Справа № 523/1768/20
Провадження №2/523/2124/20
"11" березня 2020 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого судді - Малиновського О.М.
за участю секретаря - Шевчук М.Є.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в поряду загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи без самостійних вимог органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, збільшення розміру аліментів,
Неповнолітній ОСОБА_3 в порядку ч.4 ст.152 СК України звернувся до суду з позовом в якому посилаючись на п.2 ч.1 ст.164 СК України просить позбавити батьківських прав його батька ОСОБА_3 відносно нього, збільшивши розмір аліментів, які стягуються за рішенням суду, з 1000,00грн. до 5000,00грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 не займається його вихованням, матеріально не допомагає, не турбується про нього, свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по утриманню та вихованню. Він постійно проживає разом з матір'ю, перебуває на повному її утриманні. Вважає, що позбавлення батьківських прав буде відповідати його інтересам, так як його вихованням займається вітчим, якого він вважає своїм батьком. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 06 лютого 2020р. провадження у справі було відкрито та призначений розгляд справи в загальному позовному провадженні.
Ухвалою суду від 21 лютого 2020р. підготовче судове засідання було закрито та призначений розгляд справи за участю сторін.
В судовому засіданні позивач та його представник пред'явлені позовні вимоги підтримали, просять задовольнити.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився без поважних не те причин. Про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. В матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява від ОСОБА_3 в якій він визнає позовні вимоги про позбавлення його батьківських прав у повному обсязі, просить розглянути справу за його відсутності.
Від представника органу опіки та піклування до суду надійшла заява про підтримання висновку органу опіки та піклування стосовно розв'язання спору по даній справі, з проханням провести розгляд справи за їх відсутності.
Суд, заслухавши неповнолітнього ОСОБА_3 та його представника, допитавши свідків, дослідивши письмові доказі по справі, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.
З матеріалів справи, зокрема з свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАГС Суворовського районного управління юстиції м. Одеси убачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками у свідоцтві записані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які під час народження дитини перебували в зареєстрованому шлюбі.
Шлюб між батьками ОСОБА_2 був розірваний 05 серпня 2008р. (свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 ).
З часу розірвання шлюбу батьки дитини проживають окремо. ОСОБА_5 постійно проживає разом з матір'ю, перебуває на її утриманні.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_4 28 квітня 2018р. уклала шлюб з ОСОБА_6 , з яким, як стверджує позивач, вони проживали більше 10 років однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Згідно характеристики з місця проживання ОСОБА_2 , убачається, що мати останнього займається його вихованням, особисто приймає участь у вирішенін всіх питань, що виникають при навчанні в освітніх установах. У вихованні також допомагає ОСОБА_6 .
За характеристикою з місця навчання ОСОБА_2 , учня 11-М класу, Одеського навчально-вихованого комплексу «Гімназія-7», вихованням та розвитком дитини займається його матір, яка систематично відвідує батьківські збори, бере участь у вирішенні всіх питань, що виникають при навчанні в освітній установі. Рідний батько ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , не бере участі у навчальному процесі сина, не відвідує батьківські збори, досягненнями та успіхами сина не цікавиться.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 02 березня 2020р. №01-05-8/166вх. ОСОБА_3 доцільно позбавити батьківських прав відносно його сина ОСОБА_2 .
Допитані в судовому засіданні свідки, кожен окремо, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , показали, що дійсно ОСОБА_3 з часу розірвання шлюбу з ОСОБА_10 вихованням ОСОБА_8 не займається, матеріальної допомоги не надає, життям сина не цікавився та не цікавиться. Незважаючи на бажання ОСОБА_8 бачитися з батьком, останній його ігнорував на протязі тривалого часу. Разові зустрічі з батьком відбувались виключно у матері відповідача, до якої приїжджав ОСОБА_8 , як до бабусі та яка телефонувала ОСОБА_3 щоб він приїхав до дитини.
Під час судового розгляду відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини на виконання права дитини бути заслуханою з питань, що її торкаються, реалізуючи приписи статті 171 СК України судом була заслухана думка ОСОБА_2 . Зокрема, неповнолітній пояснив, що він проживає разом з матір'ю та вітчимом ОСОБА_6 , які здійснюють за ним піклування. Батько останні п'ять років взагалі з ним не бачився та не спілкувався. Так як з досягненням ним 10 років його вихованням займається ОСОБА_6 він його вважає своїм батьком та вважає, що ОСОБА_3 має бути позбавлений батьківських прав. _
В даній ситуації суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьком і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).
Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).
Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідача законом» суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).
Зокрема, відповідно до п.2 ч.1 статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідачів має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
Щодо відповідності втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції то слід зазначити, що право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини ОСОБА_2 , і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.
Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві» суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України).
Так, відповідачу, як батьку неповнолітнього ОСОБА_3 в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (п.2 ч.1 ст.164 СК).
Дане поняття є «оціночним» і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.
Зокрема, відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
На думку суду врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.
Згідно до обставин даної справи суд підкреслює, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач майже на протязі 10 років не приймає участі в навчально-виховному процесі свого сина (успішністю не цікавиться, класні заходи та батьківські збори не відвідує), не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування тощо. Тобто фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
Наведене в своїй сукупності на думку суду свідчить про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків. Фактично, ОСОБА_3 виховання свого сина поклав на ОСОБА_10 , мати неповнолітнього.
При цьому, в даній конкретній ситуації судом враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 згаданого вище рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
Але реалізація таких обов'язків держави також вимагає від відповідача активних дій, які б свідчили про його бажання скористатись такою допомогою держави. Проте, в даній справі відповідач жодного разу не звернувся до уповноважених органів держави з метою захисту прав своєї дитини, сприянні їм будь-яким чином реалізувати свої батьківські обов'язки. ОСОБА_3 не з'явився на засідання органу опіки та піклування, та фактично залишив вирішення долі стосовно сина на розсуд вказаного органу. Суд зауважує, що протягом розгляду справи в суді ОСОБА_3 таких дій також не вчинив і в судовому засіданні не пояснив причини не вчинення таких дій, так і не пояснив те, яким чином він бажає поліпшити своє ставлення до виховання сина. Свої дії відповідач обмежив наданням заяви про визнання позовних вимог у повному обсязі, тим самим самоусунувся від свого обов'язку по вихованню дитини.
При цьому суд звертає увагу, що взаємовідносини між дитиною та батьком склались таким чином, що дитина протягом останніх 10 років проживає разом з матір'ю, а тому в даній ситуації судом будуть враховані «інтереси дитини» в широкому розумінні на поняття сім'ї (стаття 5 Конвенції про права дитини).
Зокрема, в даному випадку позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки він з ним не проживає протягом тривалого часу, так само даний захід не виключає можливість побачення батька із своїм сином.
Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та дитиною.
Окремо суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому СК (стаття 169).
Також, суд бере до уваги думку неповнолітнього, який пояснив, що не бажає на теперішній час підтримувати відношення з батьком.
Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування ним своїми обов'язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.
Таким чином, в даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить статті 9 Конвенції про права дитини, статті 8 Конвенції (див. наприклад пункт 59 рішення Європейського Суду у справі «Ньяоре проти Франції»), і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення в даному випадку стосовно даної особи (див. пункт 47 Зауважень загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню його інтересів (Пункт 1 статті 3)).
Щодо позовних вимог про збільшення розміру аліментів то суд виходить з наступного обґрунтування.
Як встановлено матеріалами справи рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2019р. (справа №523/16358/18) з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 на утримання ОСОБА_3 , 2002 року народження були стягнуті аліменти в розмірі 1000,00грн., щомісячно.
Стаття 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Відтак, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оцінюючи надані з боку позивача докази в обґрунтування пред'явленого позову в частині збільшення розміру аліментів, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не доведено, що починаючи з часу ухвалення рішення суду від 07 травня 2019р. суттєво змінилось матеріальне становище платника аліментів ОСОБА_3 в бік поліпшення, що може вплинути на збільшення розміру аліментів.
Таким чином, в цій частині позовні вимоги є безпідставні, не доведені, а відтак не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. ст.12,13,76,259, 263-265,268 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів залишити без задоволення.
Відповідно до ч.5 ст.164 СК України, копію рішення суду в частині позбавлення батьківських прав, після набрання законної сили, надіслати до Суворовського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 12 березня 2020р.
Суддя