Головуючий І інстанції: Мінаєва К.В.
17 березня 2020 р. Справа № 520/8928/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2019, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.11.20 по справі № 520/8928/19
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області треті особи Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області , Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 114 від 30.05.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 27.02.2006 та посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 27.02.2019.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 114 від 30.05.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 27.02.2006 та посвідки на постійне проживання в Україні № 900005164 від 27.02.2019.
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, не погоджуючись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначив, що відповідач мав підстави для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Представник позивача надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі п. 2 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судовим розглядом, 27.02.2006 року рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області на підставі Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_1 , громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам, надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 27.02.2006 року терміном дії безстроково.
В подальшому, у зв'язку із переїздом до м. Одеси у 2010, 11.03.2011 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеський області документовано позивача посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 терміном дії безстроково.
23.03.2011 року СГІРФО Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеський області зареєстровано місце проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 .
У 2018 у зв'язку із переїздом до м. Харкова Департаментом реєстрації Харківської міської ради 12.12.2018 зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , та 27.02.2019 року рішенням Головного управління ДМС України в Харківський області позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні з безконтактним електронним носієм № 900005164.
Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у відповідь на адвокатський запит від 11.08.2018 № АЗ-280/19 листом № 8101.6.1-33828/81.2-18 від 19.08.2019 повідомило, що 30.05.2019 рішенням Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області позивачу скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.
Так, 30.05.2019 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області складено висновок, відповідно до якого дозвіл на імміграцію надано громадянці ОСОБА_1 з порушенням вимог ст. ст. 4, 9 Закону України «Про імміграцію», що є підставою скасування рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 27.02.2006 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Рішенням Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 114 від 30.05.2019 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , скасовано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 27.02.2006 та посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 21.03.2019 на підставі 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Так, правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".
Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Згідно з п.п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (пункт 23 Порядку).
У ході судового розгляду встановлено, що оскаржуване рішення щодо скасування дозволу позивача на імміграцію в Україну Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято з підстав п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", згідно з яким рішення скасовується, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, та в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Так, підставою для складання відповідачем висновку та прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію стали встановлені у ході перевірки обставини щодо відсутності у неповнолітньої дитини позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозволу на імміграцію за територіальним походженням.
Однак, у висновку про розгляд клопотання громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 щодо отримання дозволу на імміграцію від 27.02.2006, встановлено, що син позивача ОСОБА_2 , згідно з п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію в Україні» має право на отримання дозволу на імміграцію як особа, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Відповідно його батьки можуть отримати дозвіл на імміграцію згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію в Україні» як батьки іммігранта.
Крім того, у ході судового розгляду встановлено, що перевірками законності залишення на постійне проживання на території України позивача, які проводились при прийнятті рішень про надання позивачу дозволу на імміграцію, не було виявлено підстав для відмови.
Зокрема, рішенням УГІРФО ГУМВС України в Київський області від 27.02.2006 позивачу на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» надано дозвіл на імміграцію в Україну та на підставі дозволу на імміграцію України документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 27.02.2006 року терміном дії - безстроково.
Також, ВГІРФО ГУМВС України в Одеський області при прийнятті 11.03.20011 рішення про видачу позивачу нової посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 терміном дії безстроково замість посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 27.02.2006 року проведено перевірку законності отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну та документування його посвідкою.
Крім того, ГУ ДМС України в Харківський області при прийнятті 27.02.2019 рішення про видачу позивачу нової посвідки на постійне проживання в Україні з безконтактним електронним носієм №900005164 замість посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 11.03.20011 проведено перевірку законності отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну та документування його посвідкою.
Підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, передбачених ст. 10 Закону України “Про імміграцію”, не було встановлено.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про скасування такого дозволу.
Також, колегія суддів зазначає, що згідно з Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983, про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Відповідно до п. 24 Постанови № 1983, рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст. 13 Закону України “Про імміграцію”.
Отже, підставою для вилучення у іноземця чи особи без громадянства посвідки на постійне проживання у Україні є рішення компетентного, в розумінні Закону України “Про імміграцію”, органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.
У відповідності до ст.6 Закону України “Про імміграцію” спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи, зокрема, приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Згідно статті 13 цього Закону, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Однак, у ході судового розгляду відповідачем не надано доказів направлення позивачу у встановлені строки копії оскаржуваного рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 114 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки від 30.05.2019 року та запрошення для надання пояснень при розгляді питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Також, відповідачем не повідомлено про призначення і проведення перевірки щодо правомірності надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідками на постійне проживання в Україні відносно позивача.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність прийнятого відповідачем рішення про скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію на підставі п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 114 від 30.05.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 27.02.2006 та посвідки на постійне проживання в Україні № 900005164 від 27.02.2019 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.
Стосовно розподілу судових витрат, проведеного судом першої ітснції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Із матеріалів справи встановлено, що в обґрунтування заяви про відшкодування судових витрат на правничу допомогу надано копії: договору про надання правової допомоги №Д-3/19 від 14.01.2019 року із адвокатом Вітер Н.В.; додаткової угоди №2 від 14.01.2019 року до договору про надання правової допомоги №Д-3/19 від 14.01.2019 року; довідки ПАТ КБ “ПриватБанк” про відкриття розрахункового рахунку на ім'я ОСОБА_3 ; квитанцій ПАТ КБ “ПриватБанк” про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором №Д-3/19 від 14.01.2019 року в загальній сумі 5400,00 грн.; звіту банку ПАТ КБ “ПриватБанк” за р/р НОМЕР_4 (26201052201976) за період з 01.10.2019 р. по 11.10.2019 р., акту виконаних робіт №1 від 11.10.2019 року до договору №Д-3/19 від 14.01.2019 року.
Відповідно до акту виконаних робіт (надання послуг) № від 11.10.2019 року до договору про надання правової допомоги №Д-3/19 від 14.01.2019 року позивачу було надано послуги на загальну суму 5400,00 грн., а саме: адвокатський запит 500,00 грн., складання позовної заяви 2500,00 грн., складання відповіді на відзив 2400,00 грн.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідачем надано заперечення на заяву про вішкодування судових витрат, у якій останній просив відмовити у її задоволенні.
Колегія суддів часткового погоджується із доводами відповідача щодо неспівмірності витрат у розмірі 5400 зі складністю даної справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим адвокатом часом, враховуючи, що розгляд справи проведений в порядку письмового провадження без участі представника позивача, у даній категорії справ наявна сформована судова практика, що не заперчується представником позивача, якою зверталась увага суду на такі обставини та навались відповідні постанови Верховного Суду із викладеною позицією суду касаційної інстанції у даній категорії справ.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Отже, виходячи з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), колегія суддів вважає співмірними та належними до відшкодування судові витрати, пов'язані із правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, у розмірі 1500,00 грн.
За таких обставин, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Крім того, позивачем були заявлені до відшкодування понесені витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції на суму 3000,00 грн. (складання відзиву на апеляційну скаргу - 2400,00 грн).
Так, відзив на апеляційну скаргу від 28.02.2020 частково зводиться до відтворення змісту відповіді на відзив Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 15.10.2019, наданого представником позивача до суду першої інстанції (а.с. 114-125).
Також, враховуючи вище викладені висновки колегії суддів щодо характеру спірних правовідносин між сторонами та сформованої судової практики у даній категорії справ, беручи до уваги, що складення відзиву на апеляційну скаргу не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, незмінність нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів доходить висновки про відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 500,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 по справі № 520/8928/19 скасувати в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Прийняти нову постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 1500 (тисяча п'ятсот) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська 4а, ЄДРПОУ 42552598).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в Другому апеляційному адміністративному суді в сумі 500 (п'ятсот) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська 4а, ЄДРПОУ 42552598).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов Г.Є. Бершов