Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.03.2020 р. справа №520/13854/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - не прибув, представник відповідача - не прибув, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Ізюмської міської ради
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01.10.2016 року; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити та виплатити ОСОБА_2 пенсію з 01.10.2016 року; 3) допущення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що пенсійний орган протиправно припинив виплату пенсії.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - пенсійний орган, владний суб'єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що громадянин перебував на обліку в іншому пенсійному органі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, який і вчинив дії з приводу припинення виплати пенсії. Наполягав на тому, що ГУ ПФУ в Харківській області не має обов'язку із пенсійного забезпечення заявника, адже заявник на території Харківської області не зареєстрований, а рішеннями Ізюмської міської ради була скасована довідка про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи та відмовлено у призначенні соціальних виплат.
Відповідач, Ізюмська міська рада (далі за текстом - орган місцевого самоврядування, Міська рада), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що власник житла заперечив реєстрацію заявника в належній йому квартирі.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини полягають у наступному.
Заявник первинно знаходився на обліку у якості пенсіонера за пенсією, призначеною у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", в ГУ ПФУ в Донецькій області.
20.11.2014р. заявником у якості внутрішньо переміщеної особи до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області була подана заява про витребування пенсійної справи з ГУ ПФУ в Донецькій області.
Саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області приймалось рішення про призначення виплати пенсії заявника у якості внутрішньо переміщеної особи (протокол від 01.12.2014 р.)
До 01.10.2016р. пенсійне забезпечення заявника здійснювалось через ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яким з 01.10.2016р. і було припинено виплати за пенсією.
Таким чином, ГУ ПФУ в Харківській області як окремий та самостійний терорган системи ПФУ не має жодного стосунку до події припинення виплати заявникові пенсії з 01.10.2016р., що зумовлює відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.
23.01.2019р. заявник звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області з приводу витребування пенсійної справи з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Матеріали відновленої ГУ ПФУ в Дніпропетровської області електронної пенсійної справи заявника фізично надійшли у розпорядження ГУ ПФУ в Харківській області і були спрямовані на розгляд Комісії з питань призначення (відновлення) пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області (далі за текстом - Комісія Міської ради).
Рішенням Міської ради в особі Комісії, оформленим протоколом №10 від 18.03.2019р., заявнику було відмовлено у призначенні соціальних виплат і пенсії.
Доказів оскарження цього рішення владного суб'єкта в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять.
Тому це рішення сприймається судом як діюче.
Окрім того, рішенням Міської ради в особі Управління соціального захисту населення №323 від 01.03.2019р. була скасована видана заявнику довідка за №0000574276 від 09.07.2018р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1
Суд відмічає, що згадана довідка була видана на адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Однак, власник цієї квартири письмовим зверненням від 27.02.2019 р. сповістив Міську раду в особі УПтаСЗН про те, що заперечує легальність і достовірність реєстрації і проживання заявника у належному йому житлі.
Доказів оскарження цього рішення владного суб'єкта в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять.
Тому це рішення сприймається судом як діюче.
Таким чином, за фактичними обставинами справи судом виявлена ситуація, коли останнім легальним місцем проживання заявника була територія Дніпропетровської області і останнім рішенням про призначення виплати пенсії заявнику у якості внутрішньо переміщеної особи був протокол ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.12.2014 р.
Доказів прийняття аналогічного рішення ГУ ПФУ в Харківській області матеріали справи не містять.
Стверджуючи, що 01.10.2016 р. виплата пенсії була припинена саме з волі ГУ ПФУ в Харківській області і саме цей пенсійний орган протиправно не виплачує пенсію, заявник ініціював даний спір.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) і протилежні правові висновки Верховного суду з приводу строку давності у пенсійних спорах (адже відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. по справі 206/7230/16-а (2-а/206/174/16) у спорах про призначення пенсії має застосовуватись 6-місячний строк звернення до суду, але, натомість згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 24.04.2018р. по справі №646/6250/17 постанови Верховного Суду від 05.04.2019р. по справі №809/248/18 (адміністративне провадження №К/9901/53585/18) у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов може бути подано без обмеження будь-яким строком), окружний адміністративний суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли цей фактор слід виключити із предмету доказування.
Тому, вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Випадки припинення виплат за пенсією викладені у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де передбачено, що підставою для припинення виплат є рішення суду або рішення тероргану ПФУ, а приводом для прийняття такого рішення: призначення пенсії за недостовірними документами; подія смерті особи; подія неотримання пенсії протягом 6 місяців підряд; інші випадки згідно з законом.
Згідно з приписами ст.27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, де указано, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Між тим, у ході розгляди справи судом з'ясовано, що заявником до ГУПФУ в Харківській області було подано недостовірні відомості, які перешкоджають отриманню пенсії саме від вказаного суб'єкта.
Так, судом з'ясовано, що видана заявнику довідка від 09.02.2018 р. про реєстрацію місця проживання у якості внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_1 була скасована за рішенням Міської ради в особі УПтаСЗН.
У зв'язку із цим, Міською радою в особі Комісії було прийнято рішення №10 від 18.03.2019р. про відмову у призначенні (поновленні) соціальних виплат заявникові.
Саме ці підстави послугували причиною для непроведення ГУ ПФУ в Харківській області платежів за пенсією на користь заявника за письмовим зверненням від 23.01.2019 р.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що відсутність офіційного місця реєстрації заявника на території Харківської області (у поєднанні із фактом явного та очевидного заперечення власником житла легальності використання відомостей про цю адресу) і існування як останнього із прийнятих у часі рішень про виплату пенсії - протоколу ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.12.2014 р. - правомірно було оцінено ГУ ПФУ в Харківській області у якості перешкоди для виплати пенсії заявникові у даному конкретному випадку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з'ясував повно, діяння особи кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, положення цієї норми права витлумачив вірно, унаслідок чого цілком правомірно не виявив підстав для прийняття рішення про призначення виплат за пенсією особі, яка повинна отримувати кошти за пенсією від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Отже, відсутність порушеного суб'єктивного права (ущемленого охоронюваного законом інтересу) є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення виготовлено в повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 13 березня 2020 року; підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя Сліденко А.В.