ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"13" березня 2020 р. справа № 300/10/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитюка Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо перерахунку пенсії та зобов'язання до вчинення дій, -
06.01.2020 ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області), якою просить: стягнути з Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області на його користь компенсацію інфляційних втрат на утриману/стягнуту/ частину пенсії за період з травня 2010 по січень 2015 в сумі 4299,48 грн. та 3% річних в сумі 989,59 грн. та стягнути з Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області на його користь компенсацію інфляційних втрат на неотриману пенсію за період 01.07.2011 по 24.12.2015 /донараховану/06.12.2019/ в сумі 63976,93 грн. та 3% річних в сумі 8726,91 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із не нарахуванням пенсії за минулі періоди, яке сталося з вини відповідача, а фактична виплата заборгованості проведена лише листопаді 2019 року на підставі вимог відділу ДВС. Однак, відповідачем не здійснено такої компенсації.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.66-67).
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 30.01.2020 (а.с. 72-74). У даному відзиві представник відповідача проти задоволення позову заперечив, зазначив, що головним управлінням, згідно розпорядження за №125151 від 04.11.2019 проведено перерахунок пенсії за період з 01.07.2011 по 29.07.2014 та за період з 29.07.2014 по 24.12.2015, виходячи з первинних документів. Доплати після проведення перерахунку в сумі 48219,96 грн. виплачені за основними відомостями в грудні 2019, а отже перерахунок проведено вчасно, підстави нарахування компенсації відсутні. Також зазначив, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Крім того зазначив, що 11.04.2018 Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №758/1303/15-ц досліджувала питання щодо правової можливості стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми, а також підсудність такого роду спорів. У даній справі суд зазначив, що питання стягнення інфляційних втрат має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Позивач скористався своїм правом на відповідь на відзив на позовну заяву, яка надійшла на адресу суду 05.02.2020 (а.с.77-78). У даній відповіді на відзив позивач зокрема зазначив, що Велика Палата Верховного Суду вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Тому доводи відповідача щодо закриття провадження у справі є безпідставними, а вимоги про стягнення грошової компенсації за втрату частини доходів за вище перелічені періоди та 3-х % річних є обґрунтовані і підлягають до задоволення.
07.02.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій позивач просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо перерахунку йому пенсії по виконавчому листу №345/2323/14-а від 26.12.2014 і виконавчому листу №345/2323/14-а від 24.12.2015; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити позивачу компенсацію інфляційних втрат на утриману/стягнуту частину пенсії за період з травня 2010 по січень 2015 в сумі 4299,48 грн. та 3% річних в сумі 989,59 грн.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити позивачу компенсацію інфляційних втрат на неотриману пенсію за період з 01.07.2011 по 24.12.2015/ донараховану 06.12.2019 в сумі 63976,93 грн. та 3% річних в сумі 8726,91 грн. (а.с.81-82).
11.02.2020 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду заяву від 07.02.2020 подану ОСОБА_1 про зміну предмету позову (а.с.84-85).
13.02.2020 від відповідача на адресу суду надійшло заперечення на відповідь, а також 21.02.2020 від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну позовних вимог (а.с. 87-89, 94-96). У даних запереченні на відповіді на відзив на заяву про зміну позовних вимог позивача представник відповідача зазначає, про те, що факт, що дана справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства позивачем жодним чином не спростовується.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог частини 5 статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
У 2003 ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії по довідках наданих з місця роботи за період роботи 1991-1996 і його пенсія була збільшена та станом на грудень 2010 становила 2099 грн. За рішенням міжвідомчої комісії з інвентаризації пенсійних справ та особових рахунків переплат пенсії та грошової допомоги від 30.03.2010 УПФУ у м. Калуші проведено перерахунок пенсії позивача у сторону зменшення до 1158,95 грн., де було зазначено, що у зв'язку з цим виникла переплата пенсії за період з грудня 2003 по березень 2010, яка підлягала відшкодуванню у розмірі 37237,19 грн. Крім того почато утримання із зменшеної пенсії ще 20% на погашення переплати в розмірі 37237,19 грн. та уже були стягнули 3465 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач оскаржив його до суду і постановою Калуського міськрайонного суду від 05.07.2011 визнано незаконними дії УПФУ в м. Калуші, щодо перерахування ОСОБА_1 пенсії в бік зменшення, а також вирішено стягнути з УПФУ в м. Калуші в користь позивача 3465 грн. незаконно утриманих сум пенсії. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 вищевказану постанову Калуського міськрайонного суду від 05.07.2011 залишено без змін.
Однак після цього відповідач продовжував і дальше утримувати кошти з пенсії позивача в розмірі 20% щомісячно.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду. Постановою Калуського міськрайонного суду у справі № 345/2323/14-а від 29.07.2014 визнано дії відповідача незаконними і зобов'язано УПФУ в м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2011 по 29.07.2014/по день винесення рішення суду/виходячи з первинних документів, поданих ним для перерахунку пенсії та зобов'язано УПФУ в м. Калуші та Калуському районі припинити стягнення з позивача переплати пенсії за період з 01.12.2003 по 01.03.2010 та повернути стягнуті суми за період з 01.07.2011 по 01.06.2014 (а.с 7-11).
26.12.2014 на підставі цього рішення виданий виконавчий лист і відповідачем повернуто в лютому 2015 пенсію в розмірі 10357, 97 грн.
Постановою Калуського міськрайонного суду у справі № 345/2323/14-а від 24.12.2015 визнано дії відповідача незаконними та зобов'язано УПФУ в м. Калуші та Калуському районі повернуто ОСОБА_1 утримані кошти за період з 01.06.2014 по 31.12.2014, а також зобов'язано УПФУ в м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок та виплатити позивачу пенсію з 29.07.2014 по 24.12.2015 (а.с.14-17).
Першу частину цього рішення відповідач виконав у липні 2016 повернувши стягнуті кошти в сумі 2159,82 грн, а друга частина рішення щодо перерахунку пенсії за період з 29.07.2014 по 24.12.2015 залишилась невиконаною.
Таким чином не виконані залишались дві вимоги по двох виконавчих листах, а саме: по виконавчому листу №345/2323/14-а від 26.12.2014, яка зобов'язувала УПФУ в м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2011 по 29.07.2014 виходячи з первинних документів, поданих ним для перерахунку пенсії; по виконавчому листу №345/2323/14-а від 24.12.2015, якою зобов'язано УПФУ в м. Калуші і Калуському районі провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 29.07.2014 по 24.12.2015 виходячи з первинних документів, поданих ним для перерахунку пенсії.
Після накладення штрафних санкцій та попередження за умисне перешкоджання виконанню рішення відповідач виконав вимоги вказані у виконавчих листах і листами від 05.11.2019 №19924/06 та №19925/06 повідомив ДВС, що провів перерахунок пенсії позивачу за період з 01.07.2011 по 29.07.2014 та за період з 29.07.2014 по 24.12.2015 одним розпорядженням за період з 01.07.2011 по 24.12.2015 (а.с. 31-32).
Сума доплати пенсії після проведеного перерахунку за ці періоди склала 48219,96 грн., які позивачу відповідач перевів на пенсійний рахунок 06.12.2019 (а.с. 34).
Оскільки сума доплати позивачу була повернута одним платежем в сумі 48219,96, то позивач звернувся до відповідача про надання розрахунку пенсії помісячно недоотриманої з липня 2011 по грудень 2015.
Відповідачем було надано розрахунок доплати пенсії помісячно з липня 2011 по грудень 2015 (а.с.33).
Позивач вважає, що відповідачем було порушено грошове зобов'язання з виплати пенсії в частині незаконного утримання пенсії в 2010-2016 та в частині недоотриманої пенсії з липня 2011 по грудень 2019, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Частиною другою статті 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 46 Закону України № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регламентовано, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 46 Закону України № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 2, 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Доводи відповідача, що виплачена сума пенсії не є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті відновлення прав позивача, порушених припиненням виплати пенсії. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.
Відповідачем не надано жодних доказів на спростування тверджень позивача щодо порушення грошового зобов'язання з виплати пенсії в частині незаконного утримання пенсії в 2010-2016 та в частині недоотриманої пенсії з липня 2011 по грудень 2019.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв'язку з неправомірними діями пенсійного органу, що встановлено судовими рішеннями по справі № 345/2323/14-а, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пунктах 50, 51 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).
Що стосується заперечення наданого у відзиві відповідачем, а саме те, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. А також, що 11.04.2018 Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №758/1303/15-ц досліджувала питання щодо правової можливості стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми, а також підсудність такого роду спорів, то суд з цього приводу зазначає слідуюче.
16.05.2018 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №686/21962/15-ц щодо можливості нарахування 3% річних та інфляційних витрат на грошове зобов'язання, пов'язане із довготривалим невиконанням рішення суду, вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у попередніх постановах, та погодилась з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 щодо можливості застосування положень статті 625 КЦ України до будь-яких грошових зобов'язань незалежно від підстав виникнення.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Однак суд зазначає, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. Тому доводи відповідача щодо закриття провадження у справі є безпідставними.
Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 20 КАС України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.
Згідно з ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Згідно з ч. 2 ст. 20 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
З огляду на наведене, адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії належить до предметної юрисдикції окружного адміністративного суду.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, з вище визначених судом підстав.
Що стосується витрат за надання правової допомоги, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", також позивачем були понесені витрати на правову допомогу, що підтверджується квитанцією до від 27.12.2019 №0529155 та угодою про надання правової допомоги, а також позивачем були понесені витрати аудиторської допомоги, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 12.12.2019 та договором про надання інформаційних (консультаційних) послуг №М25/02.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частинами 4 та 5 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.
Так, судом встановлено, що в матеріалах справи міститься угода про надання правової допомоги від 23.12.2019 (а.с. 62), акт прийому виконаних робіт (а.с. 64), квитанція про надання правової допомоги серія 1-01 КЛ №0529155 (а.с. 63).
На підтвердження понесених витрат на надання правової допомоги позивач долучив до матеріалів позову квитанцію від 27.12.2019 (а.с. 63).
Однак, суд звертає увагу на те, що надана позивачем квитанція від 27.12.2019 не містить будь-яких реквізитів рахунку адвоката та виписана адвокатом Кобзан Р.М., а тому не є належним фінансовим документом, який підтверджує в даному випадку факт понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як уже зазначено судом, такий факт може бути доведено на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документа, касового чеку тощо. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція узгоджується із висновками, наведеними в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 по справі №810/795/18 (адміністративне провадження №К/9901/8770/19) та від 20.06.2019 по справі №821/440/17 (адміністративне провадження №К/9901/34320/18).
Інших належних доказів, окрім квитанції від 27.12.2019, на підтвердження оплати витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, суду не надано.
Не підлягають також до задоволення витрати аудиторської допомоги, оскільки така судом не призначалася.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000) про визнання протиправними дій щодо перерахунку пенсії та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо несвоєчасного перерахунку ОСОБА_1 пенсії по виконавчих листах Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №345/2323/14-а від 26.12.2014 та №345/2323/14-а від 24.12.2015;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію інфляційних втрат на утриману/стягнуту частину пенсії за період з травня 2010 по січень 2015 в сумі 4299,48 грн. та 3% річних в сумі 989,59 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію інфляційних втрат на неотриману пенсію за період з 01.07.2011 по 24.12.2015/донараховану 06.12.2019/ в сумі 63976,93 грн. та 3% річних в сумі 8276,91 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000).
Суддя Микитюк Р.В.