ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 березня 2020 року м. Київ № 826/12942/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
проскасування податкового повідомлення-рішення
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача:
- Міністерство економічного розвитку та торгівлі України;
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.06.2016 №181/Р-13.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 10.01.2017 позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2017 та відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 20.12.2018 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 скасовано, а справу №826/12942/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2019 справу №826/12942/16 прийнято до свого провадження суддею Шейко Т.І., вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні залучено до участі у справі Міністерство економічного розвитку та торгівлі України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.
За клопотанням представника відповідача, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2019 первісного відповідача по справі - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, замінено його правонаступником, яким є Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.
У призначені судові засідання позивач не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника чи відкладення розгляду справи не заявляв.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зокрема з мотивів, викладених у поданому відзиві.
Представник Мінекономрозвитку подав письмові пояснення по справі та просив провести розгляд справи без його участі.
Враховуючи, що справа розглядається в спрощеному провадженні, подальший розгляд справи суд ухвалив завершити в порядку спрощеного (письмового) провадження без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, враховуючи доводи, пояснення та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, станом на час подання позовної заяви ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 05.02.2015 №2653/8046, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 був власником легкового автомобіля Audi Q7, 2015 року випуску, об'єм двигуна 2967 куб. см., VIN номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , дата першої реєстрації - 04.02.2016, дата реєстрації - 07.02.2016.
У липні 2016 року ОСОБА_1 отримав податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 29.06.2016 №181/Р-13, яким податковий орган згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 43.3 статті 54 та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначив позивачу суму податкового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн., за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб", код платежу 18011001, за 2016 рік.
Вважаючи зазначене податкове-повідомлення рішення незаконним і необґрунтованим, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Заявлені вимоги обґрунтовувались тим, що у відповідності до принципу стабільності, закріпленого в підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України та згідно порядку формування доходної частини бюджетів, визначеного в частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, на думку позивача застосування податковим органом положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII, яким з 01.01.2016 вводився в дію "транспортний податок", було неправомірним, оскільки останнє згідно вимог чинного законодавства могло мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.
Натомість у запереченні на адміністративний позов представник ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві серед іншого зазначав, що "транспортний податок" введено в дію Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII шляхом запровадження податку на майно та включення до складу останнього транспортного податку.
Власне, Закон №71-VIII визначав, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, які є об'єктами оподаткування, а саме легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зі ставкою оподаткування у розмірі 25000,00 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.
Таким чином, враховуючи набрання чинності Законом №71-VIII з 01.01.2015, за доводами представника ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, спірне податкове повідомлення-рішення було правомірним, адже позивач станом на час його винесення мав у власності транспортний засіб, який підпадав під визначений Законом №71-VIII об'єкт оподаткування.
В свою чергу, задовольняючи адміністративний позов, Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 10.01.2017 виходив з того, що згідно підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та статті 265 Податкового кодексу України транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.
Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог Податкового кодексу України вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Так, рішенням Київської міської ради від 11.02.2016 №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" затверджено Положення про транспортний податок в новій редакції.
Розділом 1 Положення про транспортний податок визначалось, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, які відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення є об'єктами оподаткування - легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.
Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 (далі - Методика), передбачено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком, зокрема згідно її пункту 13 Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Суд встановив, що на виконання вказаного пункту Методики Мінекономрозвитку надано ДФС України інформацію щодо автомобілів з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" станом на 01.01.2016.
Також, суд проаналізував надану відповідачем інформацію та інформацію з веб-сайту Мінекономрозвитку щодо розрахунку середньоринкової вартості транспортних засобів (легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) для цілей оподаткування та встановлено, що середньоринкова вартість авто визначається виходячи з типу, марки, моделі, року випуску та пробігу автомобіля.
Оскільки зазначені критерії для визначення середньоринкової вартості транспортного засобу є обов'язковими, а відсутність будь-якої інформації по вказаним критеріям унеможливлює визначення його середньоринкової вартості, суд з'ясував, що відносно належного позивачу автомобіля відповідна інформація щодо пробігу останнього податковим органом не встановлювалась, а отже спростовувались доводи податкового органу про середньоринкову вартість транспортного засобу позивача понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік".
Попри це, як убачається зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017, на думку колегії суддів апеляційної інстанції підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову слугувала та обставина, що середньоринкова вартість автомобіля позивача згідно пункту 13 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, з урахуванням середньорічного пробігу транспортного засобу 27 тис. кілометрів на рік, перевищувала 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (1033500,00 грн.) станом на час винесення спірного податкового повідомлення-рішення, а отже останнє прийняте в межах чинного законодавства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, аналізуючи положення Закону №71-VIII та Закону №909-VIII, якими вносились зміни до статті 267 Податкового кодексу України, в постанові від 20.12.2018 зробив висновок, що оскільки Законом №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше 5 років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважала необґрунтованими доводи позивача про протиправність застосування податковим органом у 2016 році положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком.
Крім того, колегія суддів зазначила, що пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №909-VIII визначалось, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Таким чином, колегія суддів вважала, що законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків.
Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції звернула увагу на те, що у відповідності до змісту підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, а межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, враховуючи, що підставою для прийняття податковим органом відповідного податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація, колегія суддів зауважила про відсутність такої в матеріалах справи, що слугувало підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як наслідок, задля встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення даної адміністративної справи, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 05.03.2019 зобов'язав відповідача та третю особу по справі надати інформацію щодо визначення середньоринкової вартості належного позивачу транспортного засобу, а також відповідні пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду.
Так, у поданому відзиві на позовну заяву, представник ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві зазначав, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо типу пального та пробігу автомобіля позивача, як і відсутні докази подання такої інформації позивачем до контролюючого органу згідно підпункту 267.6.10 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, а тому виходячи з середньорічного пробігу транспортних засобів, встановленого Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та Порядком визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403, фактичний пробіг автомобіля позивача на 01.01.2016 становив 27000 км.
Також, представником ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві зроблено посилання на лист Мінекономрозвитку від 06.02.2019 №3805-05/5370-03, відповідно до змісту якого вбачається, що ГУ ДФС у м. Києві листом від 04.01.2019 №254/9/26-15-10-05-20 зверталось до Мінекономрозвитку з питанням надання інформації щодо середньоринкової вартості легкового автомобіля Audi Q7 з об'ємом циліндрів двигуна 2967 куб. см., 2015 року випуску для цілей оподаткування транспортним податком у 2016 році.
У наведеному листі Мінекономрозвитку зокрема вказало, що через відсутність в листі ГУ ДФС у м. Києві даних про фактичний пробіг автомобіля, надати конкретну інформацію щодо його середньоринкової вартості немає можливості.
Власне, надаючи відповідні пояснення на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2019, Мінекономрозвитку послалось на відсутність в означеній ухвалі суду даних про фактичний пробіг автомобіля позивача у 2016 році, що унеможливлює надання конкретної інформації щодо його середньоринкової вартості.
Разом з цим, Мінекономрозвитку у згаданому листі від 06.02.2019 №3805-05/5370-03 та письмових поясненнях по справі проведено калькуляцію середньоринкової вартості легкового автомобіля Audi Q7, з об'ємом циліндрів двигуна 3,0 літра, 2015 року виписку з урахуванням нормативного середньорічного пробігу 27 тис. км, з дизельним та бензиновим типом пального відповідно.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI.
Як вже зазначалось вище, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VІІІ з 01.01.2015 введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України "Транспортний податок".
24.12.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01.01.2016 та яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.
Підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, станом на час винесення спірного податкового повідомлення-рішення) встановлювалось, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403 затверджено Порядок визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів (надалі - Порядок), який встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів (далі - транспортні засоби) з метою визначення доходу від їх продажу (обміну) для цілей обкладення податком на доходи фізичних осіб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (надалі - Методика), яка встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Так, відповідно до пункту 2 Порядку середньоринковою вартістю транспортних засобів є величина, яка визначається статистичними методами і еквівалентна імовірній ціні, за яку може здійснюватися купівля-продаж транспортних засобів певної марки та моделі з відповідним строком експлуатації та пробігом на встановлену дату проведення оцінки.
Середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач (пункт 2 Методики).
Згідно пункту 3 Порядку, середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою:
Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100),
деЦн- ціна нового транспортного засобу в Україні;
Г- коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;
Гк- коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від строку експлуатації визначається як середнє значення співвідношення ціни автомобілів, що були у використанні, до ціни аналогічних нових автомобілів (пункт 11 Методики).
Згідно пункту 12 Методики коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів.
У разі коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.
Як підсумок, аналізуючи наведені вище положення законодавства, можна дійти висновку, що для з'ясування середньоринкової вартості автомобіля, керуючись пунктом 2 Методики, необхідно використовувати формулу, наведену в пункті 3 Порядку, згідно з якою при здійсненні розрахунку окрім ціни нового транспортного засобу (Цн), де береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, необхідно враховувати також коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації та коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно відповідних додатків.
Згідно примітки до додатку 2 Порядку для транспортних засобів із строком експлуатації до 1 року, а також транспортних засобів, різниця між фактичним та нормативним середньорічним пробігом яких становить до 2 тис. кілометрів, коефіцієнт не визначається.
Отже при проведенні розрахунку згідно формули, вказаній в пункті 3 Порядку, для визначення коефіцієнту коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу, що наведений у додатку 2 Порядку, необхідно враховувати фактичний середньорічний пробіг автомобіля.
Відповідно до пункту 13 Методики, Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Згідно пункту 13 Порядку середньоринкова вартість транспортних засобів розраховується щокварталу Мінекономрозвитку для кожної марки та моделі транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, оприлюднюється до 10 числа наступного місяця в установленому Мінекономрозвитку порядку на офіційному веб-сайті Міністерства для вільного доступу та зберігається протягом 1095 днів з дня її оприлюднення.
У відповідності до пункту 14 Порядку та пункту 14 Методики Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.
Статтею 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VIII установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 гривень.
Відповідно до приписів підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України та пункту 13 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, 750 розмірів мінімальної заробітної плати на 1 січня 2016 року - 1033500,00 грн.
Але, попри наведені вище приписи, на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку за посиланням http://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA можна здійснити розрахунок середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей оподаткування транспортним податком за поточний рік та завантажити лише перелік легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком починаючи з 2017 року, а отже з'ясувати згідно якого саме розрахунку відбувалось нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку у 2016 році - не вбачається за можливе.
Відповідно до частини першої, частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене у сукупності, суд зауважує, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу здійснюється Мінекономрозвитку та безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком. Водночас, відповідна інформація за результатами такого розрахунку направляється податковому органу, а також публікується на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку.
При розгляді даної справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на час винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення контролюючий орган мав у розпорядженні відповідну інформацію-розрахунок, отриману від Мінекономрозвитку, стосовно належності транспортного засобу позивача до об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році, а отже на думку суду оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач не виконав покладений на нього обов'язок, встановлений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а відтак задовольняє їх у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 12, 77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.06.2016 №181/Р-13.
3. Присудити на користь ОСОБА_1 (код: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код: 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) судові витрати у розмірі 551,21 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко