16 березня 2020 року
м. Київ
справа № 620/2703/19
адміністративне провадження № К/9901/6423/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутін І. В., Шишова О. О.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 620/2703/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по дату набрання законної сили судовим рішенням у даній справі;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по дату набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 жовтня 2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 жовтня 2019 року.
Слід зазначити, що судом першої інстанції справа № 620/2703/19 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Задовольнивши позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляції) є обов'язковим для всіх роботодавців, а приписами чинного законодавства не скасовано виплату індексації заробітної плати та не пов'язано вчинення таких дій з надходженням коштів до підприємства, установи, організації. При цьому, зазначено, що відсутність на рахунках в/ч НОМЕР_1 коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є саме по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат, оскільки відповідачем не доведено, що у бюджеті відповідного рівня, з якого здійснюється відповідне фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
У поданій касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ст. 13 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України “Про запобігання корупції” займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Наведені обставини свідчать, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, справа є незначної складності.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах “а”-“г” п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України та не вказують на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права. Таке застосування є очевидним (п. 2 ч. 2 ст. 332 КАС України).
Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Правовий висновок щодо спірних правовідносин викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 620/2703/19.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов