ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 березня 2020 року м. Київ № 640/5119/19
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії. -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022), в якому просить:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду, одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив військову службу в Збройних силах, під час проходження військової служби отримав поранення, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА. 17.12.2013 року під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 довічно визнано інвалідом ІІ групи, внаслідок поранення отриманого при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА. З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності, позивач звернувся до відповідачів із заявою та копіями необхідних документів, але у призначенні такої допомоги йому було відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2019 року залучено Закарпатський обласний військовий комісаріат у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на боці відповідача.
Відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов відповідно до якого зазначив, що позивачем не надано всіх доказів, які дають право на отримання одноразової грошової допомоги. Також зазначив, що оскільки позивачу вперше встановлена інвалідність через 23 роки після звільнення з військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у позивача відсутнє. Крім того, відповідач посилається й на те, що позивачем не надано жодного первинного документу, який би свідчив про поранення та захворювання позивача під час проходження ним служби у ДРА та документу, який би визначав до якої категорії військовослужбовців він відносився під час проходження військової служби, а також не надано довідки МСЕК про первинний огляд та встановлення позивачу інвалідності.
Станом на день ухвалення рішення, третя особа 1 письмових пояснень не надала з невідомих суду причин.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , проходив військову службу на посадах рядового складу з 16.04.1986 року по 06.06.1988 року.
У червні 1988 року був звільнений з військової служби.
17 грудня 2013 року під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 довічно визнано інвалідом ІІ групи, внаслідок поранення отриманого при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААБ №462167 від 17.12.2013 року.
З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 , позивач звернувся до Міністерства оборони України через Закарпатський обласний військовий комісаріат із заявою та копіями необхідних документів про виплату одноразової грошової допомоги.
Листом від 21.11.2018 року №0290/А-1731/930 Департаментом фінансів Міністерства оборони України було надано відповідь, в якій рекомендовано позивачу звернутися до військового комісаріату за місцем проживання для отримання більш детальних роз'яснень з питання наявності права щодо призначення одноразової грошової допомоги, а військовому комісару Київського обласного військового комісаріату доручено запросити заявника на прийом та надати такі роз'яснення.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, останній звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч.1 статті 3 цього Закону, він поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.
Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (ч. 1 статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців»).
Згідно з п.4 ч.2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2013 року № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Відповідно п.6, 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 975, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, призначення і виплата одноразової допомоги здійснюється на підставі документів. У разі неподання повного комплекту документів (наприклад відсутності свідоцтва про смерть у разі загибелі військовослужбовця), підстав для призначення одноразової допомоги немає. Порядок призначення та виплати допомоги: особи, які мають право на одноразову допомогу звертаються з документами у обласний військовий комісаріат; комплект документів перевіряється та надсилається за належністю в Департамент фінансів Міністерства оборони України для розгляду їх Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги; перевірені фахівцями документи розглядаються Комісією та подаються Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення одноразової допомоги; після прийняття рішення Міністром оборони України кошти надсилаються у обласний військовий комісаріат (військову частину), до якого були подані документи, для виплати одноразової допомоги отримувачам. Виплата одноразової допомоги провадиться в порядку черговості відповідно до дати подання документів після отримання Міністерством оборони коштів, передбачених на ці цілі.
Судом встановлено, що позивачу при повторному огляді 17.12.2013 року встановлена ІІ група інвалідності безтерміново, причина інвалідності зазначена як «поранення ТАК, отримано при виконанні обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА».
26 вересня 2018 року позивач звернувся до Міністерства оборони України через Закарпатський обласний військовий комісаріат із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Згідно з пунктами 11-12 Порядку № 975, військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (пункт 12 Порядку № 975).
Приписами пункту 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що передумовою отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується Міністерством оборони України, є звернення до уповноваженого органу, в даному випадку - військкомату, із відповідною заявою та іншими необхідними документами, які в установлений строк розглядаються цим органом, після чого складається висновок за результатами розгляду заяви про призначення та виплати одноразової грошової допомоги виплати одноразової грошової допомоги, який направляється розпоряднику бюджетних коштів для прийняття відповідного рішення (про призначення чи про відмову в призначенні такої допомоги).
При цьому, на Закарпатський ОВК покладено обов'язок направити до Міністерства оборони України висновок та документи для прийняття рішення про призначення або про відмову у призначені одноразової грошової допомоги, а до компетенції Міністерства оборони України віднесено прийняття відповідного рішення.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 802/1966/17-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 825/454/18.
В матеріалах справи відсутня інформація щодо подання висновку розпоряднику коштів.
При цьому, суд немає можливості захистити права позивача, зобов'язавши третю особу - Закарпатський обласний військовий комісаріат вчинити певні дії, оскільки позивачем до Закарпатського ОВК позовні вимоги не заявлялися, у даній справі він є третьою особою, а не відповідачем.
Судом встановлено, що протокол комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням або відмові в призначенні і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум який в розумінні Порядку №975 і є рішенням яке підлягає оскарженню у випадку його прийняття - стосовно ОСОБА_1 не приймався, документи позивача щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у встановленому законодавством порядку не розглядались, відтак позовні вимоги до Міністерства оборони України є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а також враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа