13 березня 2020 року м. Київ № 320/580/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тесту - позивач) з позовом до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, що полягає у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2018 року (включно);
- зобов'язати Києво-Святошинське об'єднане управлінця Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2018 року (включно) у розмірі 38 962,20.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є внутрішньо переміщеною особою та пенсіонером, що отримує пенсію за віком, проте у відповідача наявний борг по виплаті пенсії за період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2018 року, який станом на час звернення з даним позовом є невиплаченим. На думку позивача, посилання пенсійного органу на приписи пункту 15 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки звужують його права та гарантії щодо пенсійного забезпечення та позбавляють його можливості вільно володіти своїм майном.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі (без проведення судового засідання). Даною ухвалою від відповідача судом витребувано: належним чином засвідчені документи щодо нарахувань пенсії позивача за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 та докази на підтвердження виплати вказаних сум пенсії; докази на підтвердження включення нарахованих сум пенсії за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 до виплатних відомостей 2018 року, належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача.
Крім того, судом запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз'яснено, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив від 07.05.2019 № 6011/04 на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 15 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з цим, пенсія позивача за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 в розмірі 38962,20 грн. буде виплачена після погодження вище вказаного Порядку. Відповідач зауважив, що застосування норм права пункту 15 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 не може вважатись порушенням прав позивача та не породжує необхідність судового врегулювання.
Ухвалою від 13.03.2020 судом здійснено заміну відповідача - Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, уродженець м. Казань (Татарстан) є внутрішньо переміщеною особою та взята на облік Управлінням соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації, що підтверджується довідкою від 02.07.2018 № 0000569529.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №1053120 з 04.10.2018 позивачу довічно встановлено ІІ групу інвалідності загального захворювання.
У листі від 26.09.2018 №423/П-01 відповідач вказав, що паперова пенсійна справа позивача з ГУ ПФУ в м. Києві надійшла до управління 30.08.2018, а тому пенсія буде нарахована та виплачена у жовтні 2018 року.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, виплата пенсії позивачу у період з 01.10.2015 по 30.09.2018 була припинена.
З цих підстав, позивач звернулася до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з заявою від 05.09.2018, в якій просила виплатити заборгованість з пенсійних виплат.
Відповідно до листа Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 29.11.2018 № 656/П-01, позивача повідомлено, що згідно з атестатом про припинення виплати пенсії, пенсія за попереднім місцем проживання виплачена по 30.09.2015. Доплата за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 становить 38962,20 грн.
На думку позивача відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у відмові виплатити нараховану пенсію та порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому звернувшись до суду позивач просить суд визнати таку бездіяльність протиправною та зобов'язати відповідача виплатити пенсію за період з 01.10.2015 по 30.09.2018.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (надалі - ЗУ № 1058).
Відповідно до статті 5 ЗУ № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Стаття 7 вказаного Закону визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 за № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у подальшому Порядок №365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
У відзиві від 07.05.2019 №6011/04 відповідач, що відмовляючи у виплаті пенсії позивачу за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 посилається на той факт, що суми доплати за минулий період обліковуються в управлінні та будуть виплачені на умовах окремого порядку.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено, однак відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Отже, посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.
Суд вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу в порушення вимог ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних правовідносин є пріоритетним, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановленому 03.05.2018 рішенні у зразковій справі № 805/402/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 73869341).
У вказаному рішенні Верховний Суд зазначив, що висновки в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону №1058-IV.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, висновки, викладені Верховним Судом у рішенні у зразковій справі № 805/402/18, підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні цієї справи.
Тому, припиняючи виплату пенсії позивачеві за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що невиплату пенсії позивачу за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 (включно) було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Суд акцентує увагу, що Україна, як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Оскільки станом на час розгляду та вирішення даної справи органом пенсійного фонду не надано доказів здійснення виплати заборгованості зі сплати пенсії за період її несплати у зв'язку з призупиненням, факти призупинення пенсії та наявності заборгованості за минулий період не спростовано, суд дійшов висновку, що відповідач, у даному випадку, своєю бездіяльністю (допустивши пасивну поведінку у не виплаті позивачу пенсії) порушив гарантовані державною соціальні права позивача, які підлягають поновленню.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд вважає, що відповідачем протиправно не вчинено відповідних дій, спрямованих на виплату позивачу пенсії за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 в сумі 38 962,20 грн.
З метою належного відновлення порушених прав позивача, як пенсіонера зі спеціальним статусом внутрішньо переміщеної особи, на соціальний захист, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити суму заборгованості зі сплати пенсії за спірний період у розмірі 38 962,20 грн.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своєї бездіяльності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачувала, оскільки на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» є звільненою від його сплати. Доказів понесення відповідачем судових витрат до суду не надано. Таким чином підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.
Керуючись статями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, що полягає у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2018 року (включно).
3. Зобов'язати Головне управлінця Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2018 року (включно) у розмірі 38 962 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.