Справа № 320/3912/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панченко Н.Д.
12 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 13 листопада 2019 року) у справі за розглядом заяви представника ОСОБА_1 - Грицаєнко Олени Павлівни про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича про визнання постанови такою, що не підлягає виконанню, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, в якому просить суд визнати постанову відповідача від 15.04.2019 у ВП №58909088 про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 427189,20 грн., до якої внесено зміни постановою про виправлення помилки у процесуальному документі від 03.07.2019 такою, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 15.04.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М.М. було відкрито виконавче провадження № 58909088 з примусового виконання виконавчого напису № 1790 на суму 4271892,08 грн., вчиненого 20.07.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. про звернення стягнення на нерухоме майно позивача.
Приватним виконавцем в межах виконавчого провадження № 58909088 прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 10% від вартості майна, що стягується за виконавчим документом та плати за вчинення виконавчого напису. За твердженням представника позивача, його довірителька ОСОБА_1 дізналась про існування оскаржуваної постанови лише 11.07.2019.
Позивач вважає, що винесена приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М.М. постанова від 15.04.2019 у ВП № 58909088 про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 427189,20 грн. є такою, що не підлягає виконанню, оскільки 03.07.2019 стягувачем - АТ «Райффайзен Банк Аваль» було подано відповідачу заяву про повернення виконавчого документу без виконання на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а отже примусове виконання за таким виконавчим документом не відбулось (не стягнуто кошти в зазначеному обсязі), тому і підстави для стягнення винагороди відсутні.
04 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В. відкрито виконавче провадження № 59472716 щодо стягнення зі ОСОБА_1 на користь відповідача 427189,20 грн. основної винагороди приватного виконавця.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін та проведенням судового засідання.
У липні та жовтні 2019 року позивачем були подані заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
22 липня 2019 року та 15 жовтня 2019 року судом були постановлені ухвали про відмову у забезпечені позову за наслідками розгляду відповідних заяв.
Суд мотивував свої рішення тим, що на момент звернення з такими заявами та в межах наведених обґрунтувань і долучених на їх підтвердження доказів, не існувало реальних загроз, які б уможливили настання порушень прав та інтересів позивача, або ж ускладнили виконання рішення суду.
11 листопада 2019 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшла втретє заява про забезпечення позову у цій адміністративній справі шляхом зупинення стягнення на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка М.М. у виконавчому провадженні № 58909088 про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 427189,20 грн., з урахуванням постанови про внесення змін.
Невжиття заходів забезпечення доказів шляхом зупинення стягнення на підставі спірної постанови, на думку позивача, може істотно ускладнити ефективний захист порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову задоволено частково.
Заборонено Приватному виконавцю виконавчого округу Київської області Трофименку Михайлу Михайловичу та Державному підприємству «СЕТАМ» вчиняти дії, направлені на реалізацію в рамках виконавчого провадження №58909088 нерухомого майна, а саме: домоволодіння, загальною площею 191,70 кв.м та земельну ділянку, загальною площею 0.1600 га, кадастровий номер 3222457401:02:005:0004, за адресою: Київська область, Києвао-Святошинський район, с. Новосілки, вулиця Васильківська, 19.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
Приймаючи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, суддя суду першої інстанції виходив з того, що зупинення процедури реалізації надасть можливість забезпечити збереження існуючого правового становища не лише позивача, а й учасників торгів та попередити можливе виникнення правової невизначеності у виниклих між ними правовідносинах у майбутньому.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як встановлено матеріалами справм, станом на 26.09.2019 з метою виконання постанови від 15.04.2019 в межах виконавчого провадження № 59472716 було проведено оцінку належного позивачу арештованого нерухомого майна: домоволодіння, загальною площею 191,70 кв.м. та земельної ділянки, загальною площею 0,1600 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222457401:02:005:0004, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Новосілки, вул. Васильківська, 19.
За результатами оцінки ТОВ «Приватна експертна служба» було складено Звіт про оцінку, відповідно до якого вартість нерухомого майна склала 2108350,00 грн.
Відповідно до даних системи електронних торгів арештованого майна ДП "СЕТАМ" проведення торгів щодо нерухомого майна позивача призначена на 28.11.2019 з 9-00 по 18-00 (https ://setam.net.ua/auction/385901).
Станом на 04.11.2019 для участі в електронних торгах було подано 1 заявку.
На думку позивача, оскільки нерухоме майно вже передано до Державного підприємства «СЕТАМ» для примусової реалізації на прилюдних торгах, то наявні ознаки очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, а приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В. вчиняються реальні заходи спрямовані на примусовий продаж з прилюдних торгів належного позивачу нерухомого майна, в якому вона проживає разом зі своєю сім'єю.
При цьому, як вбачається з будинкової книги, у даному будинку, до якого застосовано арешт, зареєстровані та проживають в тому числі неповнолітні діти:
- ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку із зазначеним вище представником позивача 11 листопада 2019 року на адресу суду направлено заяву про забезпечення позову у цій адміністративній справі шляхом зупинення стягнення на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка М.М. у виконавчому провадженні № 58909088 про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 427 189, 20 грн., з урахуванням постанови про внесення змін.
Та зазначає, що невжиття заходів забезпечення доказів шляхом зупинення стягнення на підставі спірної постанови, на думку позивача, може істотно ускладнити ефективний захист порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку зазначеному вище, обставинам та матеріалам справи, а також поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 № 2 в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
Крім цього, відповідно до статті 6 КАС України, статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, суд, який постановляє вжити заходи забезпечення позову, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland) ЄСПЛ визначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, за своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову та існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із роздруківок з офіційного веб-сайту Державного підприємства «СЕТАМ» (https://setam.net.ua/auction/385901) 28 листопада 2019 року з 9.00 год. до 18.00 год. відбудуться електронні торги щодо реалізації нерухомого майна боржника, а саме домоволодіння, загальною площею 191,70 кв.м та земельна ділянка, загальною площею 0.1600 га, кадастровий номер 3222457401:02:005:0004, за адресою: АДРЕСА_1. Дата публікації - 29.10.2019 13:25.
Як встановлено судом першої інстанції, що позивач оскаржує постанову приватного виконавця про стягнення з боржника ( ОСОБА_1 ) основної винагороди у розмірі 427189,20 грн.
Відтак, позивач оскаржує постанову державного виконавця про стягнення основної винагороди, на забезпечення виконання якої і здійснюється реалізація майна позивача.
Відповідно до ч.1 ст.61 Закону №1404 реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Частиною 2 ст.61 Закону №1404 передбачено, що порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.08.2016 №2831/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1301/29431, реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Датою передачі майна на реалізацію вважається дата внесення в Систему інформаційного повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною).
Пунктом 2 розділу ІІ Порядку визначено, що організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що станом на час звернення позивача із заявою про забезпечення позову у Державного підприємства «СЕТАМ» є підстави для реалізації арештованого вище майна позивача у порядку, визначеному нормами чинного законодавства, оскільки визначена дата проведення електронних торгів 28 листопада 2019 року.
Колегія суддів наголошує на тому, що призначення дати проведення електронних торгів на 28 листопада 2019 року, на яких має бути здійснена реалізація вищевказаного майна, свідчить про фактичний початок реалізації майна, належного позивачу.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та забезпечення ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.03.2019 (справа №826/12872/18), від 15.05.2019 (справа №826/1532/18), від 17.10.2019 (справа № 320/2893/19) щодо оскарження ухвали про забезпечення позову в аналогічній справі.
Крім того, колегія суддів звертає також увагу й на те, що даний спір виник між сторонами з огляду на протиправність, на думку позивача, рішення державного виконавця на виконання якого і здійснюється реалізація майна позивача.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову судом апеляційної інстанції жодним чином не оцінюються дії та рішення приватного виконавця та не надається їм правова оцінка.
Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Враховуючи принцип співмірності та співвідношення прав які просить захистити позивач, суд вважає, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Водночас колегія суддів приходить до висновку, що належним способом забезпечення позову є заборона приватному виконавцю виконавчого округу Київської області Трофименку Михайлу Михайловичу та Державному підприємству «СЕТАМ» вчиняти дії, направлені на реалізацію в рамках виконавчого провадження №58909088 нерухомого майна.
Обрання саме такого способу забезпечення позову, як заборона вчинення певних дій, повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 151 КАС України, та є співмірними із заявленими позовними вимогами і відповідають меті інституту забезпечення адміністративного позову.
При цьому вжиття таких заходів не зумовило фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі, оскільки у разі невжиття судом заходів забезпечення цього позову, майно боржника може бути реалізовано на торгах відповідно до постанови про стягнення з боржника основної винагороди, правомірність якої підлягає перевірці судом при розгляді даного спору по суті заявлених позовних вимог.
Водночас зупинення процедури реалізації надасть можливість забезпечити збереження існуючого правового становища не лише позивача, а й учасників торгів та попередити можливе виникнення правової невизначеності у виниклих між ними правовідносинах у майбутньому.
Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що під час тимчасової заборони вчиняти дії у наведеному виконавчому провадженні щодо реалізації майна не відбулося втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки суд виконує власну компетенцію по здійсненню правосуддя відповідно до наданих Конституцією та законами України повноважень.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість заяви та про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам до ухвалення рішення в даній адміністративній справі та необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому, в разі не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 16 березня 2020 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль