ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 березня 2020 року м. Київ № 640/17609/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09 вересня 2016 року №5175-1305.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що вона не користувалась та у неї відсутнє право володіння або користування земельною ділянкою щодо якої винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а тому у позивача відсутній обов'язок зі сплати земельного податку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
У судовому засіданні 22 жовтня 2019 року Державну податкову інспекцію у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві замінено правонаступником - Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві. Відповідно, третя особа - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві змінила статус на відповідача.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що позивачу на праві власності належить об'єкт незавершеного будівництва - нежилі приміщення (в літері Ш), загальною площею 7745,5 м. кв., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Магнітогорська, буд № 1 на підставі договору встановлення часток в об'єкті незавершеного будівництва-нежилі приміщення від 05 лютого 2016 року №157 та договору дарування Ѕ частини об'єкта незавершеного будівництва-нежилі приміщення від 05 лютого 2016 №158. У зв'язку з чим у позивача виник обов'язок щодо сплати земельного податку, оскільки з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду), їх частину у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок.
Позивач надала відповідь на відзив на позовну заяву, в якому звернула увагу суду на безпідставність доводів представника відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, в черговий раз зазначивши, що право користування або володіння позивачем не оформлено належним чином, а тому в останньої відсутній обов'язок щодо сплати земельного податку.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи, що справа розглядається в спрощеному позовному провадженні, суд дійшов висновку про завершення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позивачем 30 січня 2020 року подано клопотання про заміну сторони у справі, а саме відповідача - Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві, відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №537 від 19 червня 2019 року «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.
30 липня 2019 року відбулася державна реєстрація юридичної особи - Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, яка є правонаступником Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, як орган виконавчої влади.
Згідно з частиною першою статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про допущення процесуального правонаступництва у справі №640/17609/19 та змінює Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником Головним управлінням Державної податкової служби в м. Києві.
Позивачем в підтвердження власної позиції надано копію листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 03 січня 2020 року №8-26-0.22-50/2-20, в якому зазначено, що в Державному земельному кадастрі відсутня інформація про земельну ділянку з номером 62:068:194, що свідчить про порушення відповідачем пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення рішення.
Також, 30 січня 2020 року позивачем подано заяву, в якій остання в черговий раз зазначила, що отримала право володіння об'єктами нерухомості лише 05 лютого 2016 року, тобто до державної реєстрації права власності на земельну ділянку або до моменту укладання договору оренди земельної ділянки.
Крім цього, 03 березня 2020 року позивач надала заяву, в якій звертала увагу суду на те, що відповідачем не надано доказів того, що земельна ділянка з номером 62:068:194 наявна в Державному земельному кадастрі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 на праві власності належить об'єкт незавершеного будівництва - нежилі приміщення (в літері Ш), загальною площею 7745,5 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування Ѕ частини об'єкта незавершеного будівництва-нежилі приміщення від 05 лютого 2016 року №158 та договору встановлення часток в об'єкті незавершеного будівництва-нежилі приміщення від 05 лютого 2016 року № 157.
14 вересня 2016 року позивачу вручено податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09 вересня 2016 року №5175-1305.
Позивач зазначила, що у повному обсязі сплатила суму податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням з метою зняття арешту з власного майна, проте жодного доказу в підтвердження даного факту позивачем не надано.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено камеральну перевірку щодо дотримання вимог чинного законодавства в частині своєчасної сплати до бюджету плати за землю з фізичних осіб ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 18 липня 2019 року №1033/26-15-13-05/ 2303304109 .
Згідно з висновками акту від 18 липня 2019 року №1033/26-15-13-05/ 2303304109 встановлено порушення позивачем пункту 287.5 статті 287 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасна сплата плати за землю з фізичних осіб, відповідальність, в частині своєчасності сплати плати за землю, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у вигляді штрафу.
Позивач вважає, що намагання контролюючого органу стягнути з останньої штрафні санкції за несвоєчасність сплати податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 09 вересня 2016 року №5175-1305 є протиправним, оскільки остання взагалі не мала такого обов'язку щодо сплати плати за земельну ділянку, у зв'язку з тим, що не мала у користування або володінні жодної земельної ділянки у 2016 році.
Вважаючи такі дії контролюючого органу протиправними, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК).
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
За частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на будинок, будівлю або споруду.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16).
Із установлених судами обставин справи вбачається, що позивачем 05 лютого 2016 року отримано у власність нежитлові приміщення (в літері Ш), загальною площею 7745,5 м.кв., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування Ѕ частини об'єкта незавершеного будівництва від 05 лютого 2016 року №158 та договору встановлення часток в об'єкті незавершеного будівництва від 05 лютого 2016 року №157, яке розташоване на спірній земельній ділянці.
За таких обставин, з моменту набуття права власності ОСОБА_1 на приміщення в будівлі, що розташована на земельній ділянці, для неї вказана земля вважається такою, що знаходиться в користуванні, виходячи з вищенаведених норм законодавства.
Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 7 липня 2015 року у справі 826/12388/13-а: «Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно».
У зв'язку з цим, суд відхиляє доводи позивача щодо відсутності у позивача обов'язку з сплати податку на земельну ділянку.
Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Пунктом 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами пункту 286.5. статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Положеннями пункту 289.1 статті 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Отже, нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням НГО земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель» 11 грудня 2003 року №1378-IV (далі - Закон №1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону №1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема земельного податку.
Частиною першою статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року №3613-VI (далі - Закон №3613-VI) передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Зміни до відомостей про земельну ділянку (крім випадків, визначених у частині другій цієї статті) вносяться до Поземельної книги за заявою власника або користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на підставі документації, передбаченої цим Законом (частина третя статті 26 Закону №3613-VI).
Відповідно до частини першої статті 38 Закону №3613-VI відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Пункт 4 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3613-VI передбачає, що у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.
Тобто, з 1 січня 2013 року (з моменту запровадження роботи Державного земельного кадастру) відомості щодо цільового призначення земельної ділянки повинні були вміщувати інформацію як про категорію земель, так і вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель.
Відповідно до пункту 2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №213 від 23 березня 1995 року, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держземагентства за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує семи робочих днів з дати надходження відповідної заяви. При цьому одним з множників у формулі, за якою визначається нормативно грошова оцінка кадастрового метра земельної ділянки населених пунктів відповідно до пункту 3.3 названого Порядку, є Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки.
З 1 січня 2017 року процедура проведення НГО земель населених пунктів визначена Порядком № 489.
Пунктом 5 розділу ІІ Порядку №489 визначено, що коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548.
Відповідно до примітки 2 до Додатку 1 Порядку №489, у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.
Таким чином, з 1 січня 2017 року визначення Кф знаходиться у прямій залежності від коду КВЦПЗ, відомості про який містяться у ДЗК. У разі відсутності таких відомостей при розрахунку НГО має застосовуватись Кф 2,0. Внесення даних до ДЗК щодо земельних ділянок здійснюється за заявою власника або користувача.
Як встановлено судом, відповідачем отримано Витяги із бази даних ПК «Кадастр» по фізичних особах на 27 січня 2016 року (ділянки, право користування по яких не оформлене).
Представник відповідача надав розрахунок до оскаржуваного податкового повідомлення рішення, який здійснений з урахуванням Рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про застосування технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Києва, постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 200 року №783, листа Державного агентства ЗРУ від 14 січня 2015 року №6-28-0.22-215/2-15 та статті 289 ПК України.
Суд відхиляє посилання скаржника, що відомості ДЗК були відсутні на час формування Витягу від 26 січня 2016 року, а тому останній не міг бути використаний при визначенні бази оподаткування, оскільки в силу приписів статті 26 Закону №3613-VI саме власнику земельної ділянки або землекористувачу надано право на внесення змін до ДЗК, натомість, посадові особи Держгеокадастру не наділені законодавчо правом на здійснення певних коригувань за власною ініціативою. Відтак, землекористувач і несе певний тягар негативних для себе наслідків у разі, якщо відомості ДЗК не приведені у відповідність вимогам чинного законодавства з його вини.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи і це не заперечується позивачем, що остання не зверталась з відповідною заявою про внесення змін до ДЗК з метою встановлення коду КВЦПЗ та оформлення належним чином користування земельною ділянкою, тому посадовими особами контролюючого органу правомірно сформовано Витяг від 27 січня 2016 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач по справі виконав покладений на нього вищезазначеними нормами обов'язок.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.
Судові витрати, які підлягають розподілу, відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко