Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю.
Доповідач -Дронська І.О.
Справа № 409/1922/19
Провадження № 22-ц/810/29/20
11 березня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду:
головуючого судді Дронської І. О.,
суддів Гаврилюка В. К., Карташова О. Ю.,
за участю секретаря Пономарьової В. С.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м.Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Максименко О. Ю. 11.12.2019 року в смт Білокуракине
за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
У серпні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що відповідачка ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 02.10.2012 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 2000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Позивач вважає, що відповідачка ОСОБА_1 своїм підписом у заяві підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг, тобто заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.
Позивач свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідачка, у зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором, станом на 30.04.2019 року має заборгованість в сумі 46497,43 грн, з яких: 1346,15 грн - тіло кредиту; 40860,93 грн - заборгованість про процентам за користування кредитом, 1600,00 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн- фіксована частина; 2190,35 грн - процентна складова. Позивач просив суд зазначену суму заборгованості, а також судовий збір в сумі 1921 грн стягнути з відповідачки.
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 11.12.2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 02.10.2012 року у розмірі 1346,15 грн, а також судовий збір у розмірі 55,70 грн, а всього 1401, 85 грн
У іншій частині заявлених вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено за необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведена наявність заборгованості відповідача за кредитом в сумі 1346,15 грн, яка підлягає стягненню з відповідачки.
Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України№ 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Не погодившись з вказаним рішенням позивач АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення відсотків по кредиту та неустойки, незаконність рішення в цій частині та невідповідність висновків суду обставинам справи, скаржник просив рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 11.12.2019 року в частині відмови у стягнення процентів та неустойки скасувати та в цих частинах ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно звільнив боржника від сплати відсотків та неустойки судовим рішенням, з урахуванням того, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним, відповідач жодним чином не спростував доводи позивача.
Також скаржник вважає, що звільнення відповідача від сплати відсотків за кредитним договором може ставити економічну небезпеку для країни, що призведе до неможливості здійснювати позивачем виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов'язковими платежами.
Відповідач погодилась з умовами та правилами надання банком послуг, які разом з її заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Приєднання до умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком
Відсутність підпису Позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідачка поставила саме в заяві позичальника, яким засвідчила те, що вона повністю згодна з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.
Також скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, оскільки, як вважає скаржник суд першої інстанції не мав підстав приймати зазначений висновок до уваги, оскільки цей висновок був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції зробив цілком помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідачки відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту
Відповідачка ОСОБА_1 не скористалася своїм право щодо подання відзиву на апеляційну скаргу.
Сторони, яких було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду від останніх не надходило.
Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає наступне.
Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Апеляційний суд, розглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне перевірити правильність рішення не в повному обсязі, а тільки в оскарженій АТ КБ «Приватбанк» частині.
Про необхідність вчинення апеляційним судом таких дій свідчить також роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», зроблені в п.15 постанови про те, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, перевіряючи правильність рішення суду в оскаржуваній частині щодо не задоволених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» ( з заборгованості по процентам за користування кредитом та неустойки), апеляційний суд не перевіряє правильність рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 1346,15 грн, яка скаржником не оскаржується.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 02.10.2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 02.10.2012 року становить 46497,43 грн, яка складається з: 1346,15 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40860,93 грн - заборгованість за процентами; 1600 грн - пеня та комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 2190,35 грн - штраф (процентна складова).
Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Відмовляючи у задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції, посилаючись на те, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору 02 жовтня 2012 року з ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 02 жовтня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в сумі 1346,15 грн- повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції щодо оскаржуваної частини рішення, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, з відповідним застосуванням правових висновків Верховного Суду.
Згідно з п.п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити…
Як вбачається з положень ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України чітко визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Саме на таке порушення посилається позивач у позовній заяві та аргументує підстави для стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, приєднанням відповідачки ОСОБА_1 до Умов та правил надання банківських послуг та погодження останньою із запропонованими банком умовами користування послугами банку, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на заяві, тобто позивач вважає, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений кредитний договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.
Дійсно, у ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як убачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, як і судом першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 не підписувала Умови та правила надання банківських послуг, Умови користування послугами банку, Витяг з Тарифів, копії яких додані позивачем АТ КБ «Приватбанк» до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог до ОСОБА_1 а.а.с. 8-32.
Більш того, зазначені копії витягів з Умов та витяг з Тарифів взагалі не містять необхідних реквізитів щодо посвідчення копій документів.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги Умов та Тарифів розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, що саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку мають здійснюватися нарахування платежів.
Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), на що посилається позивач неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, тому у даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав підстав вважати, що спірні правовідносини сторін не регулюються положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання.
Крім того, колегія суддів вважає, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, позивачем АТ КБ «Приватбанк» не доведена наявність підстав для висновку про те, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» терміни "споживчий кредит", "фінансова установа", "фінансова послуга" дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону № 1023-XII.
Підхід Європейського Союзу до ефективного режиму захисту прав споживачів фінансових послуг базується на трьох основних принципах. Споживачі повинні мати доступ до: достатньої інформації для прийняття поінформованих рішень при купівлі фінансових послуг; не затратних механізмів захисту від порушень договору про надання фінансових послуг; програм фінансової освіти.
Ці принципи охоплені у кількох Директивах ЄС, які стосуються захисту прав споживачів, а саме: розкриття інформації та реклами, практики продажів, ведення рахунків клієнтів, компенсаційних та гарантійних схем, а також конкуренції та фінансової стійкості надавачів послуг.
Колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами повідомлення ОСОБА_1 , як споживачки фінансових послуг, про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими та не доведено того, що надані Тарифи банку та Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, укладеного з ОСОБА_2 , оскільки не підтверджено, що відповідачка була ознайомлена з ними, підпис відповідачки у вказаних документах відсутній.
Враховуючи, що у заповненій і підписаній відповідачкою анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків, на неї не може бути покладений обов'язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Наведені висновки відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), а також постанові Верховного Суду від 11 вересні 2019року у справі № 649/137/17, провадження № 61-25802св18.
Як вбачається з доводів апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» вважає, що посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 є бездоказовим та безпідставним, оскільки стосується конкретної справи.
Із зазначеним доводом колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.
Так, п. 4 ч. 4.ст. 17 Закону «Про судоустрій і статус суддів» закріплено принцип єдності судової практики - як один із тих, що має забезпечувати єдність системи судоустрою.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» компетенцію забезпечення єдності практики покладено на Верховний Суд.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити те, що саме Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, формулює певну практику, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої та судової практики.
Саме із зазначених підстав, колегія суддів вважає за необхідне, як і суд першої інстанції, застосувати до спірних правовідносин сторін висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від від 03 липня 2019 року.
Як вбачається з доводів апеляційної скарги, скаржник вважає, що оскільки відповідачка ОСОБА_1 не відкликала свою згоду на укладення спірного договору про надання споживчого кредиту, у встановленому порядку не визнавала цей договір недійсним, суд першої інстанції не мав підстав вважати, що спірні правовідносини сторін не регулюються положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання і мав усі підстави для стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитними коштами та неустойки.
Колегія суддів вважає зазначені доводи такими, що не відповідають встановленим судом обставинам справи. Суд першої інстанції у достатній мірі мотивував зазначений висновок і колегія суддів не вважає за необхідне дублювати зазначене судом мотивування та зазначає, що за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, при цьому колегія суддів вважає за необхідне ще раз зауважити, враховуючи неодноразове посилання скаржника на недоведені обставини, що матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами була визначена відсоткова ставка на суму залишку заборгованості за кредитом та сплата ОСОБА_1 неустойки за певними, визначеними сторонами умовами.
Враховуючи, що у заповненій і підписаній відповідачкою анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків та неустойки, на неї не може бути покладений обов'язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що за доводами апеляційної скарги скаржником не доведена наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за
Щодо інших доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції знехтував засадами доказовості позицій обох сторін судового спору та виступив «адвокатом» відповідачки.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Між тим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до класичних постулатів цивільного судочинства щодо тягара доказування позивача і відповідача, які істотно відрізняються, оскільки позивач пов'язує себе своєю ініціативою, тому він завжди є активною стороною і тягар доказування позивача існує завжди. У той час, як відповідач - сторона, що вибирає варіант захисту: від активного заперечення до повного мовчання. Відповідно він сам може по-різному визначити для себе тягар доказування.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити про те, що принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об'єктивної істини та об'єктивного вирішення справи, а тому суд, навіть при відсутності заперечень відповідача щодо зазначених позивачем обставин, зобов'язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини.
Щодо нанесення рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині істотної шкоди усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому стабільності функціонування фінансового сектору держави, за доводами апеляційної скарги, то зазначені доводи колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції вирішено конкретний спір між сторонами, за доводами позивача, з повним та всебічним дослідженням і оцінкою обставин по справі та наданих усіх доказів та той факт, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог не може бути підставою для висновку, що законним та обґрунтованим рішенням суду може бути завдано шкоду фінансовому сектору держави та усім споживачам банківських послуг.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником АТ КБ «Приватбанк», за доводами апеляційної скарги не доведена наявність підстав для висновку щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині відмови у стягненні частини заборгованості за процентами та неустойки, незаконність рішення в цій частині та невідповідність висновків суду обставинам справи що є підставою для скасування рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для скасування рішення в оскаржуваній частині за доводами, викладеними у апеляційній скарзі, відсутні, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 грудня 2019 року в оскаржуваній частині щодо відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованості з процентів та неустойки за кредитним договором № б/н від 02.10.2012 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 16 березня 2020 року.
Головуючий І. О. Дронська
Судді В. К. Гаврилюк
О. Ю. Карташов