16.03.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/63/20
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Приватного підприємства "Ветерина", вул. Автобазівська, буд. 3-Б, м. Полтава, Полтавська область, 36008
до відповідача: Фермерського господарства "Персей Агро", Калуське шосе, буд. 2А, с. Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77423
про стягнення заборгованості в сумі 15 277 грн 31 к.
без виклику представників сторін
установив: Приватне підприємство "Ветерина" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Фермерського господарства "Персей Агро" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 15 277 грн 31 к., з них: 8679 грн 80к. - основний борг, 1501 грн 39 - пеня, 185 грн 82 к. - 3 % річних, 53 грн 17 к. - інфляційні, 4 857 грн 13 к. - штраф згідно п.6.2 договору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Договору поставки товару №746 від 06.05.2019 року, зокрема в частині оплати за поставлений товар.
Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 30.01.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст. 252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив відповідачу строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Інформація про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження розміщена на офіційній сторінці суду веб-порталу судової влади України.
Позивач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі ухвалою суду від 30.01.20, що підтверджується також повідомленням про вручення поштового відправлення (вх. № 2382/20 від 10.02.20).
03.03.2020 року позивач подав суду клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу (вх. №3427/20). Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час розгляду справи по суті позивачем суду не надано.
Судом вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі щодо нього (відповідача), про що свідчить повідомленням про вручення поштового відправлення (вх. № 2260/20 від 07.02.20). Проте відзив на позов відповідач суду не надав.
Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Враховуючи викладене вище та керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Крім того, судом взято до уваги, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).
З урахуванням викладеного, суд встановив наступне.
Між ТОВ "Ветерина" (по договору - постачальник /по справі - позивач) та Фермерським господарством "Персей Агро" (по договору - покупець/ по справі - відповідач) укладено Договір поставки №746 від 06.05.2019 року (далі Договір/Договір поставки).
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити ветеринарні припарати, обладнання та інше, в подальшому товар.
Пунктом 1.2. Договору поставки №746 від 06.05.2019 року визначено, що найменування, асортимент, одиниця вимірювання, кількість та ціна товару зазначаються у видаткових накладних та/або специфікаціях, що становлять невід'ємну частину цього Договору.
Згідно п.3.4 вказаного вище договору датою поставки товару вважається дата відвантаження товару зі складу постачальника, що підтверджується видатковою накладною.
Відповідно до п.4.3 Договору грошові кошти, що надходять від покупця як оплата за отриманий по Договору товар, зараховуються постачальником в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.
Пунктом 4.4. Договору сторонами погоджено, що покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% від вартості товарів по кожній окремій поставці до моменту такої поставки.
Покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар в розмірах і терміни, встановлені Договором (п.5.3.1, 5.3.2. Договору).
Пунктом 6.2. Договору сторони обумовили, що за невиконання покупцем своїх зобов'язень щодо своєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику, за кожен календарний день прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної протягом відповідного періоду, за кожен день затримки від суми заборгованості та штраф у розмірі 0,3% за кожен день затримки від суми заборгованості.
Відповідно до видаткової накладної №748 від 07.05.2019 року та рахунку на оплату №792 від 06.05.2019 року позивач поставив відповідачу товар на суму 9679 грн 80 к.
Згідно платіжного доручення №4455 від 27.06.2019 року відповідач частково оплатив грошові кошти за поставлений товар, зокрема в сумі 1000 грн 00к. Однак, решта суми заборгованості на суму 8679 грн 80 к. залишилась не погашеною, що зумовило позивача звернутись з позовом до суду.
При вирішенні справи суд виходив з наступного.
За змістом ст.11 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічне правило випливає із ст. 509 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли договірні зобов'язання на підставі Договору поставки товару №746 від 06.05.2019 року.
Відповідно до ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В спірному випадку в матеріалах справи відсутні докази повної оплати відповідачем вартості поставленого товару за договором поставки №746 від 06.05.2019, отриманого відповідачем згідно з видаткової накладної №748 від 07.05.2019 року на суму 9679грн 80к., зокрема на суму 8679 грн 80к. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення 8679 грн 80к. основного боргу.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 1501 грн 39 к. - пені, 185 грн 82 к. - 3% річних, 53 грн 17 к. - інфляційних втрат та 4 857 грн 13 к. - штрафу, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 6.2. Договору сторони обумовили, що за невиконання покупцем своїх зобов'язень щодо своєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику, за кожен календарний день прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної протягом відповідного періоду, за кожен день затримки від суми заборгованості та штраф у розмірі 0,3% за кожен день затримки від суми заборгованості.
Відповідно до поданого суду розрахунку пеня складає 1501 грн 39 к., 3% річних - 185 грн 82 к. , інфляційні втрати - 53 грн 17 к., штраф - 4 857 грн 13 к.
Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати поставленого товару існують в наявності підстави для настання відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що передбачено п.6.2. договору та нормами ст. 625 Цивільного кодексу України.
А тому, суд здійснивши перевірку нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу прийшов до висновку про обгрунтованість їх нарахування та таких, що підлягають задоволенню.
Суд дослідивши подані докази у справі визнав їх належними доказами в розумінні статей Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом - ГПК України). На підставі цих доказів з урахуванням обставин по справі та діючого законодавства суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог вимог позивача в цілому та таких, що підлягають задоволенню в повному обсязі, зокрема стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості по Договору поставки товару № №746 від 06.05.2019 року в сумі 15 277 грн 31 к., з них: 8679 грн 80к. - основного боргу, 1501 грн 39 к. - пені, 185 грн 82 к. - 3% річних, 53 грн 17 к. - інфляційних втрат та 4 857 грн 13 к. - штрафу.
Щодо клопотання позивача про стягнення 10 700 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу (вх. №3427/20 від 03.03.20), суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження своїх вимог що витрат на правову допомогу позивач подав до суду такі докази: договір про надання правової (правничої) допомоги від 20.01.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ПТ №1503 від 13.01.2016, Акт виконаних робіт від 26.02.2020 року, відповідно до якого загальна вартість наданих правових послуг складає 10 700 грн 00к, копію квитанції №6 від 26.02.2020 року на суму 10 700 грн 00к.; копії видаткових касових ордерів від 26.02.2020 року та від 27.02.20; копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №8 від 26.02.20 та №9 від 27.02.20.
Разом з тим, судом враховується також наступне.
За приписами статті 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Стороною в договорі про надання правової допомоги є Адвокатське бюро. Адвокатське бюро зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень позивача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказаної позиції дотримується Верховний суд у постанові від 20.11.2018 року у справі 910/23210/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
В спірному випадку, враховуючи подання заявником доказів в підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а також відсутність у матеріалах справи клопотання сторони (в спірному випадку відповідачем) про зменшення розміру цих витрат, суд, враховуючи також положення підпункту 1 п.4 ст.129 ГПК України - дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 700 грн 00к.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 11, 509, 526, 549, 625, 629, 655, 692, 693, 694 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України, ст. 73, 74, 86, 123, 126, 129, 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Приватного підприємства "Ветерина" до Фермерського господарства "Персей Агро" про стягнення заборгованості в сумі 15 277 грн 31 к., з них: 8679 грн 80к. - основний борг, 1501 грн 39 - пеня, 185 грн 82 к. - 3 % річних, 53 грн 17 к. - інфляційні, 4 857 грн 13 к. - штраф згідно п.6.2 договору - задовольнити.
Стягнути з Фермерського господарства "Персей Агро" (Калуське шосе, буд. 2А, с.Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77423, код 34217403) на користь Приватного підприємства "Ветерина" (вул. Автобазівська, буд. 3-Б, м. Полтава, Полтавська область, 36008, код 37592248) - 15 277 грн 31 к. (п'ятнадцять тисяч двісті сімдесят сім гривень тридцять одна копійка), з них: 8679 грн 80к. (вісім тисяч шістсот сімдесят дев'ять гривень вісімдесят копійки) - основний борг, 1501 грн 39 к. (одна тисяча п'ятсот одна гривня тридцять дев'ять копійки) - пеня, 185 грн 82 к. (сто вісімдесят п'ять гривень вісімдесят дві копійки) - 3 % річних, 53 грн 17 к. (п'ятдесят три гривні сімнадцять копійки) - інфляційні, 4 857 грн 13 к. (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят сім гривні тринадцять копійки) - штраф згідно п.6.2 договору, 2102 грн 00 к. (дві тисячі сто дві гривні) - судового збору та 10 700 грн 00к. (десять тисяч сімсот гривень) - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Фанда О. М.