13.03.2020 Справа № 920/127/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Жерьобкіної Є.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними матеріалами справу № 920/127/20
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601),
до відповідача 19 Державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області (вул. Есманський шлях, буд. 50, м. Глухів, Сумська область, 41400),
про стягнення 2611 грн. 64 коп. заборгованості відповідно до договору постачання природного газу № 00628/17-ТЕ-28, укладеного між сторонами 30.01.2017,
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 2611 грн. 64 коп., в тому числі 1552 грн. 40 коп. пені, 279 грн. 87 коп. 3% річних та 779 грн 37 коп. інфляційних втрат, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем поставленого природного газу за укладеним між сторонами договором постачання природного газу № 00628/17-ТЕ-28 від 30.01.2017. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт несвоєчасної оплати відповідачем поставленого природного газу у лютому та квітні 2017 року.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 11.02.2020 відкрите провадження у справі № 920/127/20, відповідачу наданий п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; зазначено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. 6 ст. 252 ГПК України); наданий позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив відповідно до ст. 166 ГПК України; визначено, що заяви, клопотання і заперечення подаються сторонами в письмовій формі.
Відповідно до ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
02.03.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 721к від 02.03.2020), в якому зазначає, що позивачу необхідно відмовити у задоволенні позову, у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Пункт 10.3. договору суперечить вимогам ЦК України, тому є нікчемним. Відповідач, посилаючись на приписи ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, зазначає, що позивачем не зазначено в чому саме відповідачем позивачу завдано збитків. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює дійсне її правове призначення. Також відповідач вказує на недотримання позивачем приписів ст. 222 ГК України щодо направлення претензії з вимогою про сплату штрафних санкцій.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 00628/17-ТЕ-28 від 30.01.2017, позивач зобов'язується поставити відповідачу у 2017 році природний газ, а останній, в свою чергу, оплатити його на умовах передбачених договором.
Природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1. договору у редакції додаткової угоди № 2 від 31.03.2017 до договору).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за лютий, квітень 2017 року, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 68169 грн 95 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у зв'язку з чим останньому нараховані пеня відповідно до п. 8.2. договору, інфляційні та 3% річних.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
За умовами п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Судом встановлено, що поставлений позивачем природний газ у лютому та квітні 2017 року загальною вартістю 68169 грн 95 коп. оплачений відповідачем повністю, однак з простроченням строків оплати, визначених п. 6.1. договору. Зокрема, природний газ, поставлений у лютому 2017 року оплачений відповідачем 10.05.2017 згідно з платіжним дорученням № 15 від 05.05.2017, поставлений природний газ у квітні 2017 року - 28.07.2017 згідно з платіжним дорученням № 26 від 27.07.2017.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховані 3 % річних в загальній сумі 279 грн. 87 коп. та інфляційні втрати в сумі 779 грн 37 коп., виходячи з суми заборгованості помісячно за лютий, квітень 2017 року, з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Додатковою угодою № 2 від 31.03.2017, сторонами внесено зміни до п. 8.2. договору, а саме замінено слова « 21% річних» на « 16,4 % річних».
Умови укладеного між сторонами договору не містять інших положень щодо строку нарахування штрафних санкцій.
У п. 10.3 договору сторони погодили, що строк, у межах якого останні можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, пені, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 1552 грн. 40 коп., виходячи з суми заборгованості помісячно за лютий, квітень 2017 року, з урахуванням строків розрахунків визначених договором, з дотриманням положень ч. 6 ст. 232 ГК України.
За приписами ст.ст. 256, 257, 258 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно із ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Оскільки у п. 10.3. договору сторони погодили збільшення позовної давності щодо стягнення пені, інфляційних нарахувань, відсотків річних, суд вважає посилання відповідача на нікчемність вказаного пункту договору безпідставними.
Позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності (п'ять років) і підстави для застосування ст. 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності) відсутні.
За приписами ч. 2 ст. 222 Господарського кодексу України, у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, вказаної нормою закріплено право сторони, а не обов'язок досудового врегулювання спору.
Конституційний Суд України в Рішенні від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) зазначив, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
За викладених обставин, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу поставленого у лютому, квітні 2017 року, перевіривши розрахунок позивача, суд вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1552 грн. 40 коп. пені, 279 грн. 87 коп. 3% річних та 779 грн 37 коп. інфляційних втрат.
Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, зазначає, що позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % від заявленої до стягнення суми. Суд враховує, що позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, останнім у повному обсязі сплачено основний борг; стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат, в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем.
Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача 776 грн. 20 коп. пені, 279 грн. 87 коп. 3% річних та 779 грн 37 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, без урахування зменшення пені.
Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з 19 Державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області (вул. Есманський шлях, буд. 50, м. Глухів, Сумська область, 41400, код ЄДРПОУ 08796010) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 776 грн. 20 коп. пені, 279 грн. 87 коп. 3% річних, 779 грн 37 коп. інфляційних втрат, 2102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням пп. 17.5. п. 17 Розділу XI Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 17.03.2020.
Суддя Є.А. Жерьобкіна