КИЇВСЬКИЙ AПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
10 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
за участю
прокурора - ОСОБА_5 ,
представника власника майна - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали за апеляційною скаргою власника майна ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Солом'янського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_5 , та накладено арешт на об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , із забороною розпоряджатися будь-яким особам даним об'єктом нерухомості.
Як вказав в ухвалі слідчий суддя арешт вказаної квартири забезпечить в подальшому відшкодування шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді власник майна ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року, ухвалу слідчого судді скасувати повністю та постановити нову ухвалу про відмову в арешті майна.
Щодо строку апеляційного оскарження власник майна зазначає, що дана ухвала була постановлена без його виклику і таким чином строк було пропущено з поважних причин.
Апелянт вважає, що слідчим суддею було порушено норми матеріального та процесуального права при накладенні арешту на майно. Посилається на те, що ним був укладений договір купівлі-продажу, який не визнаний недійсним і він є добросовісним набувачем майна.
Крім цього, як зазначає власник майна, розслідується кримінальне провадження по факту підроблення довіреності - за ч.1 ст.358 КК України, однак не встановлювались особи, які підробили довіреність та на їх майно не накладався арешт.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу слідчого судді, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Відповідно до частини третьої зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що ухвалу слідчого судді від 10 жовтня 2018 року було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, а копія оскаржуваної ухвали не направлялась та не отримувалась ані власником квартири, ані його представником, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне пропущений не був.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляючи ухвалу має зазначити перелік майна, яке підлягає арешту.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий, який звернувся з клопотанням, не дотрималися.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, слідчими слідчого відділу Солом'янського УП ГУ Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018100090010561 від 14 вересня 2018 року за ч. 1 ст. 358 КК України, за заявою ОСОБА_9 , про те, що невстановлені особи, шляхом підробленої довіреності, шахрайським шляхом заволоділи квартирою АДРЕСА_1 .
08 жовтня 2018 року слідчий слідчого відділу Солом'янського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , за погодженням із прокурором Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , із забороною розпоряджатися будь-яким особам даним об'єктом нерухомості.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року клопотання слідчого про арешт майна було задоволено.
Задовольняючи клопотання щодо накладення арешту на майно, слідчий суддя прийшов до висновку, що існують достатні підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, тобто запобігання можливості перетворення або відчуження, а також з метою забезпечення заявлених у майбутньому цивільних позовів.
З таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо з огляду на такі обставини.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя, згідно ст. ст. 94,132 КПК України,повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, жодній особі у даному кримінальному провадженні, станом на час розгляду клопотання слідчим суддею, не було повідомлено про підозру.
Слідчий у клопотанні про арешт майна вказує, що квартира АДРЕСА_1 , являється речовим доказом та з метою його збереження та запобіганню подальшого перепродажу вказаної квартири, а також з метою забезпечення заявлених у майбутньому цивільних позовів необхідно накласти на неї арешт.
Зазначені в клопотанні слідчого мета накладення арешту на майно та правові підстави для цього не відповідають вимогам ст.ст.170,171 КПК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України. В той же час, до клопотання не додано постанови слідчого чи прокурора про визнання вказаної квартири речовим доказом.
Також, слідчий у клопотанні не приводить жодного належного доказу і на підтвердження вказаної ним у клопотанні такої мети накладення арешту на майно, як відшкодування збитків, оскільки в клопотанні та додатках до нього відсутні дані щодо повідомлення будь кому про підозру та наявність у кримінальному провадженні цивільного позову.
В свою чергу, слідчий суддя обгрунтував наявність підстав для арешту майна з метою забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, тобто запобігання можливості їх перетворення або відчуження, а також з метою забезпечення заявлених у майбутньому цивільних позовів.
Вивчивши та співставивши клопотання прокурора та ухвалу слідчого судді, колегія суддів вважає, що в них, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, не доведено існування правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вказану квартиру та в порушення ст. ст. 171, 173 КПК України не оцінена розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для власника.
З урахуванням вказаних обставин, а саме того, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні слідчий не довів необхідності у накладенні арешту на вказану квартиру, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України є підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Крім того, як вбачається з ували слідчого судді, в мотивувальній частині ухвали вказано про "наявність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для арешту вищезазначеної земельної ділянки", що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки в клопотанні про арешт майна та доданих до нього документах ставилось питання про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , а не земельну ділянку, як вказав в ухвалі слідчий суддя.
Відповідно до ч.3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
На підставі викладених обставин, які свідчать про однобічність і необ'єктивність судового розгляду, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого щодо арешту майна, як такого, що внесено з порушенням ст. 171 КПК України.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 307, 309, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого суддіСолом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року, якою задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Солом'янського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_5 , та накладено арешт на об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , із забороною розпоряджатися будь-яким особам даним об'єктом нерухомості - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого слідчого відділу Солом'янського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , погодженого прокурором Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_5 , про накладення арешту на об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , із забороною розпоряджатися будь-яким особам даним об'єктом нерухомості- відмовити.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
_______________ _______________ _____________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/1250/2020
Категорія: ст. 171 КПК України
Слідчий суддя у суді першої інстанції - ОСОБА_10
Доповідач в суді апеляційної інстанції - ОСОБА_1