58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34
04 березня 2020 року Справа № 926/2883/19
Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді М.І.Ніколаєва,
секретар судового засідання А.І.Кифірюк
розглянувши матеріали справи
За позовом Заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод»
до Чернівецької міської ради
про скасування запису про право власності
представники сторін: не з'явились
На розгляд Господарського суду Чернівецької області надійшов позов Заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до головного спеціаліста Відділу з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчуни Наталії Лаврентіївни (далі - державний реєстратор) та Чернівецької міської ради про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 04.04.2018 №40475051 та запису про право власності №25577873, що стало підставою для зміни форми власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Заводська 33, площа 11,9765 га, кадастровий номер 7310136900:40:001:0034 з державної в особі Міністерства оборони України на комунальну - територіальної громади м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради.
Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 19.12.2019 позовну заяву передано судді Ніколаєву М.І.
Ухвалою суду від 23.12.2019 позовну заяву залишено без руху, надано прокурору строк у 10 днів з дня вручення ухвали для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків.
На виконання вищевказаної ухвали 02.01.2020 через канцелярію суду від прокурора надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 27.01.2020.
Цією ж ухвалою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство Міністерства оборони України “Чернівецький металообробний завод” (58007, м. Чернівці, вул. Заводська, 33).
Ухвалою суду від 27.01.2020 у зв'язку із неявкою представників сторін підготовче судове засідання відкладено на 18.02.2020.
У підготовчому судовому засіданні 18.02.2020 прокурор звернувся з клопотанням про відмову від позовних вимог до державного реєстратора в частині визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав від 4 квітня 2018 року № 40475051, у зв'язку з чим просив суд в цій частині провадження у справі закрити. Решту позовних вимог прокурор підтримав у повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.02.2020 прийнято відмову прокурора від частини позовних вимог, закрито провадження у справі в частині визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора права власності на нерухоме майно Відділу з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради від 4 квітня 2018 року № 40475051, а також відкладено підготовче засідання на 04.03.2020.
Представники сторін у судове засідання 04.03.2020 не з'явились, повідомивши суд про можливість вирішення спору без участі їх представників
Правова позиція прокурора у позовній заяві.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧВ №001088 від 17.08.1998 у користуванні Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» перебуває земельна ділянка площею 11,9765 га (кадастровий номер 7310136900:40:001:0034), власником якої є держава в особі Міністерства оборони України.
04.04.2018 державним реєстратором Відділу з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради прийнято рішення №40475051 та внесено запис про право власності №25577873, яким змінено форму власності з державної на комунальну та змінено власника земельної ділянки з держави в особі Міністерства оборони України на територіальну громаду м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради.
Однак, Міністерство оборони України чи уповноважені ним органи дозволу на передачу даної земельної ділянки у комунальну власність не надавали, рішення про її вилучення або добровільну відмову від неї не ухвалювали.
Правова позиція позивача.
Міністерство оборони України позовні вимоги підтримало у повному обсязі та просило суд розглянути справи без участі його представника (заява від 20.02.2020 вх.№650).
Правова позиція третьої особи
У поясненнях на позов (вх.№690 від 25.02.2020) Державне підприємство Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» позовні вимоги підтримало у повному обсязі.
Правова позиція відповідача у відзиві на позов.
У поданому відзиві на позовну заяву від 27.01.2020 (вх.№ 249) відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі та просив суд розглядати справу без участі його представника.
Відповідно до ч.3 ст.185 Господарського кодексу України (далі - ГПК України) за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Враховуючи визнання позову відповідачем прокурор звернувся із заявою про повернення на підставі ч.1 ст.130 ГПК України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 17.03.1998 №231/66 земельну ділянку (кадастровий номер 7310136900:40:001:0034), що розташована за адресою вул. Заводська, 33 у м.Чернівці надано у постійне користування Державному підприємству Міністерства оборони України «Чернівецькому металообробному заводу» про, що свідчить Державний акт на право постійного користування ( І-ЧВ №001088 від 17.08.1998р.)
Доказів визнання нечинним або скасування даного акту суду не надані.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 09.08.2019 земельна ділянка (кадастровий номер 7310136900:40:001:0034) обліковується в землях оборони за цільовим призначенням - землі промисловості.
Розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації №1231-р від 28.12.2017 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна номер 191208672 від 03.12.2019 земельна ділянка (кадастровий номер 7310136900:40:001:0034), що знаходиться за адресою: вул. Заводська, 33 у м.Чернівці перебуває в комунальній власності, власник - територіальна громада м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради.
Номер запису про право власності - 25577873.
Дата державної реєстрації - 30.03.2018. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40475051 від 04.04.2018, Мінчуна Наталія Лаврентіївна, Чернівецька міська рада.
Підстава виникнення права власності - Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення порядку реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням».
Позиція суду щодо юрисдикції спору.
Відповідно до п. 1 ч.1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних (ч.1 ст. 12 Закону).
Державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
Якщо ж, на думку позивача, саме в результаті державної реєстрації права власності за третьою особою - суб'єктом звернення за такою послугою порушується право власності позивача, то має місце спір позивача про цивільне право з цією особою, яка і має бути належним відповідачем у спорі про скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права за особою, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №911/488/18 та від 04.09.2018 у справі № 915/127/18)
До того ж навіть у випадку, коли суб'єкт державної реєстрації прав не допустив порушень законодавства при проведенні державної реєстрації права, це не є перешкодою для розгляду спору за цивільним позовом, задоволення якого є підставою для вчинення реєстраційних дій.
У силу ст. ст. 169 та 172 ЦК України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки як учасники цивільних відносин.
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законодавством України про місцеве самоврядування власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в своїй самоврядній діяльності не є підпорядкованими іншим органам місцевого самоврядування.
Справи у спорах між органами місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких органи місцевого самоврядування є учасниками цивільних відносин та реалізують повноваження власника майна, не мають ознак публічно-правового спору та належать до юрисдикції господарських судів.
З предмета та підстав позову, викладених у позовній заяві, вбачається, що прокурор звернувся до суду з цим позовом на захист порушеного (на його думку) права власності на належну йому земельну ділянку до відповідача як особи, за якою зареєстровано право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться на даній ділянці, тобто, спір виник із майнових відносин приватноправового характеру і його існування не залежить від додержання вимог законодавства при здійсненні запису про реєстрацію права суб'єктом державної реєстрації прав. За таких обставин даний спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.
З приводу наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про прокуратуру” прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
Тобто наявність підстав для звернення прокурора з позовом повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом з врахуванням зазначених прокурором обставин та поданих доказів.
У світлі викладеного суд зазначає, що у позовній заяві прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі порушенням інтересів держави тим, що державним реєстратором Відділу з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчуною Наталією Лаврентіївною було внесено запис про право власності №25577873 від 04.04.2018, яке стало підставою для фактичної зміни форми власності з державної на комунальну та зміни власника спірної земельної ділянки (адреса вул. Заводська, 33, м. Чернівці, площа 11,9765 га, кадастровий номер 7310136900:40:001:0034) з держави в особі Міністерства оборони України на територіальну громаду м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради)
Також прокурор, на виконання вимог ч.4 ст. 23 ЗУ “Про прокуратуру”, попередньо повідомив позивача про здійснення представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з цим позовом.
Враховуючи викладені вище обставини в сукупності, суд вважає, що прокурором обґрунтовано наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, для звернення до суду з позовом у даній справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженим органом - захисту інтересів держави.
Вирішення судом питання наявності у прокурора повноважень для звернення до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Ради у цій справі не суперечить правовим висновкам у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19) та від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс-19).
Висновок суду по суті спору.
Статтею 1 ЗУ «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ військово-навчальних закладів підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань утворених відповідно до законодавства України (військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Землі оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч.ч.1,2 ст. 77 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" унормовано, що земля, закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю.
З матеріалів справи вбачається, що право постійного користування спірною земельною ділянкою було зареєстроване за Чернівецьким металообробним заводом на підставі рішення Чернівецької міської ради № 231/6 від 17.03.1998 підтвердженням чого являється Державний акт на право постійного користування землею від 17.08.1998 серії І-ЧВ № 001088.
Таким чином, земельна ділянка (кадастровий номер 7310136900:40:001:0034) належить до земель оборони та має особливий правовий статус.
Приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони, а також те, що її власником є держава в особі Міністерства оборони України встановлено в постанові Верховного Суду по справі №926/2346/16 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.05.2018.
Згідно із частиною 4 статті 77 Земельного кодексу України порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").
Державний акт на право постійного користування на момент передачі нерухомого майна не скасовано та не змінено, третя особа добровільно від права постійного користування не відмовлялась.
Оскільки, саме Міністерство оборони України, яке відповідно до підпунктів 104, 105 приймає рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони, в установленому порядку здійснює затвердження положень про них (їх статутів), призначення на посаду та звільнення з посади їх керівників, укладення і розірвання з ними контрактів та контроль за дотриманням ними вимог контрактів; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони, має вирішувати питання про надання згоди на вилучення з постійного користування земельних ділянок, що належать до земель оборони.
У свою чергу, Міністерством оборони України чи уповноваженими ним органи дозволу на передачу даної земельної ділянки в комунальну власність чи її державної реєстрації за територіальною громадою м. Чернівців не надали, рішення про її вилучення або добровільну відмову від неї приймали.
Будь-яких доказів на спростування вказаного матеріали справи не містять.
Таким чином, державним реєстратором всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно внесено запис про право комунальної власності на спірну земельну ділянку, чим фактично її вилучено із земель оборони, що порушує майнові права власника даної землі - держави в особі Міністерства оборони України.
У силу приписів ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 № 915/127/18 зазначено, що у разі, коли суд установить, що суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та немає встановлених законом підстав для відмови у державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес позивача.
При цьому суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
Наявність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію комунальної форми власності на спірну земельну ділянку безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків держави в особі Міністерства оборони України як власника землі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, вимоги прокурора про скасування внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, тому підлягають задоволенню.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в зв'язку із задоволенням позову.
Враховуючи визнання відповідачем позову на підставі ст. 130 ГПК України прокурору слід повернути 50% сплаченого судового збору з державного бюджету.
Керуючись ст. 50, 74, 86, 123, 129, 130, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі
Міністерства оборони України до Чернівецької міської ради про скасування запису про право власності задовольнити в повному обсязі.
2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна запис номер 25577873 від 30.03.2018 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 7310136900:40:001:0034) площею 11,9765 га.
3. Повернути Військовій прокуратурі Західного регіону України Чернівецького гарнізону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, ДРПОУ:38326057 IBAN UA 238201720343120001000082783) сплачений згідно платіжного доручення №1327 від 04.12.2019 судовий збір в сумі 956 грн.
4. Стягнути з Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1 код 36068147) на користь Військової прокуратури Західного регіону України Чернівецького гарнізону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, ДРПОУ:38326057 IBAN UA 238201720343120001000082783) 956 грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи перебування судді М.І.Ніколаєва у період з 10.03.2020 по 14.03.2020 у відрядженні повний текст рішення складено та підписано 17 березня 2020 року.
Суддя М.І. Ніколаєв