Справа №521/11598/19
Провадження №2/521/539/20
16 березня 2020 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Поліщук І.О.,
при секретарі - Феслер О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з відповідачки на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за відсотками за кредитним договором № 014/3611/74/84951 від 26.10.2007 року у розмірі 209 472 гривень 61 коп. Позов обґрунтовано тим, що 26 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль» та укладено Кредитний договір № 014/3611/74/84951 від 26.10.2007 року, згідно з умовами якого Банк надав відповідачці кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом:199955,00 гривень, строком до 26.10.2027 року. Відповідно до положень Кредитного договору від 26.10.2007 року ОСОБА_1 зобов'язалася належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також спалити відсотки за користування кредитними повертати отриманий кредит, коштами у розмірі :12,95 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки визначені Кредитним договором. Відповідно до умов п.5.1. Кредитного договору, Позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредитної заборгованості та сплату нарахованих відсотків щомісячно згідно Графіка погашення заборгованості (Додаток №1 до Кредитного договору) щомісячно, до 15(п'ятнадцятого) числа кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту згідно п.1.3. Кредитного договору та остаточне погашення отриманого кредиту по 26.10.2027 року (включно) на рахунки, зазначені в Кредитному Договорі. Отже з укладенням Кредитного договору у Позичальника виник обов'язок повернути Банку кредит та відсотки за Кредитним Договором у строки та в розмірах чітко встановлених Графіком погашення Кредитної заборгованості. Представник позивача зазначає, що станом на дату розрахунку, тобто на 10.04.2019 року заборгованість Позичальника перед Банком за кредитним договором складає: 1677 935 гривень 86 копійок, яка складається з: заборгованості за відсотками :209472 гривень 61 копійок; заборгованості за відсотками: 1 468463 гривень 25 копійок. Оскільки відповідачка у добровільному порядку сплачувати заборгованість за кредитним договором відмовляється, представник позивача вимушений звернутися з даним позовом до суду.
Представник позивача - Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні викладені у позовній заяві вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. В судовому засіданні представник позивача пояснила суду, що станом на 10.04.2019 року заборгованість Позичальника перед Банком за кредитним договором складає: 1677 935 гривень 86 копійок, яка складається з: заборгованості за відсотками: 209472 гривень 61 копійок; заборгованості за відсотками: 1 468463 гривень 25 копійок. Однак в даному судовому процесі Банк просить стягнути тільки заборгованість за відсотками у розмірі - 209 472 гривень 61 копійок.
Представник відповідачки в судовому засіданні заперечував проти позову, вказуючи що позивач надіслав відповідачу претензію-вимогу від 21.10.2008 року вихідний № 15-03/20-1484 в якій він заявляє про факт порушення позичальником - відповідачем ОСОБА_1 умов Кредитного договору внаслідок несплати нею відповідних платежів, у зв'язку з чим Банк - позивач АТ «Райффайзен Банк Аваль» вимагає дострокового повернення всієї суми отриманого кредиту, а також заборгованість за простроченими відсотками та пенею. Таким чином, відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, тобто після того як Кредитор направив боржнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені Кредитним договором. Сторона відповідачки вважає, що Кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги, а тому у Позивача відсутні підстави для стягнення відсотків, передбачених Кредитним Договором, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Одночасно з запереченнями на позов представником відповідача вказується, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести в зв'язку з розглядом цієї справи складає: 1) понесені витрати - витрати на правничу допомогу в сумі 12500, 00 гривень;2) очікувані витрати - витрати на правничу допомогу в сумі -12500,00 гривень.
Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим доказам, вважає, що позов задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК).
Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Достовірними, відповідно до ст.79 ЦПК України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В судовому засіданні встановлено, що 26.06.2007 р. між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/3611/17/849/51, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі - 199 955,0 грн., строком - до 26.10.2027 р., зі сплатою - 12,95% річних (далі - Кредитний договір). Пунктами 1.2, 1.2.1 кредитного договору передбачено, що кредит надається для використання на придбання житла (Т. 1, а. с. 12). Укладення кредитного договору, видача грошей за кредитним договором також підтверджується наявними у справі заявою на видачу кредиту. заявою-анкетою, заявою на видачу готівки.
29.10.2007 р. між Банком та ОСОБА_1 на забезпечення виконання кредитного договору № 014/3611/17/849/51 від 26.10.2007 р. укладено іпотечний договір, який забезпечує вимогу Іпотекодержателя (Банку), що випливає з вказаного кредитного договору, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, за умовами якого Іпотекодавець зобов'язаний по 26.10.2027 р. повернути Іпотекодержателю загальний розмір позичкової заборгованості у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом - 199 955,00 грн., сплатити проценти - 12,95% річних за користування ним згідно умов Основного договору зі сплатою у листопаді 2007 р. платежу у розмірі - 1 595,26 грн., а в подальшому - по 2 335,51 грн. кожного місяця, за виключенням у листопаді 2027 р. платежу у сумі - 2 338,99 грн..
Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира під АДРЕСА_1 , загальною площею - 106,8 кв. м., житловою - 45,1 кв. м.. Предмет іпотеки належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу ВКА № 724457, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В. від 29.10.2007 р. за № 4157.
Позичальник порушив умови кредитного договору з повернення грошей, сплати відсотків за користування кредитом. Станом на 17.08.2009 р. виникла заборгованість на загальну суму - 259 138,20 грн., і яка складається з: - заборгованість за кредитом - 198 670,49 грн.; - заборгованість за відсотками - 1 480,23 грн.; - заборгованість по простроченим відсоткам - 28 098,93 грн.; - пеня 27 743,28 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що у серпні 2009 р. Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі - 260 410,30 грн. та судові витрати.
В позові Банк посилався на те, що 26.10.2007 р. між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі - 199 966 грн., строком - до 26.10.2027 р., зі сплатою - 12,95% річних за користування грошима.
На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 29.10.2007 р. між Банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1 .
Внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором станом на 17.09.2009 р. утворилася заборгованість у вищевказаному розмірі.
Не визнавши первісний позов Банку, ОСОБА_1 20.04.2011 р. звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому з врахуванням уточнень від 20.05.2011 р. просила: 1) встановити нікчемність кредитного договору від 26.10.2007 р.; 2) визнати недійсним іпотечний договір від 29.10.2007 р.; 3) стягнути з Банку судові витрати на загальну суму - 2 529,25 грн..
ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала тим, що кредитний договір, заяву на видачу грошей вона не підписувала. Гроші не отримувала. Таким чином, кредитний договір є неукладеним, оскільки не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, не здійснено дій з отримання пропозиції Банку. Договір не є документом, що підтверджує її вільне волевиявлення. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним. Оскільки кредитний договір вона не підписувала, він є нікчемним. Іпотечний договір вона підписала внаслідок необізнаності, юридичної неграмотності, не звернувши увагу на його зміст. Вона не усвідомлювала правові наслідки іпотечного договору. Іпотечним договором забезпечене недійсне зобов'язання - грошове зобов'язання з нікчемного кредитного договору, а тому він також є недійсним.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23.07.2014 р. позов Банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку: 1) заборгованість згідно іпотечного договору від 29.10.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калащник О.В. за реєстровим № 4760, в загальному розмірі - 260 410,30 грн., з яких: - заборгованість за кредитом - 198 670,49 грн.; - заборгованість за процентами - 1 480,23 грн.; - заборгованість за простроченими процентами - 28 098,23 грн.; - пеня - 32 160,65 грн.; 2) судовий збір у сумі - 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі - 120,00 грн..
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29.10.2014 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.07.2014 р. скасовано. Визнано неукладеним кредитний договір № 014/3611/17/849/51 від 26.10.2007 р.. Визнано недійсним іпотечний договір від 29.10.2007 р..
В задоволенні позову Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.04.2015 р. касаційну скаргу Банку задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.07.2014 р. та рішення апеляційного суду Одеської області від 29.10.2014 р. скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що у випадку не підписання стороною спірного договору суд має виходити з того, що такий договір є вчиненим. У цьому випадку положення про не вчинення договору, чи не укладення не застосовується. Зазначене вище, у разі заявлення про це вимог, є підставою для визнання договору недійсним за ст. ст. 203, 215 ЦК України як підписання договору особою, яка не має на це повноважень та волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.
Остаточно справа розглянута апеляційним судом Одеської області, який своїм рішенням від 19.11.2015 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - задовольнив частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2015 року - скасував. Ухвалив нове рішення. Позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором - задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 (номер картки фізичної особи-платника податків - НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»: заборгованість за кредитним договором № 014/3611/74/84951 від 26 жовтня 2007 року станом на 17 серпня 2009 року на загальну суму - 259 138 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч сто тридцять вісім) грн. 20 коп., і складається з: - заборгованість за кредитом - 198 670 (сто дев'яносто вісім тисяч шістсот сімдесят) грн. 49 коп.; - заборгованість за відсотками - 1 480 (одна тисяча чотириста вісімдесят) грн. 23 коп.; - заборгованість по простроченим відсоткам - 28 098 (двадцять вісім тисяч дев'яносто вісім) грн. 93 коп.; - пеня 27 743 (двадцять сім тисяч сімсот сорок три) грн. 28 коп.; - судовий збір у сумі - 4 257 (чотири тисячі двісті п'ятдесят сім) грн. 80 коп.. В решті позову публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного та іпотечного договору - відмовлено.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При винесенні судом зазначеного рішення Апеляційним судом Одеської області від 19.11.2015 року повністю встановлені всі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, встановлені факт та обставини надання Банком та отримання кредиту ОСОБА_1 та розміру відповідальності відповідачки, факт порушення відповідачкою кредитного договору, тому немає необхідності встановлювати ці обставини та доказувати при розгляді цієї позовної заяви.
Вказане судове рішення набрало законної сили, сторонами не оскаржувалось.
Заборгованість за кредитним договором в рішенні Апеляційним судом Одеської області від 19.11.2015 року зафіксована станом на 17.08.2009 року, де визначено, що загальний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором № 014/3611/74/84951 від 26 жовтня 2007 року станом на 17 серпня 2009 року становить загальну суму - 259 138 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч сто тридцять вісім) грн. 20 коп., і складається з: - заборгованість за кредитом - 198 670 (сто дев'яносто вісім тисяч шістсот сімдесят) грн. 49 коп.; - заборгованість за відсотками - 1 480 (одна тисяча чотириста вісімдесят) грн. 23 коп.; - заборгованість по простроченим відсоткам - 28 098 (двадцять вісім тисяч дев'яносто вісім) грн. 93 коп.; - пеня 27 743 (двадцять сім тисяч сімсот сорок три) грн. 28 коп..
Зазначені обставини сторонами не оскаржуються, в матеріалах справи наявна відповідна копія рішення Апеляційного суду Одеської області від 19.11.2015 року, що підтверджує зазначені обставини.
Матеріалами справи підтверджується та не оспорюється сторонами, що ВАТ « Райфайзен Банк Аваль» 21.10.2008 року за вихідним номером 15-03/20-1484 ОСОБА_1 направлено претензію -вимогу, відповідно до змісту якої вбачається, що Банк з посиланням на п.6.5 Кредитного договору та положення ст. 592 ЦК України, яким передбачено, що у випадку порушення Позичальником зобов'язань, передбачених Кредитним договором, Банк має право вимагати від Позичальника дострокового виконання кредитних зобов'язань, а Позичальник протягом 30-ти календарних днів з моменту надіслання Кредитором на адресу Позичальника відповідної письмової вимоги про факт порушення зобов'язань за Кредитним договором, повернути у повному обсязі отримані кредитні кошти, сплатити відсотки за фактичний термін користування ними, пеню та штраф у разі їх наявності та ст.1050 ЦК України, частиною 2 якої передбачено, що у випадку прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Таким чином, пред'явивши до суду позов до ОСОБА_1 у серпні 2009 року, банк, фактично керуючись пунктом п.6.5 Кредитного договору, змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором.
Позивач вперше звернувся до суду з позовом у серпні 2009 року, а з позовом у цій справі 12.07.2019 року.
Відповідно до відзиву, який було надано представником ОСОБА_1 , позов відповідачка не визнає. Стороною відповідачів також подано заяву про застосування строку позовної давності.
Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ст.ст. 1046 - 1053 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цими нормами і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1, 3, ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати належних йому процентів.
Відповідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ст. 530 вказаного Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи з наведеного та роз'яснень даних в п.17 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 року суд приходить до висновку, що кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строку дії кредитного договору, не передбачено.
Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року, справа № 564/2199/15-ц (провадження № 61-2404св18), оскільки Кредитний договір закінчив свою дію у серпні 2009 року, представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором за період, який не зазначений у позовній заяві та у розрахунку заборгованості, однак вже після 17.08.2009 року, оскільки заборгованість станом на 17.08.2009 року, стягнута на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 19.11.2015 року, тому суд вважає, що позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідачки відсотків за кредитним договором.
Аналізуючи відповідні положення ЦК України та надані сторонами по справі докази, суд вважає, що таким чином доводи позову не заслуговують на увагу з огляду на те що, термін дії договору сплив, а тому у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків. На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивач АТ «Райффайзен Банк Аваль», хоча і має право на стягнення з відповідача відсотків у зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання в порядку ст. 625 ЦК України, про те даних позовних вимог не заявляв.
Така позиція суду узгоджується, висновками Верховного суду висловленими у постанові від 14.02.2018 року № 564/2199/15-ц, що відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, а також ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підлягає врахуванню у даній справі.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими і недоведеними.
Ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що привела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення до справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до частини 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів( договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила відповідну заяву. Враховуючи вищевикладене, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:1) їх дійсність;2) необхідність;3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до пунктів 1,2,4,5,6,12 частини третьої ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони. Судом встановлено, що 28 серпня 2019 року між Адвокатом ОСОБА_2 ,діючим на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 003277, далі « ОСОБА_3 », з однієї сторони та громадянкою України ОСОБА_1 укладено Договір №8 про надання правової (професійно правничої) допомоги. Предметом Договору є надання адвокатом клієнту таких Послуг: - надає Клієнту (або за вказівкою Клієнта іншим особам) юридичні консультації та інші юридичні послуги щодо захисту його(їх) прав та інтересів; - представляє та захищає Клієнта у стосунках з фізичними чи юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, органами державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування,у тому числі, але не виключно, у всіх судах України, незалежно від їх спеціалізації, інстанції та юрисдикції, в органах прокуратури, Державної виконавчої служби, Національної поліції, Державному бюро розслідувань, Державної податкової та митної служби, їх структурних підрозділах, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, пенітенціарній службі та інших уповноважених (компетентних органах), установах та організаціях. Відповідно до пункту 4 Договору Клієнт зобов'язується: своєчасно забезпечувати Адвоката всім необхідним для виконання доручень , передбачених цим Договором, зокрема, документами та інформацією; оплачувати витрати, в тому числі судові та інші, необхідні для виконання доручень; своєчасно оплачувати послуги адвоката.
Відповідно до ч.3 Договору вартість послуг за Договором залежить від змісту доручення Клієнта і у кожному конкретному випадку узгоджується Сторонами письмово. За надання послуг Клієнт сплачує Адвокату винагороду ( гонорар) в розмірі, визначеному додатком (Додатками) до Договору. Після сплати вартості послуг (або її частини, якщо додатком до Договору, передбачена сплата частками), у Клієнта виникає право вимагати від Адвоката надання Послуг.
Відповідно до Додатку до Договору про надання правової ( професійної) правничої допомоги від 28.08.2019 року № 8, визначено Вартість робіт та послуг і порядок розрахунків ( відповідно до п.3.1, п.3.2,п.4.1. Договору). Відповідно до ч.1 Адвокатські роботи та послуги надаються в межах доручення Клієнта шляхом здійснення Адвокатом правових та інших законних дій, у тому числі ведення справ в суді, з метою захисту прав та інтересів ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення процентів за кредитним договором. Відповідно до ч.2 вартість послуг (без урахування послуг, зазначених у п.6 Додатку) становить 10% від ціни позову та складає: 20 947, 26 гривень. Відповідно до ч.3 сплата вартості послуг здійснюється двома частинами у такому порядку: спочатку Клієнт сплачує Адвокату передплату у вигляді завдатку в національній валюті, у розмірі не меншому грошової суми, що за офіційним курсом НБУ на день сплати еквівалентна 500 доларів США ( у разі ведення кількох судових справ, зазначений авансовий платіж сплачується окремо по кожній справі); решта грошової суми сплачується Клієнтом Адвокату в національній валюті України, у розмірі еквівалентному долару США за офіційним курсом НБУ на момент сплати, відповідно до наданого Адвокатом рахунку, протягом трьох днів після досягнення мети надання послуг ( проголошення судового рішення на користь Клієнта). Суду надано Детальний опис виконаний робіт і наданих послуг та їх вартості, згідно з яким сторони проставлянням свого підпису під цим документом підтверджують, що станом на 05.03.2020 року ОСОБА_3 надав Клієнту наступну правничу допомогу у зв'язку із захистом її прав та інтересів: 1. Надання юридичної консультації Клієнту з приводу повторного звернення до неї з позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - вартість послуги - 500,00 гривень; Подання заяви про ознайомлення з матеріалами справи та фактичне ознайомлення у Малиновському районному суді м. Одеси з матеріалами справи № 1519/2-239/11 - 500,00 гривень; підготовка ( у т.ч. збирання доказів, їх перевірка та вивчення, огляд діючого законодавства та судової практики, складання проекту документу та його узгодження з Клієнтом) та подання відзиву на позовну заяву - 2000,00 гривень; підготовка та подання інших процесуальних документів у цивільній справі № 521/11598/19 - 500,00 гривень; представництво інтересів Клієнта та ведення цивільної справи № 521/11598/10 у Малиновському районному суді м. Одеси -16 000,00 гривень.
Представник позивача - АТ «Райффайзен Банк Аваль» подала до суду пояснення по справі в яких просила відмовити в задоволенні клопотання адвоката Василенко О.С. щодо компенсації витрат на правничу допомогу, оскільки зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу,а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат. Окрім цього звернула увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг.
Положеннями ст.141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови у задоволенні позову на позивача, у разі частково задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Дослідивши умови договору про надання правової допомоги і звіт про виконану роботу, суд критично сприймає наданий розрахунок визначення вартості та обсягу отриманих нею юридичних послуг і вважає неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126). Суд приймає до уваги положення частини 3 ст.141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі - 6000,00 гривень, оскільки саме цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у дані справі. Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи,наданим адвокатом обсягом послуг в суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Керуючись ст. 530, 629, 631, 638, 1046-1054 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» ( код ЄДРПОУ:14305909, юридична адреса:01011, Україна, м. Київ, вулиця Лєскова,буд 9) на користь ОСОБА_1 - 6000,00 (шість тисяч) гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками процесу до Одеського апеляційного суду в тридцятиденний термін.
Головуючий: Поліщук І.О.
16.03.20