Справа № 265/7139/19
Провадження № 4-с/265/9/20
06 березня 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі
головуючого судді - Міхєєвої І.М.
за участю секретаря судового засідання - Красноухова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків),
У жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків). Свої вимоги заявниця мотивує тим, що вона є матір'ю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті вона фактично прийняла спадщину, а у жовтні 2019 року їй стало відомо, що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні відомості про арешт 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 . Арешт було накладено постановою старшого державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС від 13.06.2012р. на підставі виконавчого листа Орджонікідзевського районного суду № 1-23 від 17.04.2012р. в рамках виконавчого провадження № 32316231. ОСОБА_1 , 1945р.н., не мала можливості оформити спадщину після смерті сина, оскільки є пенсіонером за віком, має ряд хронічних захворювань, періодично перебуває на стаціонарному лікуванні. Зазначала, що вартість частини казаної квартири на теперішній час значно перевищує суму заборгованості, а тому вважає дії держвиконавця такими, що не відповідаюст ч.3 ст.56 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки вартість арештованого майна значно перевищує розмір боргових зобов'язнань. В звязку з наявністю арешту на спадкове майно, вона також позбавлена можливості оформити на семе спадщину в вигляді частки квартири. Просила суд визнати дії Орджонікідзевського ВДВС незаконними та скасувати постанову старшого державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Халєєвої А.С. від 13.06.2012р. про накладення арешту на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Заявниця ОСОБА_1 належним чином повідомлена про день та час розгляду скарги до судового засдання не з'явилася.
Повноваження ОСОБА_3 як представника ОСОБА_1 не підтверджені належними документами, відповідно до вимог ст. 62 ЦПК України. Зокрема, за приписами ч.4 ст. 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатську діяльність». Натомість, на підтвердження повноважень ОСОБА_1 , ОСОБА_3 надано лише договір про надання юридичних послуг від 10.10.2019 року, на представництво інтересів ОСОБА_1 при розгляді позову про скасування арешту майна. Окрім того, Єдиний реєстр Адвокатів України, https://erau.unba.org.ua/ відомостей про адвоката ОСОБА_4 Єлизавету ОСОБА_5 не містить.
З огляду на наведе, ОСОБА_3 не є належним представником заявниці ОСОБА_1 .
Старший державний виконавець Лівобережного ВДВС Єгорова В.О. надала суду відзив на скаргу, в якому просила відмовити в задоволення скарги, мотивуючи тим, що на виконанні у відділі ДВС перебував виконавчий лист №1-23 від 17.04.2012 року, виданий Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Маріупольської міської ради кошти за лікування потерпілого у сумі 2884,52 грн. 02.11.2012 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 02.11.2012 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного, так як на виконанні у відділі перебувало де кілько виконавчих проваджень у відношенні боржника ОСОБА_2 09.11.2012 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми боргу, а саме 288,45 грн. 12.11.2012 року державним виконавцем у зв'язку з тим, що виконавчий документ боржником не виконаний, для забезпечення виконання рішення була винесена постанова про звернення стягнення на майно боржника. Накладено арешт на 1/3 долю квартири АДРЕСА_1 , яка згідно даних БТІ м. Маріуполя зареєстрована за боржником. (ВП 32316231). 16.11.2012 року керуючись п. 10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в ред. 2010 року) державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавчий документ надіслано до ВДВС Селидовського РУЮ для подальшого виконання, так як боржник відбував покарання у ВК № 82 п. Гострий Донецької області. Повторно виконавчий документ до відділу не надходив. За даними, що містяться у Лівобережному ВДВС у місті Маріуполі, боржник має несплачений за вищезазначеним виконавчим документом борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Зазначила, що Загальна сума нестягнутих боргів за виконавчим провадженням у відношенні ОСОБА_2 згідно даних АСВП становить 3703,93 гривені. В подальшому надала заяву про розгляд скарги за її відсутності з урахуванням відзиву, проти задовлення скарги заперечувала.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб ДВС розглядаються згідно зі статтею 450 ЦПК за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи ДВС.
Згідно зі статтею 450 ЦПК неявка в судове засідання стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, яким повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду скарги.
Судом встановлено, що на виконанні у відділі Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі перебувало зведене виконавче провадження з примусового виконання: виконавчого листа №1-23 від 17.04.2012 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Маріупольської міської ради кошти за лікування потерпілого у сумі 2884,52 грн.; постанова № 110, видана 29.12.2009 Іллічівським РВ про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 119,00 грн. та 09.02.2010 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми боргу, а саме 11,90 грн. Загальна сума нестягнутих боргів за виконавчим провадженням у відношенні ОСОБА_2 згідно даних АСВП становить 3703,93 гривені. (а.с. 56).
Судом також встановлено, що на виконання виконавчого листа №1-23 від 17.04.2012 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Маріупольської міської ради кошти за лікування потерпілого у сумі 2884,52 грн., 02.11.2020 року державним виконавцем Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
02.11.2012 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного, так як на виконанні у відділі перебувало де кілько виконавчих проваджень у відношенні боржника ОСОБА_2
09.11.2012 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми боргу, а саме 288,45 грн.
12.11.2012 року державним виконавцем у зв'язку з тим, що виконавчий документ боржником не виконаний, для забезпечення виконання рішення була винесена постанова про звернення стягнення на майно боржника.
13.06.2012 року державним виконавцем накладено арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить божнику ОСОБА_2
16.11.2012 року керуючись п. 10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (ред. 2010 року) державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавчий документ надіслано до ВДВС Селидовського РУЮ для подальшого виконання, так як боржник відбував покарання у ВК № 8 п. Гострий Донецької області. (а.с.59).
Боржник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 15)
Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, наданої Першою Маріупольською державною нотаріальної конторою 20.02.2020 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалась.
За твердженням скаржника ОСОБА_1 боржник ОСОБА_2 є її сином та на момент його смерті вона була зареєстрована та проживала разом з ним за однією адресою. (а.с.7).
За приписами ч.3 ст. 1268 ГК України, спадкоємець, який постійно проживава разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким,що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив провідмову від неї.
Отже, ОСОБА_1 не погоджуючись з постановою державного виконавця від 13.06.2012 року про накладення арешту на 1/3 частину квартири, що належить її сину- боржнику ОСОБА_2 , вважає, що вона, як спадкоємець відповідає за зобов'язаннями померлого сина лише в межах вартості майна, одержаного нею у спадщину, а тому накладення арешту на 1/3 частку квартири є незаконним, оскільки значно перевищує розмір боргових зобовязнань.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялись внаслідок його смерті.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
Частина 1 ст. 1299 ЦК України визначає, що якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюються державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до частини другої статті 57 наведеного Закону, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, у тому числі, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
При цьому, приписами частини першої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено мету такого арешту, а саме: арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
У відповідності до приписів частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію"заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно з частинами першою та другою статті 50 наведеного Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
У відповідності до частин третьої - п'ятої статті 60 наведеного Закону з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Отже, у разі закінчення виконавчого провадження, в зв'язку з направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, арешт накладений на майно боржника державним виконавцем не знімається. ( ст.50 ч.1,2 Закону № 606-XIV).
Таким чином, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у випадку закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Також, приписами частини 1 та пунктом 2 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частина 1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до ч.1-3 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника накладається державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника, в тому числі на окремі речі, шляхом винесення відповідної постанови.
Згідно з ст.1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Вказана норма Закону передбачає загальний порядок виконання спадкоємцем вимог кредитора.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємця. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємець боржника повинен відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.
Вказане відповідає правовому висновку, що сформульована в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 520/17508/15-ц.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Подібні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15, які підтвердив Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі № 203/1931/16-ц.
Судом встановлено, що скаржниця ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталася, спадкова справа після смерті боржника ОСОБА_2 не відкривалась, відповідно нотаріус у відкритті спадщини скаржниці ОСОБА_1 не відмовляв, що свідчить, що права заявниці ОСОБА_1 не порушені.
Окрім того, згідно заяви ОСОБА_1 адресованою стягувачу Маріупольській міській раді, вона згодна розглянути будь-які претензії з приводу боргових зобов'язань свого сина ОСОБА_2 , що свідчить про те, що у разі прийння спадщини після смерті сина, заявник може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, з огляду на розмір боргу та вартість спадкового майна, яка явано значно перевищує суму боргових зобов'язань ОСОБА_2 .
Отже, судом вставлено, що заявниця ОСОБА_1 не довела порушення свого права постановою державного виконавця від 13.06.2012 року, якою було накладено арешт на на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить божнику ОСОБА_2 , а відтак її скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 447-452 ЦПК України, суд,
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) відмовити.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом п'ятнадцяти днів, з дня проголошення ухвали.
Повний текст ухвали складено 13 березня 2020 року.
Суддя: І.М. Міхєєва