"03" березня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3795/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Фомічов І.О.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Левченко Ганни Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтобуд” про стягнення 5107,86 грн., -
Фізична особа-підприємець Левченко Ганна Миколаївна звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтобуд” про стягнення 5107,86 грн., у т.ч. 3% річних, нарахованих за період з 23.04.2019 р. по 18.09.2019 р., у розмірі 4696,99 грн. та пені у розмірі 410,87 грн., посилаючись на наступне.
27.02.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтобуд” (замовник) та фізичною особою-підприємцем Левченко Ганною Миколаївною (виконавець) було укладено договір про виконання робіт з прибирання, згідно з яким виконавець за дорученням замовника бере на себе зобов'язання виконувати роботи з прибирання після ремонту: м. Одеса, вул. Марсельська, 60, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх на умовах, вказаних у договорі.
Відповідно до пункту 3.1. договору оплата робіт здійснюється на підставі рахунку виконавця у безготівковій формі шляхом перерахування коштів в гривнях на поточний рахунок виконавця.
Виходячи з пункту 3.2 договору оплата замовником здійснюється наступним чином: 50% вартості робіт оплачується замовником до початку виконання робіт виконавцем; 50% вартості робіт оплачується замовником протягом одного банківського дня після підписання акта виконання робіт.
Як зазначає позивач, замовник сплатив на користь виконавця суму передоплати у розмірі 33549,99 грн. (50% вартості робіт) та цього ж дня виконавець приступив до виконання своїх обов'язків по договору щодо проведення прибирання після ремонту приміщень за адресою: м. Одеса, вул. Марсельська, 60, що підтверджується актом про виконані роботи, який був підписаний представниками замовника (прийняті роботи по кожному поверху).
За ствердженнями позивача, ним були виконані умови договору у повному обсязі з дотриманням усіх вимог ст. ст. 526, 527, 530, 532 ЦК України. Однак, як зазначає позивач, замовник відмовився від підписання акту виконаних робіт до договору, мотивуючи це тим, що необхідно прибрати інший будинок. Наразі зауваження виконавця стосовно того, що умовами договору передбачено прибирання тільки одного будинку, замовником були проігноровані.
Водночас, позивач додає, що зверталась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ “Інтобуд” про стягнення заборгованості у розмірі 34996,94 грн., з яких 33550,01 грн. основного боргу, 301,50 грн. інфляційних нарахувань, 88,11 грн. 3% річних, 1057,32 грн. пені, вказуючи на неповне виконання відповідачем умов договору про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р. № 014 в частині оплати вартості наданих послуг. Так, рішенням господарського суду Одеської області від 25.06.2019 р. позов ФОП Левченко Г.М. задоволено частково; стягнуто з ТОВ “Інтобуд” на користь ФОП Левченко Г.М. 33550,01 грн. основного боргу, 2,75 грн. 3% річних, 99,12 грн. пені, 1847,17 грн. судового збору; в решті позову відмовлено. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 р. у справі № 916/1160/19 рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2019 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ “Інтобуд” без задоволення. Відтак, позивач зауважує, що за результатом розгляду позову відповідач сплатив на користь позивача суму боргу у розмірі 35498,88 грн., оплату її було здійснено 18.09.2019 р.
Наразі позивач зауважив, що відповідно до рішення суду за розглядом справи № 916/1160/19 встановлено дату нарахування штрафних санкцій до 22.04.2019 р. включно, за яким було винесено рішення на користь позивача, датою фактичного виконання рішення суду відповідачем є 18.09.2019 р. відповідно до платіжного доручення № 4506.
Таким чином позивач стверджує, що оскільки заборгованість була сплачена не за весь період прострочення, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму боргу за весь час неналежного виконання зобов'язання, а саме з 23.04.2019 р. по 18.09.2019 р.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі недотримання строків наданих послуг, визначених у п. 3.2.2. цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.
З огляду на зазначене, ФОП Левченко Г.М. здійснено нарахування відповідачу суми пені та 3% річних у зв'язку з порушенням строків оплати за виконані роботи за період з 23.04.2019 р. по 18.09.2019 р., про стягнення яких заявлено у позові.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.12.2019 р. вказану позовну заяву ФОП Левченко Ганни Миколаївни (вх. № 3914/19) залишено без руху, оскільки заявником до позовної заяви не надано доказів, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, зокрема, договору про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р. та акту про виконані роботи, а також доказів здійснення передоплати у розмірі 33549,99 грн. (50% вартості робіт).
08.01.2020 р. ФОП Левченко Ганною Миколаївною подано до господарського суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 323/20), до якої позивачем додано засвідчені належним чином копії договору про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р., додатку № 1 до вказаного договору від 27.02.2019 р., акту про виконання робіт, платіжного доручення № 3134 від 11.03.2019 р. про сплату робіт.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.01.2020 р. позов фізичної особи-підприємця Левченко Ганни Миколаївни прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3795/19 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 30.01.2020 р.
24.01.2020 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву (а.с. 53-56), відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, в обґрунтування заперечення щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідач вказує, що позивачем при складанні розрахунку заборгованості було допущено арифметичні та методичні помилки, а саме всупереч однорідності заборгованості, кількість днів при обрахунку пені та трьох процентів річних відрізняються, пеню обраховано та помножено загалом на 148 календарних днів прострочення виконання зобов'язання, в свою чергу розрахунок трьох процентів річних обраховано та помножено загалом на 149 календарних днів прострочення виконання зобов'язання. При цьому відповідач вказує, що позивачем нараховано суму штрафних санкцій, включаючи день фактичного погашення заборгованості відповідачем, а саме 18.09.2019 р., що суперечить змісту п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу за підготовку та подання до суду позовної заяви у розмірі 2000,00 грн. відповідач зазначає наступне. Посилаючись на додаткову постанову Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 24.01.2019 р. по справі № 910/15944/17, відповідач вказує, що із змісту додатку № 1 “Прайс - лист адвокатського бюро “Фомічов і партнери” до договору про надання правової допомоги за № 13-03/19 від 25.03.2019 р. та додаткової угоди № 1 від 25.03.2019 р. не вбачається можливим встановити обсяг послуг або робіт, що співмірний із витратами, які підлягають відшкодуванню на думку позивача, оскільки додатком № 1 зовсім не встановлено кількість годин, які було витрачено адвокатом на складання позовної заяви та кількість аркушів складеного процесуального документу, його обсяг; розділом додатку № 1 “Послуги та її зміст” не деталізовано, яка саме послуга надається або робота виконується адвокатом на користь позивача за гонорар у розмірі 2000,00 грн., замість цього наведено значний перелік документів, які можуть бути складені за пропонованим прайс - листом: “підготовка адвокатських запитів, скарг, претензій, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, письмових пояснень, уточнень до позовної заяви, заяв, клопотань, підготовка заяви про перегляд заочного рішення суду, заяви про перегляд справи за нововиявленими або виключними обставинами, заяви про ухвалення додаткового рішення і т.д.”. Також відповідач вказує, що згідно з правовою позицією, висловленою Вищим господарським судом України у постанові від 22.11.2017 р. по справі № 914/434/17 - коли справа не потребує великого обсягу юридичної і технічної роботи, розмір компенсації витрат на правову допомогу адвоката на рівні 10 % від ціни позову є обґрунтованим та справедливим. Також такий розмір компенсації витрат на правову допомогу адвоката забезпечує необхідний баланс між правами позивача, захист яких необхідно забезпечити, та інтересами відповідача, який не має нести надмірний тягар, якщо позивач залучив адвоката до справи, вартість послуг якого за конкретних обставин справи не є ринковою. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає розмір витрат на правничу допомогу, заявлений позивачем до стягнення, неспівмірним та надмірним та просить суд його зменшити.
У судовому засіданні господарського суду 30 січня 2020 року по справі № 916/3795/19 було протокольно оголошено перерву до 13 лютого 2020 року, про що під розписку повідомлено представника позивача.
04.02.2020 р. представником позивача було подано до господарського суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.02.2020 р. розгляд справи № 916/3795/19 відкладено на 03 березня 2020 р., викликано учасників справи у судове засідання та явку останніх визнано обов'язковою.
24.02.2020 р. позивачем подано до господарського суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач вказує, що в позовній заяві надано розрахунок штрафних санкцій на суму 5107,86 грн., що складається з 3% річних у розмірі 410,87 грн. та пені у розмірі 4696,99 грн. При цьому заявник вказує, що в прохальній частині позовної заяви допущена помилка в зазначені сум штрафних санкцій, а саме: замість суми 3% річних у розмірі 410,87 грн. зазначена сума пені у розмірі 4696,99 грн., а замість суми пені у розмірі 4696,99 грн. зазначена сума 3% річних 410,87 грн. Відтак, позивач просить суд стягнути з ТОВ “Інтобуд” на користь ФОП Левченко Г.М. 3% річних від простроченої суми за несвоєчасний розрахунок у розмірі 410,87 грн. та пеню в розмірі 4696,99 грн., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн., судові витрати зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн. та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи та підготовки до її розгляду у розмірі 89,20 грн.
27.02.2020 р. відповідачем подано до господарського суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги не визнає та просить в їх задоволенні відмовити в повному обсязі, а також здійснити розподіл судових витрат за результатами розгляду справи.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
27 лютого 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтобуд” (замовник) та фізична особа-підприємець Левченко Ганна Миколаївна (виконавець) уклали договір № 014 про виконання робіт з прибирання, відповідно до п. 1.1. якого виконавець за дорученням замовника бере на себе зобов'язання виконувати роботи з прибирання після ремонту: м. Одеса, вул. Марсельська 60, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх на умовах, вказаних у цьому договорі.
Згідно п. 1.2 договору при проведенні робіт виконавець керується вказівками замовника щодо бажаного терміну, обсягу та якості виконання робіт.
Відповідно до п. 2.1 договору вартість виконаних робіт формується виходячи з обсягу робіт, площі приміщення, періодичності прибирання та додаткового устаткування для прибирання.
За умовами п. 2.2 договору вартість робіт та періодичність прибирання визначається в замовленні на виконання робіт.
В п. 2.3 договору сторони погодили, що вартість договору складається з вартості усіх замовлень на виконання робіт та підтверджується сукупністю відповідних актів виконання робіт. Вартість окремих клінінгових засобів для проведення робіт враховується до загальної вартості робіт та окремій оплаті не підлягає.
Положеннями п. 3.1 договору визначено, що оплата робіт здійснюється на підставі рахунку виконавця у безготівкової формі шляхом перерахування коштів в гривнях на поточний рахунок виконавця.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що оплата замовником здійснюється наступним чином: 50% вартості робіт оплачується замовником до початку виконання робіт виконавцем (п.п. 3.2.1.); 50% вартості робіт оплачується замовником протягом одного банківського дня з після підписання акта виконання робіт виконавця (п. 3.2.2.).
Умовами п. 3.4 договору визначено, що днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку замовника.
Згідно п. 4.1 договору строки виконання робіт погоджуються при наданні заявки на виконання робіт. Виконавець розпочинає виконання робіт не пізніше 2 (двох) календарних днів з дня отримання замовлення (заявки). У разі неможливості розпочати роботи або виконати їх у строки встановленні договором, виконавець повідомляє про наведене замовника не пізніш 2 (двох) календарних днів.
Відповідно до п. 4.3 договору результатами виконання робіт оформлюються актом виконання робіт, який підписується сторонами.
За умовами п. 4.4 договору у разі виконання робіт з недоліками, в неналежному обсязі та/або якості, замовник залишає за собою право відмовитись від підписання акту виконаних робіт, про наведені зауваження у роботі сторонами зазнається в акті. Виконавець зобов'язаний на протязі 5 (п'яти) календарних днів виправити недоліки у виконаних роботах або повернути грошові кошти (у разі попередньої плати) на користь замовника.
В п. 4.5 договору сторони погодили, що замовник залишає за собою право направлення претензії на адресу виконавця, із зазначенням вимог, встановлених п. 4.4. договору, строк розгляду претензії складає 7 робочих днів.
Положеннями п.п. 5.2.1., 5.2.4 п. 5.2 договору визначено, що замовник зобов'язаний прийняти роботи за актом виконаних робіт в передбачені строки чи надати письмову мотивовану відмову від прийняття виконаних робіт з зазначенням термінів усунення виявлених недоліків у роботі, та своєчасно оплатити їх вартість відповідно до п. 3 даного договору; при виникненні претензій до якості виконаних робіт замовник повинен негайно письмово сповістити виконавця для своєчасного усунення виявлених недоліків.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що за недотримання строків оплати наданих послуг, визначених у п. 3.2.2. цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Умовами п. 8.1, 8.2 договору визначено, що всі спори, що виникають з цього договору, сторони вирішують шляхом переговорів. Спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності до законодавства України в судовому порядку.
Згідно п. 9.1 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до п. 9.2 договору термін дії договору починається з моменту, визначеного п. 9.1 цього договору та закінчується 31.12.2019 р.
Наразі до вказаного договору № 014 про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р. сторонами оформлено додаток № 1 - замовлення на виконання робіт від 27.02.2019 р. № 001, відповідно до якого ТОВ “Інтобуд” замовляє у ФОП Левченко Г.М. роботи з прибирання приміщення після ремонту, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Марсельська, 60, період проведення робіт - з 07.03.2019 р. по 20.03.2019 р., вартість робіт - 67100,00 грн.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між ФОП Левченко Ганною Миколаївною (виконавець) та ТОВ “Інтобуд” (замовник) договір № 014 про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з договорів про надання послуг, а не виконання робіт, як це зазначено в тексті договору, що відноситься до підряду.
Так, за змістом ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Проводячи аналіз змісту вказаних статей ЦК, можна зробити висновок, що легальне визначення договору підряду вміщує лише його основні ознаки: 1) виконання таких робіт здійснюється за завданням замовника; 2) на ризик підрядника; 3) результати робіт передаються замовнику; 4) замовник повинен прийняти та оплатити результати виконаної робити.
Натомість згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Розмежування договору підряду і надання послуг проводять за таким головним критерієм: навіть якщо в результаті надання послуги створюється певний матеріальний об'єкт, він не може бути самостійним об'єктом цивільних правовідносин на відміну від результатів підрядних робіт. Як правило, підрядником створюється або нова індивідуально визначена річ з притаманними тільки їй ознаками або досягається конкретний, матеріальний, корисний результат відносно індивідуально визначеної речі - покращення її якості, зміна властивостей, кольору, форми тощо.
Послуги полягають у тому, що по-перше, це нематеріального характеру, а по-друге - вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. У зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має уречевленого змісту. При послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели; для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати).
При цьому зазначені в ч. 2 ст. 837 ЦК види робіт, які можуть опосередковуватися за допомогою договору підряду, умовно поділяються на три групи: перша - створення, виготовлення певної речі; друга - зміна споживних якостей індивідуально визначеної речі (обробка, переробка, ремонт і інше), третя - інша робота, яка може бути і не пов'язана з річчю, але в результаті повинна відбутись зміна матеріального об'єкта. В будь-якому випадку виконання підрядної роботи є виникнення матеріалізованого результату. Корисний ефект від діяльності з надання послуги не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.
З огляду на викладене, до спірного договору, предметом якого є роботи з прибирання приміщення, результатом якого не є матеріальний корисний результат, застосовуються положення, встановлені в главі 63 Цивільного кодексу України „Послуги”, положення якої можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За змістом ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Наразі судом встановлено, що відповідно до замовлення № 001 на виконання робіт від 27.02.2019 р. ТОВ “Інтобуд” замовило у ФОП Левченко Г.М. роботи з прибирання приміщення після ремонту, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Марсельська, 60, період проведення робіт - з 07.03.2019 р. по 20.03.2019 р., вартість робіт - 67100,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за спірний період з 07.03.2019 року по 20.03.2019 року включно були виконані свої зобов'язання за договором № 014 про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту про виконані роботи, який підписаний без зауважень від імені замовника його працівниками.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства на підставі оформленого акту.
Так, за умовами п. 3.2 договору № 014 про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р. оплата замовником здійснюється наступним чином: 50% вартості робіт оплачується замовником до початку виконання робіт виконавцем (п.п. 3.2.1.); 50% вартості робіт оплачується замовником протягом одного банківського дня з після підписання акта виконання робіт виконавця (п. 3.2.2.).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п. 3.2.1 договору ТОВ “Інтобуд” перерахувало попередню часткову оплату в сумі 33549,99 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 11.03.2019 р. № 3134 на суму 33549,99 грн.
Між тим, як з'ясовано судом, відповідач не здійснив своєчасно оплату інших 50% вартості робіт відповідно до п.п. 3.2.2 п. 3.2 договору у розмірі 33550,01 грн., внаслідок чого у нього виникла заборгованість в загальному розмірі 33550,01 грн. З огляду на вказане, позивачем у квітні 2019 року було подано до господарського суду Одеської області позов про стягнення з ТОВ “Інтобуд” вказаної суми заборгованості за виконані роботи, а також 1057,32 грн. пені, 88,11 грн. 3% річних та 301,50 грн. інфляційних втрат (справа № 916/1160/19). Вказані нарахування позивачем було здійснено станом на 22.04.2019 р.
Так, рішенням господарського суду Одеської області від 25.06.2019 р. у справі № 916/1160/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 р., позов ФОП Левченко Г.М. було задоволено частково, а саме стягнуто з ТОВ “Інтобуд” на користь ФОП Левченко Г.М. 33550,01 грн. - основного боргу, 2,75 грн. - 3% річних, 99,12 грн. - пені, 1847,17 грн. судового збору.
18.07.2019 р. господарським судом Одеської області був виданий наказ про примусове виконання рішення суду від 25.06.2019 р. по справі № 916/1160/19.
Як з'ясовано судом, 18 вересня 2019 р. ТОВ “Інтобуд” було здійснено оплату в розмірі 35498,88 грн. згідно платіжного доручення № 4506 від 18.09.2019 р. із призначенням платежу: “Згідно рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 р. по справі № 916/1160/19”.
Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору № 014 про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р. та існування невиконаного зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт у належній сумі, встановлені судовим рішенням у справі № 916/1160/19, не підлягають доведенню у даній справі.
Між тим, з огляду на те, що прострочення виконання зобов'язання ТОВ “Інтобуд” зі сплати за виконані роботи продовжувало тривати у період з 23.04.2019 р. по 17.09.2019 р. включно, ФОП Левченко Г.М. здійснено нарахування 3% річних та пені за порушення строків оплати виконаних робіт, про стягнення з відповідача яких заявлено у позові.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на існування у відповідача заборгованості в розмірі 33550,01 грн. за виконані роботи по вищевказаному договорі № 014 про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р. у період з 23.04.2019 р. по 17.09.2019 р., що не спростовано відповідачем, відповідно відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання. При цьому судом встановлено, що за вищенаведеним судовим рішенням з відповідача були стягнуті пеня, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період прострочення, що становив по 22.04.2019 р.
Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наразі відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні спірного договору про виконання робіт з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Тим більш чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11; від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11; від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11; від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11.
Також в роз'ясненнях, наведених в п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних робіт за спірним договором № 014 про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних. При цьому, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних в загальній сумі 410,87 грн. за період з 23.04.2019р. по 18.09.2019 р., судом встановлено, що позивачем розрахунок 3% річних здійснено із врахуванням невірного періоду прострочення, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних (18.09.2019 р.). Відтак, вірним слід вважати період прострочення сплати відповідачем спірної суми боргу в розмірі 33550,01 грн. із зазначеного позивачем моменту (23.04.2019 р.) і до моменту фактичної сплати боргу, тобто фактично по 17.09.2019 р. включно). Тому розмір 3% річних на існуючу суму боргу в розмірі 33550,01 грн. за виконані роботи складають за розрахунком суду 408,12 грн. (33550,01 грн./100%х3%/365 дн. х 148 дн.).
Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 4696,99 грн. суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем отриманих послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 6.2 договору від 27.02.2019 р. за недотримання строків оплати наданих послуг, визначених у п. 3.2.2. цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Так, з огляду на встановлення судом несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за виконані роботи, суд вважає правомірним нарахування позивачем пені на існуючу суму боргу. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені на загальну суму 4696,99 грн. за період з 23.04.2019р. до 18.09.2019 р. (148 дн.), суд вважає вказаний розрахунок обґрунтованим та арифметично правильним з обранням діючої вказаному періоді прострочення облікової ставки НБУ. У зв'язку з цим вимоги позивача про стягнення пені у заявленому розмірі за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором № 014 про виконання робіт з прибирання від 27.02.2019 р. за виконані роботи підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Левченко Ганни Миколаївни частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, що складають 1919,97 грн.
Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. та витрат, пов'язаних із вчиненням інших дій, пов'язаних із розглядом справи чи підготовкою до її розгляду в розмірі 89,20 грн. суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Так, позивачем в позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому позивач попередньо визначив суму судових витрат у розмірі 4010,20 грн., у т. ч. 1921,000 грн. судового збору, 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 89,20 грн. витрат, пов'язаних із вчиненням інших дій, пов'язаних із розглядом справи чи підготовкою до її розгляду. При цьому на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору про надання правової допомоги № 13-03/19 від 25.03.2019 р., копію додаткової угоди № 1 від 25.03.2019 р. до договору про надання правової допомоги № 13-03/19 від 25.03.2019 р., копію прайс-листа Адвокатського бюро “Фомічов і Партнери”, копію акту приймання-здачі наданих послуг № 3 від 13.12.2019 р.
Як вбачається зі змісту договору про надання правової допомоги № 13-03/19 від 25.03.2019 р., укладеного 25 березня 2019 р. між фізичною особою-підприємцем Левченко Ганною Миколаївною (клієнт) та Адвокатським бюро “Фомічов і Партнери” (бюро), відповідно до умов п. 1.1 та 1.2 якого у порядку на умовах, визначених цим договором, бюро зобов'язується надавати правничу (правову) допомогу, а клієнт зобов'язується прийняти надану правничу (правову) допомогу. Під правничою (правовою) допомогою у цьому договорі розуміється багато аспектна, різна за змістом, обсягом та формами діяльність, що може включати, зокрема, але не виключно: консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва в усіх без винятку державних, суспільних установах та організаціях, органах місцевого самоврядування незалежно від форми власності та підпорядкування. Вибір форми надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тобто клієнта.
Відповідно до п. 2.2 договору клієнт уповноважує бюро представляти його інтереси та вести його справи з усіма необхідними повноваженнями, зокрема, в судах України усіх юрисдикцій в усіх інстанціях, третейському суді з усіма правами, які надано законом захиснику, представнику потерпілого або свідка, позивачу, відповідачу, третій особі та іншому учаснику процесу.
Згідно п. 2.3 договору за цим договором керуючому бюро надаються передбачені чинним законодавством України та міжнародними договорами, які ратифіковані Україною, процесуальні права особи, яку він представляє в повному об'ємі, в тому числі вчиняти від її імені усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа, а також право ведення від імені клієнта переговорів та попереднього узгодження всіх процедурних питань, подання та підпису всіх документів, які має право підписувати клієнт та необхідних для виконання повноважень, включаючи позовні та інші заяви, апеляційні і касаційні скарги, звертатися зі скаргами, заявами та клопотаннями, в тому числі з вимогами про накладення арешту та заборони на відчуження майна, притягнення до матеріальної і кримінальної відповідальності в правоохоронні та інші державні органи, в т.ч. органи виконавчого провадження; право замовляти проведення експертизи; право участі у судових засіданнях, включаючи засідання апеляційної і касаційної інстанції; право підписувати, подавати й одержувати будь-які заяви та інші документи, що стосуватимуться прав та законних інтересів клієнта; право одержання будь-яких судових рішень; право подання заяви про примусове виконання рішення, про припинення виконавчого провадження; отримувати необхідні довідки та інші документи в усіх установах, організаціях, підприємствах, отримувати видані на ім'я клієнта свідоцтва про право на спадщину на успадковане клієнтом майно, інші документи та документацію; з дозволу клієнта викладати в засобах масової інформації правову позицію по справі; сплачувати за клієнта платежі, розписуватися за клієнта, а також виконати всі інші дії, пов'язані з виконанням цього договору, що не суперечить законодавству, та спрямовані на виконання сторонами своїх обов'язків.
Умовами п. 5.1 договору сторони погодили, що необхідність сплати та розмір гонорару визначається сторонами в додатковій угоді до договору.
Пунктом 5.2 договору визначено, що фактичні витрати при наданні правничої (правової) допомоги компенсуються клієнтом.
Положеннями п. 6.2 договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
При цьому, 25 березня 2019 р. між фізичною особою-підприємцем Левченко Ганною Миколаївною (клієнт) та Адвокатським бюро “Фомічов і Партнери” (бюро) укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 13-03/19 від 25.03.2019 р., якою сторони визначили форму надання правничої (правової) допомоги.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 за надання бюро правничої (правової) допомоги, визначеної в п. 1 угоди, клієнт зобов'язується сплатити гонорар. При розрахунку гонорару враховується складність наданих послуг та час, витрачений бюро, її партнерами та співробітниками. Розрахунок робиться за тарифами, вказаними прайс-листі бюро, який є невід'ємною частиною договору та угоди.
Згідно п. 3 додаткової угоди № 1 бюро надає правничу (правову) допомогу клієнту, передбачену умовами договору та даної угоди, в робочий час. Під робочим часом у цьому випадку розуміється час з 9:00 години до 18:00 годин у робочі дні, визначені згідно чинного трудового законодавства України. У разі надання співробітниками бюро правової допомоги на вимогу клієнта в неробочий час, бюро має право на оплату такої правничої (правової) допомоги на підставі окремого рахунку, узгодженого сторонами договору, за тарифами, вказаними в прайс-листі бюро.
В п. 4 додаткової угоди № 1 сторони погодили, що на будь-якому етапі надання правничої (правової) допомоги сторони мають право скласти акт приймання-здачі наданих послуг, що підписується представниками кожної із сторін.
Умовами п. 6 додаткової угоди № 1 визначено, що акт про приймання-здачі наданих послуг вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом останній не надав бюро письмові аргументовані заперечення на нього.
Пунктом 7 додаткової угоди № 1 передбачено, що на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання клієнтом акту приймання-здачі наданих послуг та рахунку клієнт зобов'язаний сплатити 70% визначеного в акті гонорару. Інші 30% гонорару клієнт зобов'язаний сплатити протягом 5-ти днів з дати набрання законної сили рішення по результатам розгляду судової справи. В акті приймання-здачі наданих послуг сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість правничої (правової) допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акту.
Відповідно до п. 8 додаткової угоди № 1 сплачений гонорар за надання правової допомоги поверненню не підлягає.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Так, відповідач, заперечуючи проти заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн., вказує, що така сума не є неспівмірною та надмірною, зважаючи на що просить зменшити її.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги № 13-03/19 від 25.03.2019 р., додаткова угода № 1 від 25.03.2019 р. до договору про надання правової допомоги № 13-03/19 від 25.03.2019 р., прайс-лист Адвокатського бюро “Фомічов і Партнери” та акт приймання-здачі наданих послуг № 3 від 13.12.2019 р., розмір понесених позивачем витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Наразі з доданого позивачем до позовної заяви акту приймання-здачі наданих послуг № 3 від 19.12.2019 р. за договором про надання правової допомоги № 13-03/19 від 25.03.2019 р., вбачається, що для представництва інтересів позивача в господарському суді Одеської області по даній справі № 916/3795/19 Адвокатським бюро “Фомічов і Партнери” в особі керуючого бюро Фомічова І.О. надано, а ФОП Левченко Г.М. прийнято правничу (правову) допомогу, яка полягає у наступному: підготовка, направлення відповідачу та подання до суду позовної заяви про стягнення штрафних санкцій за договором про виконання робіт з прибирання - 2000,00 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а саме на підготовку позовної заяви.
За таких обставин та огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу підлягають задоволенню частково у розмірі 1998,92 грн., що є пропорційним від розміру заявлених вимог, що складають 1998,92 грн. (5101,11 грн. х 2000,00 грн. / 5107,86 грн.) згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Що стосується витрат, пов'язаних із вчиненням інших дій, пов'язаних із розглядом справи чи підготовкою до її розгляду в розмірі 89,20 грн., в т.ч. витрати на відправку позовної заяви та інших процесуальних документів учасникам справи - 25,00 грн., комісія банку за сплату судового збору - 39,20грн., комісія банку за сплату правничої допомоги - 25,00 грн., суд зазначає наступне.
За змістом статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відтак, зважаючи на те, що згідно з пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача, тому суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягненню на його користь інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в сумі 25,00 грн. за відправку позовної заяви та інших процесуальних документів учасникам справи. Водночас, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що вимоги про стягнення з відповідача вказаних витрат за відправку позовної заяви та інших процесуальних документів учасникам справи підлягають задоволенню частково у розмірі 24,99 грн., що є пропорційним від розміру заявлених вимог, що складають 24,99 грн. (5101,11 грн. х 25,00 грн. / 5107,86 грн.) згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України. Аналогічна правова позиція щодо віднесення вказаних витрат до витрат, пов'язаних з розглядом справи, наведена в постанові Верховного Суду від 21.06.2019 року у справі № 910/10126/18.
Щодо решти витрат в сумі 64,20 грн., які складаються з комісії банку за сплату судового збору - 39,30 грн. і комісії банку за сплату правничої допомоги - 25 грн. слід зазначити, що вказані суми комісії не можуть бути віднесені до судових витрат, пов'язаних саме з розглядом справи, а тому не підлягають відшкодуванню згідно п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України. Отже, вимога ФОП Левченко Г.В. про стягнення комісій банку за сплату судового збору в розмірі 39,20 грн. та за сплату правничої допомоги в розмірі 25,00 грн. є безпідставною та суперечить вимогам ст. 123 ГПК України. Аналогічна правова позиція наведена в додатковій постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 910/11079/17.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов фізичної особи-підприємця Левченко Ганни Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтобуд” про стягнення 5107,86 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтобуд” (65014, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 32; код ЄДРПОУ 40973950) на користь фізичної особи підприємця Левченко Ганни Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_1 ) пеню в сумі 4696/чотири тисячі шістсот дев'яносто шість/грн. 99 коп., 3% річних в сумі 408/чотириста вісім/грн. 12 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1919/одна тисяча дев'ятсот дев'ятнадцять/грн. 97 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 1998/одна тисяча дев'ятсот дев'яносто вісім/грн. 92 коп., інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в сумі 24/двадцять чотири/грн. 99 коп.
3. В задоволені решти вимог фізичної особи-підприємця Левченко Ганни Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтобуд” відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16 березня 2020 р.
Суддя В.С. Петров