Справа № 344/19217/19
Провадження № 22-ц/4808/390/20
Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.
Суддя-доповідач Бойчук
12 березня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.,
з участю секретаря Турів О.М.,
сторін: представника АТ КБ «ПриватБанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2019 року під головуванням судді Ковалюк І.П. у м. Івано-Франківську
АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суд першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 120 884,72 грн.
Позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до договору № б/н від 14.09.2011 року укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконує свої зобов'язання за даним договором, а саме не надає своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, що відображається у розрахунку заборгованості за договором. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором у відповідача, станом на 30.09.2019 року, наявна заборгованість у загальному розмірі 244 265,16 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 3977,97 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 235748,06 грн., заборгованість за пенею та комісією - 4539,13 грн. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань та заборгованості не погашає, в зв'язку з чим просив стягнути з неї на користь банку вищевказану заборгованість та судовий збір.
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2019 року задоволено частково позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» - 3977 грн. 97 коп. заборгованості за кредитом та 1921 грн. витрат по оплаті судового збору.
В задоволенні інших вимог заяви - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що не погоджується з рішенням в частині відмовлених позовних вимог, вважає його прийнятим без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що надані банком витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та тарифів не можуть бути складовою частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача, а також з тим, що банком не погоджено умови кредитування з відповідачем.
Апелянт зазначає, що під час укладення договору ОСОБА_1 було письмово проінформовано про умови кредитування з використанням кредитної картки, що підтверджувалося підписаною відповідачем довідкою про умови кредитування.
ОСОБА_1 після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Активація нею картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору та погодження з його умовами.
Посилання суду першої інстанції на правові висновки Великої Палати Верховного Суду що містяться в постанові від 3 липня 2019 року є невірними, оскільки така позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду за інших обставин, тому апелянт вважає, що умовами кредитування належним чином погоджені із відповідачем, що підтверджується підписаною нею довідка про умови кредитування.
Вважає, що суду безпідставно відмовив у стягненні відсотків за користування кредитними коштами, а також порушив норми матеріального права.
Просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», в іншій частині залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк», перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Статтею 1054 Цивільного Кодексу України визначено, зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.
Судом встановлено, що, 14.09.2011 року відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 12) і отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В ст. 530 ЦК України вказано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) зобов'язання його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 9-11) ОСОБА_1 порушувала графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачувала та внаслідок чого виникла заборгованість.
АТ КБ «Приват Банк» визначив розмір заборгованості, виходячи з наданого суду розрахунку, який станом на 30.09.2019 року становить у загальному розмірі 244 265,16 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 3977,97 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 235748,06 грн., заборгованість за пенею та комісією - 4539,13 грн.
Позивач зазначав, що при укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 14.09.2011 року процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді процентної ставки.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03 липня 2019 року.
Укладений між сторонами кредитний договір від 14.09.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до переконання, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з боржника отриманого ним та непогашеного тіла кредиту в розмірі 3977,97 грн., та відсутності підстав для стягнення заборгованість за процентами за користування кредитом з 14.09.2011 по 30.10.2018 - 116 906,75 грн., у зв'язку з відсутністю передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд не дав оцінки довідці про умови кредитування, не заслуговують на увагу, оскільки дана довідка не є складовою кредитного договору, тому не може бути доказом правильності нарахування відсотків за кредитним договором. Крім того, дана довідка не може бути доказом у даній справі, оскільки її додано до матеріалів апеляційної скарги і вона не була предметом дослідження у суді першої інстанції. Причини поважності неподання даної довідки суду першої інстанції відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості рішення суду і підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 березня 2020 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.А. Девляшевський
В.Д. Фединяк