконання вимог п. 17.5 Перехідних положень ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.12.2019р. у даній справі ухвалено відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго” на ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.09.2019р. та постанову західного апеляційного господарського суду від 14.11.2019р. у справі №914/1404/19.
Супровідним листом від 27.12.2019р. вих. №23.1-15/914/1404/19/717/2019 (зареєстровано судом 16.01.2020р. за вх. №40) Верховним Судом повернуто до Господарського суду Львівської області матеріали справи №914/1404/19.
В період з 13.01.2020р. по 27.01.2020р. суддя Фартушок Т.Б. перебував на лікарняному (тимчасова непрацездатність).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.01.2020р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі; призначити підготовче засідання на 06.02.2020р.
06.02.2020р. за вх.№6502/20 від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності Позивача за наявними в ній доказами.
Ухвалою суду у даній справі від 06.02.2020р. суд постановив Відкласти підготовче засідання на 18.02.2020р.
Також 18.02.2020р. за вх.№8494/20 від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності Позивача за наявними в ній доказами.
Ухвалою суду від 18.02.2020р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 17.03.2020р.
Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
В порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, продовж розгляду спору надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Представник Відповідача в жодне з судових засідань явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявок суду не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
При цьому суд зазначає, що, як встановлено ухвалою суду у даній справі від 06.02.2020р., повідомлення про вручення Відповідачеві поштового відправлення за ідентифікатором 7901413003434 з ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 29.01.2020р., надіслане Відповідачу за адресою його місцезнаходження, станом на час проведення судового засідання (06.02.2020р.) до суду не повернулось; згідно інформації відстеження пересилання поштового відправлення “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) поштове відправлення за ідентифікатором 7901413003434 01.02.2020р. перебувало у точці видачі/доставки (79026, м.Львів), 01.02.2020р. відправлення перенаправлене до іншого відділення: інші причини (79026, м.Львів), 01.02.2020р. - надходження на сортувальний центр м.Львів, 03.02.2020р. відправлення відправлено до точки видачі/доставки (79026, м.Львів).
З врахуванням вищенаведеного ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.02.2020р. №914/1404/19 судом постановлено керівнику Львівської дирекції Акціонерного товариства “Укрпошта” (79000, м.Львів, вул.Словацького, 1, ідентифікаційний код ВП: 22336769) в строк до 13.02.2020р. повідомити Господарський суд Львівської області про причини невручення (в тому числі перенаправлення з поштового відділення 79026 на поштове відділення 79026) поштового відправлення за ідентифікатором 7901413003434.
Листом від 26.02.2020р. вх.№9925/20 АТ «Укрпошта» повідомило суд, що за інформацією ВПЗ-26, рекомендоване відправлення 79014 13003 434 було вручене 03.02.2020р.
Крім того, ухвала Господарського суду Львівської області від 18.02.2020р у справі №914/1404/19, якою постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 17.03.2020р., отримана Відповідачем 05.03.2020р., підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення від 05.03.2020р. (ідентифікатор 7901413070859).
Повідомлення про вручення інших ухвал суду у даній справі наявні в матеріалах справи.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань, в тому числі судового засідання 17.03.2020р.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 52109,59грн. пені, 4438,35грн. трьох відсотків річних та 4200грн. інфляційних втрат, покласти на Відповідача судові витрати у справі - 1921грн. судового збору та 7200грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 600000грн. суми основного боргу.
Позиція Відповідача:
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Сторін за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.
10.01.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (надалі - Позивач, Постачальник) та Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір про закупівлю товару №2401-ЗЭ-БуТЭС (далі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Постачальник зобов'язувався поставити Покупцю Товар, зазначений в специфікації, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар, код згідно УКТ ЗЕД: 84295199006: ДК:021-2015 42418000-9 Машини та механізми для підіймання, переміщення, завантаження чи розвантаження (далі - Товар), 2018-2019 року виготовлення, в кількості, комплектності та асортименті та за ціною згідно зі специфікацією: ковшовий міні-навантажувач виробника BAWOO COMPANY CORP номер/індекс стандарту DIGGERV67 з ковшем (двигун Hyundai, вантажопідйомність 1020кг, ковш 0,45 м.куб., двошвидкісний мотор, допоміжна система гідравліки, передній гудок та сигнал заднього ходу, закрита кабіна з обігрівом (з 2-швидкісним вентилятором), проблисковий маячок та ЗІП) сер. №3806010 в кількості одна штука за ціною 973284,73грн. без урахування податку на додану вартість. Ціна з ПДВ 1167941,68грн.
Відповідно до п.1.3. Договору вантажоодержувач Товару: відокремлений підрозділ «Бурштинська теплова електрична станція» Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго».
Згідно пункту 2.9. Договору Товар вважається поставленим комплектним, якщо у поставленому Товарі наявні складові елементи (комплектуючі), завдяки яким покупцеві забезпечуються належне його використання та на дату поставки Товару Постачальник надав Покупцю повний комплект документів, перелік яких передбачених п.5.7. Договору. У випадку відсутності всіх документів, передбачених п.5.7. Договору, Товар вважається поставленим некомплектним, у зв'язку з чим Покупець має право застосовувати до Постачальника санкції, обумовлені п.7.4. Договору.
Пунктом 3.1. Договору Сторонами погоджено, що ціна на Товар, що поставляється, зазначається в Специфікації (п.1.1. Договору) та є незмінною протягом строку дії Договору крім випадків, встановлених діючим законодавством України.
Згідно пункту 3.2. Договору сума Договору становить 1167941,68грн., в тому числі 194656,95грн. податку на додану вартість.
Вартість тари, упакування та маркування Товару входить у суму Договору (п.3.3. Договору).
Відповідно до п.4.1. Договору розрахунки за Договором проводяться шляхом оплати Покупцем поставленого Покупцю Товару на сорок п'ятий календарний день з дати поставки відповідного Товару на підставі отриманого Покупцем рахунку та за умови надання Постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 Договору.
Пунктом 4.7. Договору Сторонами встановлено, що у разі, якщо останній день строку для оплати, що встановлений Договором, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день.
Товар вважається поставленим Покупцю з дати підписання Сторонами видаткових накладних (дата поставки Товару) (п.5.5. Договору).
Згідно п. 5.6. Договору право власності на Товар, усі ризики втрати або пошкодження Товару переходять від Постачальника до Покупця з дати поставки Товару.
При поставці Товару Постачальник надає Покупцю одночасно з Товаром, що поставляється, Видаткову накладну на Товар, що поставляється, товарно-транспортну накладну або експрес-накладну, паспорт на Товар відповідно до вимог п.2.5.3. Договору. (п.5.7. Договору).
Відповідно до п.5.12. Договору зобов'язання Постачальника вважаються виконаними з моменту передачі Товару в розпорядження Покупця в місці призначення поставки, що вказане у п.5.2. Договору, в асортименті, кількості у строки з якісними характеристиками, узгодженими Сторонами у специфікації (п.1.1. Договору) з обов'язковим підписанням документів, зазначених в п.5.5. Договору та надання всіх документів, передбачених п.5.7. Договору. Зобов'язання Покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленого Товару (дата списання грошових коштів з рахунку Покупця).
Пунктом 6.1.1. Договору Сторонами передбачено обов'язок Покупця своєчасно і в повному обсязі сплачувати за поставлений Товар; пунктом 6.3.1. - обов'язок Постачальника здійснити поставку Товару у строки, встановлені Договором.
Відповідно до п.7.14. Договору у разі прострочення оплати Товару Покупець за письмовою згодою Постачальника сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення оплати від вартості невчасно оплаченого Товару, однак не більше п'яти відсотків від вартості невчасно оплаченого Товару.
Згідно п.11.1. Договору Договір може бути скріплений печатками Сторін, набирає чинності з дня його підписання обома Сторонами і діє до 31.12.2019р., а в частині проведення розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх грошових зобов'язань.
На виконання умов Договору Позивачем на підставі Наряду-замовлення від 14.02.2019р. №БТС000002256 згідно Видаткової накладної від 18.02.2019р. №940 передано, а Відповідачем отримано ковшовий міні-навантажувач виробника BAWOO COMPANY CORP номер/індекс стандарту DIGGERV67 з ковшем (двигун Hyundai, вантажопідйомність 1020кг, ковш 0,45 м.куб., двошвидкісний мотор, допоміжна система гідравліки, передній гудок та сигнал заднього ходу, закрита кабіна з обігрівом (з 2-швидкісним вентилятором), проблисковий маячок та ЗІП) сер. №3806010 в кількості одна штука за ціною 973284,73грн. без урахування податку на додану вартість. Ціна з ПДВ 1167941,68грн.
Вказаний Договір та Видаткову накладну підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого за Договором Товару належним чином не виконано, згідно Платіжних доручень від 18.04.2019р. №76532 на суму 260000грн., від 18.04.2019р. №76537 на суму 185570грн. та від 25.04.2019р. №82780 на суму 122371,68грн сплачено на користь Позивача 567941,68грн. вартості Товару за Договором (копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи), внаслідок чого утворився борг з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором в розмірі 600000грн.
З метою досудового врегулювання спору Позивач 20.06.2019р. звертався до Відповідача Претензією від 10.06.2019р. №100-1 із вимогою про оплату 600000грн. вартості поставленого за Договором Товару. У претензії зазначалось про порушення Відповідачем встановленого Договором 45-денного строку оплати товару та зазначалось, що у випадку несплати товару впродовж 5 робочих днів з моменту отримання товару Позивач змушений буде звернутись до господарського суду. Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування, докази її відхилення або задоволення в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.
З підстав наведеного Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 600000грн. суми основного боргу за поставлений Позивачем та отриманий Відповідачем за Договором Товар, а також 52109,59грн. пені, 4438,35грн. трьох відсотків річних та 4200грн. інфляційних втрат за порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати за Договором.
27.08.2019р. за вх.№2289/19 від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Позивач не ставить позовної вимоги про стягнення з Відповідача основного боргу.
17.09.2019р. Позивач надіслав на адресу суду клопотання від 10.09.2019р. вих. №6/09 (вх. №38134/19), у якому просить суд не розглядати заяву Позивача від 23.08.2019р. б/н (вх. №2289/19 від 27.08.2019р.) у зв'язку із поданням нової заяви по суті спору від 10.09.2019р.
Окрім того, 17.09.2019р. від Позивача надійшла заява від 10.09.2019р. б/н (вх. №2492/19), у якій з підстав погашення Відповідачем суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 52109,59грн. пені, 4438,35грн. трьох відсотків річних та 4200грн. інфляційних втрат, покласти на Відповідача судові витрати у справі - 1921грн. судового збору та 7200грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 600000грн. суми основного боргу та повернути Позивачу частину сплаченого судового збору у розмірі 7990,22грн.
В обґрунтування викладених в заяві доводів Позивач зазначає про те, що Відповідач згідно Платіжних доручень від 18.07.2019р. №132725 на суму 100000грн., від 18.07.2019р. №133005 на суму 100000грн., від 30.07.2019р. №407313 на суму 300000грн. та від 08.08.2019р. №148305 на суму 100000грн. здійснив погашення суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами ч.1 ст.672 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ч.4 вказаної статті Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього.
Згідно норми ч.5 ст.672 ЦК України у випадку, якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Приписами ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.07.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 27.08.2019р.
Згідно ч.3. ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
З врахуванням п.4.1 Договору щодо строків проведення розрахунків та дати здійснення поставки Товару згідно Договору (Видаткова накладна від 18.02.2019р. №940) суд зазначає, що оплата згідно Договору повинна була б бути здійснена по 04.04.2019р., відтак, першим днем прострочення оплати є 05.04.2019р.
Згідно видаткової накладної від 18.02.2019р. №940 Товар поставлено на суму 1167941,68грн., що відповідає ціні Договору.
Оплата Товару відбулась згідно платіжних доручень від 18.04.2019р. №76532 на суму 260000грн., від 18.04.2019р. №76537 на суму 185570грн. та від 25.04.2019р. №82780 на суму 122371,68грн., якими сплачено на користь Позивача 567941,68грн. вартості Товару за Договором; залишок боргу становив 600000грн.
Крім того, згідно платіжних доручень від 18.07.2019р. №132725 на суму 100000грн., від 18.07.2019р. №133005 на суму 100000грн., від 30.07.2019р. №407313 на суму 300000грн. та від 08.08.2019р. №148305 на суму 100000грн. Відповідачем здійснено оплату 600000грн. за Договором.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідачем прострочено оплату повної вартості Товару на суму 1167941,68грн., оскільки першим днем прострочення є 05.04.2019р., а перша оплата здійснена 18.04.2019р.
Провадження у даній справі відкрито 23.07.2019р.
Згідно наведених вище платіжних доручень станом на 23.07.2019р. борг Відповідача перед Позивачем складав 400000грн. (1167941,68 - 260000 - 185570 - 122371,68 - 100000 - 100000).
З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 200000грн. суми основного боргу є безпідставними та необґрунтованими у зв'язку із відсутністю такого боргу на момент відкриття провадження у даній справі (23.07.2019р.), оскільки Відповідачем до відкриття провадження у справі згідно Платіжних доручень від 18.07.2019р. №132725 на суму 100000грн. та від 18.07.2019р. №133005 на суму 100000грн. здійснено погашення вказаного боргу; відтак, в задоволенні позову в частині стягнення 200000грн. основного боргу слід відмовити.
В той же час, предмет спору в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 400000грн. суми основного боргу припинив своє існування після відкриття провадження у справі (23.07.2019р.), що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 52109,59грн. пені за період з 05.04.2019р. по 03.07.2019р. суд зазначає наступне.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до п.7.14. Договору у разі прострочення оплати Товару Покупець за письмовою згодою Постачальника сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення оплати від вартості невчасно оплаченого Товару, однак не більше п'яти відсотків від вартості невчасно оплаченого Товару.
При цьому суд зазначає, що, як встановлено вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу, Відповідачем прострочено оплату повної вартості Товару на суму 1167941,68грн., оскільки першим днем прострочення є 05.04.2019р., а перша оплата здійснена 18.04.2019р.
Заявлена Позивачем до стягнення сума пені складає менше 5% від вартості невчасно оплаченого товару (1167941,68/100*5=58397,08).
Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення 52109,59грн. пені за період з 05.04.2019р. по 03.07.2019р. При цьому суд зазначає, що в межах заявленого періоду станом на 05.04.2019р. борг становив 1167941,68грн., з врахуванням здійснених оплат станом на 18.04.2019р. борг становив 722371,68грн., станом на 25.04.2019р. борг становив 600000грн.
Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором Товару за вказаний Позивачем період становить 58397,08грн.
З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 52109,59грн. пені за період з 05.04.2019р. по 03.07.2019р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором Товару Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.
Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 4438,35грн. трьох відсотків річних за період з 05.04.2019р. по 03.07.2019р. та 4200грн. інфляційних втрат за період з травня по липень 2019р. включно суд зазначає наступне.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.
При цьому суд зазначає, що, як встановлено вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу, Відповідачем прострочено оплату повної вартості Товару на суму 1167941,68грн., оскільки першим днем прострочення є 05.04.2019р., а перша оплата здійснена 18.04.2019р. В межах заявленого періоду станом на 05.04.2019р. борг становив 1167941,68грн., з врахуванням здійснених оплат станом на 18.04.2019р. борг становив 722371,68грн., станом на 25.04.2019р. борг становив 600000грн.
Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, часу її існування, здійснення Відповідачем її часткового погашення, а також приписів ч.5 ст.254 ЦК України. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором Товару за вказаний Позивачем період становить 5115,60грн., інфляційних втрат - -2428,07грн.
З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 4438,35грн. 3% річних за період з 05.04.2019р. по 03.07.2019р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
В той же час, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 4200грн. інфляційних втрат за період з травня по липень 2019р. включно є безпідставними та необґрунтованими, а відтак, в задоволені позову в цій частині позовних вимог слід відмовити.
При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 3 відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.
Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2020».
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України” від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України” за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов'язання щодо оплати Товару за Договором, враховуючи погашення Відповідачем суми основного боргу, перевіривши розрахунок нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за заявлені Позивачем періоди, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 400000грн. суми основного боргу закрити на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору та стягнути з Відповідача на користь Позивача 52109,59грн. пені та 4438,35грн. 3% річних. В решті позовних вимог в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 9911,22грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору; очікувані витрати на професійну правничу допомогу адвоката та представництво інтересів Позивача у суді, які будуть понесені у майбутньому: 3000грн. за підготовку позовної заяви та підготовку додатків (документів), що додаються до позовної заяви; витрати на представництво інтересів Позивача у суді 12600грн.; загалом очікувана сума судових витрат складає 22511,22грн.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 11.07.2019р. №33147 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 9911,22грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком до позовної заяви.
Також, Позивачем 27.08.2019р. за вх. №35264/19 подано клопотання від 23.08.2019р. б/н, у якому зазначає про понесення у зв'язку із розглядом справи судових витрат у вигляді 9911,22грн. сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та 7200грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Окрім того, Позивач у вказаному клопотанні просить суд долучити до матеріалів справи докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу копії Договору про надання правової допомоги від 01.07.2019р. №12, Акту виконаних робіт від 26.07.2019р. №3, Рахунку-фактури від 26.07.2019р. №3, Платіжного доручення від 30.07.2019р. №33368 на суму 3000грн., Рахунку-фактури від 22.08.2019р. №4 та Платіжного доручення від 23.08.2019р. №33727 на суму 4200грн.
01.07.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (за Договором - Клієнт) та Адвокатом Литвиненком Ярославом Анатолійовичем (за Договором - Адвокат) Договору про надання правової допомоги №12, предметом якого (п.1.1.) є надання Адвокатом усіма законними методами і способами правової допомоги Клієнту.
Пунктом 2.2. Договору встановлено, що Адвокат бере на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги:
2.2.1. скласти позовну заяву для подання до Господарського суду, зробити розрахунок до позовної заяви (якщо це необхідно), підготувати (зібрати, роздрукувати, завірити ) копії документів які додаються до позовної заяви та направляються до Господарського суду разом з позовною заявою;
2.2.2. підготувати позову заяву д ля відправлення відповідачу з додатком - описом до цінного листа, зробити розрахунок до позовної заяви ( якщо це необхідно), підготувати (зібрати, роздрукувати, завірити ) копії документів які додаються до позовної заяви та направляються Відповідачу разом з позовною заявою;
2.2.З. представляти інтереси Клієнта в усіх установах, організаціях, підприємствах України, незалежно від їх форм власності та підпорядкування, в усіх органах державної влади України, в прокуратурі, службі безпеки, органах державної податкової адміністрації (інспекції). Державній фінансовій службі, органах внутрішніх справ, органах юстиції, в усіх органах досудового слідства, Національній поліції, в усіх органах державної виконавчої служби України, інших державних органах України;
2.2.4. вести від імені Клієнта з усіх питань будь які цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні справи, в усіх місцевих, господарських, адміністративних, апеляційних та касаційних судах України усіх рівнів, а також у третейських судах, з усіма правами наданими діючим законодавством позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі, але не виключно, з правом підписання та подання або пред'явлення до суду позовних заяв, заяв про забезпечення позову, відзивів на позовні заяви, інших будь-яких заяв, клопотань та процесуальних документів, апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд справ за нововиявленими обставинами, також з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, відкликання позовних заяв, визнання повністю або частково позову, зміни підстав або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, укладання мирової угоди, передачі справ у товариський чи третейський суд, оскарження рішень, постанов, ухвал суду в апеляційному, касаційному порядку, у тому числі за нововиявленими обставинами, з правом знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати рішення, ухвали, постанови, виконавчі листи або накази суду, пред'явлення до органів державної виконавчої служби до виконання та стягнення рішень, ухвал, постанов, наказів суду, інших виконавчих документів, листів, заявляти клопотання та відводи, засвідчувати копії документів Довірителя;
2.2.5. виконання інших дій, передбачених законодавством.
Згідно п.4.3. Договору за надання правової допомоги відповідно до даного договору, Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) у розмірі, який узгоджується Сторонами:
- за послуги передбачені п.1.1., 2.2.1., 2.2.2. цього договору Клієнт сплачує адвокату винагороду у розмірі 3000 гривень 00 коп.;
- за послуги передбачені п.2.2.4. цього договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду у розмірі 4200 гривень 00 коп. за один день участі у судовому засіданні. У цю суму входять також транспортні витрати адвоката на поїздку до суду та витрати на проживання;
- за послуги передбачені п.2.2.3. цього договору Клієнт сплачує, адвокату винагороду у розмірі який узгоджується окремо за домовленістю сторін.
Після надання послуг, у продовж 10 робочих днів після їх надання сторони підписують Акт виконаних робіт по факту надання послуг.
Актом виконаних робіт по Договору від 26.07.2019р. №3 Адвокат передав, а Клієнт (Позивач) прийняв послуги за Договором на суму 3000грн.
Вказаний договір та акт підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору.
26.07.2019р. Адвокатом виставлено Клієнту до оплати Рахунок-фактуру №3 на послуги з надання професійної правничої допомоги на суму 3000грн.
Платіжним дорученням від 30.07.2019р. №33368 на суму 3000грн. Клієнт (Позивач) оплатив на користь Адвоката вказані послуги.
Окрім того, 22.08.2019р. Адвокатом виставлено Клієнту до оплати Рахунок-фактуру №4 на суму 4200грн. за надання послуги з професійної правничої допомоги (представництво інтересів Клієнта у Господарському суді Львівської області як позивача у даній справі).
Платіжним дорученням від 23.08.2019р. Клієнтом перераховано на користь Адвоката 4200грн. вказаних витрат.
Також, Позивачем надано копії посадочних документів АТ «Укрзалізниця» на 25.08.2019р. на суму 427,23грн., сполучення Запоріжжя 1 - Львів та на 27.08.2019р. на суму 256,57грн., сполучення Львів - Запоріжжя 1; посадочні документи видані на ім'я ОСОБА_1 . Представник Позивача ОСОБА_2 був присутній у судовому засіданні 27.08.2019р.
Проте, відповідно до п.4.3 Договору про надання правової допомоги №12 за надання правової допомоги відповідно до даного договору, Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) у розмірі, який узгоджується Сторонами: за послуги передбачені п.2.2.4. цього договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду у розмірі 4200 гривень 00 коп. за один день участі у судовому засіданні. У цю суму входять також транспортні витрати адвоката на поїздку до суду та витрати на проживання.
ОСОБА_2 є адвокатом та представником Позивача у справі, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30.05.2013р. серії ЗП №001653, посвідченням адвоката від 30.05.2013р. серії ЗП №001653 та Ордером від 01.07.2019р. серія ЗП №081616.
Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно ч.2 ст.128 ГПК України розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
З врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо закриття провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 400000грн. суми основного боргу у зв'язку із відсутністю предмета спору судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 6000грн. судового збору у зв'язку із закриттям провадження у справі.
17.09.2019р. від Позивача надійшла заява від 10.09.2019р. б/н (вх. №2493/19), у якій з підстав погашення Відповідачем суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі просить суд повернути Позивачу частину сплаченого судового збору у розмірі 7990,22грн.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 9911,22грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7200грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 3911,22грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7200грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3640,81грн. судового збору та 4974,89грн. витрат на професійну правничу допомогу, в решті судові витрати залишити за Позивачем. Після набрання законної сили судовим рішенням у даній справі постановити ухвалу про повернення Позивачу з Державного бюджету України 6000грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 11.07.2019р. №33147 судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 672, 691, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.15; ідентифікаційний код: 23269555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (69083, Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Східна, буд.9; ідентифікаційний код: 25483198) 52109,59грн. пені, 4438,35грн. 3% річних, 3640,81грн. судового збору та 4974,89грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Провадження у справі в частині стягнення з Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.15; ідентифікаційний код: 23269555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (69083, Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Східна, буд.9; ідентифікаційний код: 25483198) 400000грн. суми основного боргу закрити.
4. В решті позову відмовити.
5. Після набрання законної сили рішенням суду у даній справі постановити ухвалу про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (69083, Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Східна, буд.9; ідентифікаційний код: 25483198) з Державного бюджету України 6000грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 11.07.2019р. №33147 судового збору.
6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 18.03.2020р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.