Дата документу 13.03.2020
ЄУН 937/1987/20
(2-о/937/309/20)
«13» березня 2020 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Юрлагіній Т.В.,
за участю секретаря - Бондаренко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту смерті, -
Заявниця звернулася до суду з вищеназваною заявою, в якій просить суд встановити факт смерті її матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, Україна.
В обґрунтування заяви вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим померла її мати - ОСОБА_2 . Для реєстрації смерті заявниця звернулася до Мелітопольського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Однак 27.02.2020 року отримала відмову у видачі свідоцтва про смерть, оскільки аналіз документів, представлених заявником, свідчить про те, що заявником не представлений документ, який відповідає нормам законодавства. Встановлення факту смерті необхідно заявнику для оформлення спадщини.
Заявниця у судове засідання не з'явилася, але в матеріалах справи є її заява про розгляд справи за її відсутності, просить задовольнити заяву.
Представник заінтересованої особи - Мелітопольського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - у судове засідання не з'явився з невідомих причин, про дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали цивільної справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що заява підлягає повному задоволенню за наступними підставами.
Судом встановлено, що заявниця є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями свідоцтв про її народження, а також про укладення шлюбу (а.с.10-11).
Згідно ч. 1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасового окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим мати заявниці померла, що також підтверджується доданими до матеріалів справи копіями медичного свідоцтва про смерть серії 3532 №016872 від 13.02.2020, довідки про смерть №С-00706 від 13.02.2020, свідоцтвом про смерть від 13.02.2020, виданим 99100007 Відділом реєстрації смерті м. Сімферополя Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим (а.с.12-14).
Оцінюючи надані докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
При ухваленні рішення суд керувався наступними правовими нормами:
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Згідно заяви на звернення до органів РАЦС, заявнику було відмовлено у видачі свідоцтва про смерть його матері, оскільки для підтвердження факту смерті пред'явлено документ, який не відповідає встановленій формі.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території може бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
За таких обставин у інший спосіб, окрім як за рішенням суду ОСОБА_1 не зможе реалізувати свої права, тому суд доходить висновку про задоволення заяви у повному обсязі та встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 315, 317 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту смерті - задовольнити повністю.
Встановити факт смерті матері заявниці - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, Україна.
Рішення підлягає негайному виконанню.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня складення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Т.В. Юрлагіна