Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1359/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
при секретарі судового засідання
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Бабіна Андрія Олександровича, м. Харків за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , м. Харків
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНА", м. Дергачі 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА", м. Харків 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВІС", м. Харків за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_2 , м. Харків
про визнання недійсними договорів, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності
за участю :
позивача - Бабіна А.О., ФО-П особисто, паспорт;
представників:
позивача - Михайловина Д.В., ордер № 176405 від 05.02.2020 року;
відповідача-1 - Тоцької К.М., ордер № 517 від 16.12.2019 року;
відповідача-2 - не з'явився;
відповідача-3 - Утюгова Б.О., ордер №160890 від 16.12.2019 року;
третьої особи на стороні позивача - не з'явився;
третьої особи на стороні відповідачів - не з'явився,
15 квітня 2019 року фізична особа-підприємець Бабін Андрій Олександрович (далі - Позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "АРНА" (далі - Відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА" (далі - Відповідач-2), товариства з обмеженою відповідальністю "ОВІС" (далі - Відповідач-3) з позовними вимогами про:
1. Визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18.08.2017 року № 5676/17/005499, укладеного між Відповідачами-1 та 2 автотранспортного засобу: "Тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 ";
- визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 року № 5676/17/005499, укладеного між Відповідачами-1 та 2 автотранспортного засобу: "Тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 ;
- визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 року № 5676/17/005499, укладеного між Відповідачами-1 та 2 автотранспортного засобу: "Напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 ";
- визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 року № 5676/17/005499, укладений між Відповідачами-1 та 2 автотранспортного засобу: "Напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 " ( надалі за текстом - спірні договори купівлі-продажу; спірні ТЗ));
2. Витребування на користь Бабіна Андрія Олександровича з чужого незаконного володіння ТОВ "ОВІС" спірних ТЗ;
3. Визнання за Бабіним Андрієм Олександровичем права власності на спірні ТЗ.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.05.2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 року, позовну заяву та додані до неї документи повернуто ФО-П Бабіну А.О.
Постановою Верховного Суду від 31.10.2019 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.05.2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 року у справі № 922/1359/19 скасовано, а справу направлено до Господарського суду Харківської області зі стадії відкриття провадження у справі.
На виконання вказівок Верховного Суду ухвалою господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.12.2019 року на 11:50 год.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що спірні договори підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК), як такі що укладені не уповноваженою особою. Крім того позивач зазначив, що його дружина не надавала згоди на продаж належних позивачу автотранспортних засобів. Позивачу стало відомо, що транспортні засоби вибули з його власності у власність відповідача ТОВ "АРНА" на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між відповідачами ТОВ "АРНА" (покупець) та ТОВ "ТБ "СЛОБОЖАНЩИНА" (комісіонер). Позивач стверджує, посилаючись на ч. 3 ст. 238 ЦК, що його представник ОСОБА_6. не міг вчиняти ці правочини від імені довірителя в інтересах іншої особи, представником якої він був одночасно.
Пізніше у 2019 році спірні транспортні засоби було відчужено від ТОВ "АРНА" до ТОВ "ОВІС" на підставі договорів купівлі-продажу.
Враховуючи, що спірні ТЗ вибули з власності Позивача та його дружини без їх волі, перебувають у власності недобросовісного набувача ТОВ "ОВІС", Позивач вважає, що вони підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння на його користь на підставі ст. 387, ст. 388 ЦК та визнанню за ним право власності на підставі ст. 392 ЦК.
17 та 18 грудня 2019 року Відповідачі-1 та 3 надали відзиви (вх. №№ 30663, 30843), які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.01.2020 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - заставодержателя ОСОБА_2 .
Ухвалою господарського суду Харківської області також допущено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - його дружину ОСОБА_1 .
20.01.2020 року позивач подав заяву про зміну підстав позову (вх. № 1264), в якій зазначив, що ним не укладалися жодні спірні договори (комісії, купівлі-продажу ), тому вони підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215, 232, 235, 238, 240, 1011, 1012 ЦК України, оскільки вони є удаваними, укладені з метою приховати інший правочин, а саме відчуження спірних транспортних засобів до ТОВ "Арна" за участю комісіонера ТОВ "ТБ Слобожанщина" виключно про людське око, щоб приховати правочин щодо набуття права власності заздалегідь відомою особою ТОВ "Арна"; в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; укладені особою ТОВ "ТБ Слобожанщина", яка не мала права на укладення цих договорів та необхідного обсягу цивільної дієздатності. Отже, за його думкою всі спірні ТЗ, що були незаконно відчужені, підлягають витребуванню на користь Позивача з чужого незаконного володіння ТОВ "Овіс". Крім того, обґрунтовуючи уточнені позовні вимоги, Позивач виключив з підстав позову факт відсутності згоди його дружини на відчуження спірних ТЗ.
У зв'язку зі зміною підстав позову позивач просив суд продовжити підготовче засідання на 30 днів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.01.2020 року прийнято до розгляду заяву Позивача про зміну підстав позову; продовжено строк проведення підготовчого провадження до 24.02.2020 року.
03.02.2020 року Відповідачі-1 та 3 подали відзиви з урахуванням заяви про зміну підстав позову (вх. №№ 2577, 2642).
Відповідач-1 ТОВ "АРНА" у своєму відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує, з посиланням на те, що вибуття спірних ТЗ з власності Бабіна А. О. відбулося на підставі його вільного волевиявлення, а саме одностороннього правочину - довіреності, якою він уповноважив ОСОБА_6. експлуатувати та повністю розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду тощо) належними йому ТЗ. Відповідач 1 також зауважив, що обрана в оспорюваних договорах правова конструкція оформлення цивільно-правових відносин відповідала дійсним прагненням ТОВ "Арна", оскільки товариство уклало договори купівлі-продажу і саме їх виконувало, а тому твердження позивача про удаваність спірних договорів купівлі-продажу не відповідають дійсності. Крім того, ТОВ "АРНА" стверджує, що Позивач ані у 2017 р., ані пізніше не подав жодних заяв та звернень, які свідчили б про те, що ТЗ вибули з його володіння незаконно.
Відповідач-3 ТОВ "ОВІС" у своєму відзиві також проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що довіреності, видані позивачем, на право повного розпорядження спірним майном не були скасовані останнім протягом всього строку їх дії та були чинними до 15.08.2018 року. При цьому в день укладання договорів купівлі-продажу спірних ТЗ Позивач сплатив податки з отриманого від угоди доходу. Відповідач-3 вважає, що позивач жодним доказом не доводить, що спірні правочини суперечать законодавству, інтересам держави і суспільства або його моральним засадам. Крім того Відповідач-3 зазначає, що позивач не доводить жодної з перелічених у законі обставин, які б могли стати підставою визнати правочини удаваними та недійсними. Також відповідач-3 зазначив, що він є добросовісним набувачем спірного майна, а тому вимоги про витребування з чужого незаконного володіння TOB "ОВІС" спірного майна є незаконними. За думкою Відповідача-3 Позивач також не зазначає, яким чином задоволення вимог щодо визнання недійсними договорів вплине на відновлення його, начебто порушених прав.
Відзиву від Відповідача-2 ТОВ "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА" до суду не надходило.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - дружина Позивача ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях від 18.02.2020 р. зазначила, що вона, як співвласник спірного майна, згоду на його відчуження ні в письмовому, ні в усному вигляді не надавала, і просила суд розглянути справу за її відсутності, а позов задовольнити в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на , на стороні відповідачів - заставодержатель ОСОБА_2 письмових пояснень суду не надавав.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.02.2020 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.02.2020 року.
У судовому засіданні Позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав викладених у позовної заяві з урахуванням зміни підстав позову. Позивач просив суд звернути увагу, що довіреності на користування спірними ТЗ він вимушений був видати проти своєї волі за проханням власника ТОВ "АРНА" та TOB "ОВІС" громадянина ОСОБА_5 Довіреності не свідчили про наявність у нього волі на їх відчуження, оскільки містили відомості про те, що ці ТЗ є спільною власністю позивача та його дружини ОСОБА_1 . Також Позивач просив суд звернути увагу, що він не передавав спірні ТЗ Ощепкову І.С. для реалізації, оскільки ці ТЗ знаходилися у користуванні ТОВ "МІДАС-ОІЛ", та тривалий час просто не знав, що ці ТЗ було реалізовано за оспорюваними договорами.
Представники Відповідачів-1 та 3 у судовому засіданні підтримали свої відзиви та просили суд відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзивах.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Судом було належним чином забезпечено право усім учасникам судового процесу, у тому числі тим хто цим правом не скористався, на подання суду правової позиції щодо позовної заяви та ефективного захисту своїх прав.
З'ясувавши всі обставини справи, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення Позивача та представників сторін, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступні фактичні обставини.
Позивач був власником спірних автотранспортних засобів на підставі:
- договору купівлі-продажу від 25.08.2016 року № 222 на автотранспортний засіб: "Тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 "; зареєстрований на ім'я Бабіна Андрія Олександровича 02.09.2016 р. Закріплено номерні знаки НОМЕР_5 (довідка РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с.25, 26);
- договору купівлі-продажу від 25.08.2016 року № 223 на автотранспортний засіб: "Напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 "; зареєстрований на ім'я Бабіна Андрія Олександровича 07.09.2016 р. Закріплено номерні знаки НОМЕР_8 (довідка РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с.25, 26).
- договору купівлі-продажу від 27.09.2016 року № 301 на автотранспортний засіб: "Тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 "; зареєстрований на ім'я Бабіна Андрія Олександровича 12.10.2016 р. Закріплено номерні знаки НОМЕР_6 (довідка РСЦ в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с.25, 26);
- договору купівлі-продажу від 27.09.2016 року № 302 на автотранспортний засіб: "Напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 "; зареєстрований на ім'я Бабіна Андрія Олександровича 12.10.2016 р. Закріплено номерні знаки НОМЕР_9 (довідка РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с. 25,26);
В подальшому між позивачем та ТОВ "МІДАС-ОІЛ" було укладено договори оренди спірних транспортних засобів, а саме:
1) договір оренди спеціалізованих транспортних засобів № 081116ДО від 08.11.2016 року, укладеного між ФО-П Бабіним А.О. та ТОВ " МІДАС-ОІЛ (том 3, а.с. 37, 38).
2) договір оренди спеціалізованих транспортних засобів № 190117ДО від 19.01.2017 року, укладеного між ФО-П Бабіним А.О. та ТОВ " МІДАС-ОІЛ " (том 3, а.с. 40-41).
Більш ніж через рік різними Рішеннями від 28.03.2018 р. (справи № 922/77/18 та № 922/77/18) одного і того ж господарського суду Харківської області договори оренди були визнані недійсними.
15.08.2017 року Позивач видав фізичної особі Ощепкову І.С. чотири довіреності, посвідчені приватним нотаріусом ХМНО Лучніковою Ю.В., якою він уповноважив ОСОБА_6 . експлуатувати та повністю розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду тощо) належними йому транспортними засобами (том 3, а.с. 54, 74, 90, 106).
Наступного дня 16.08.2017 року Відповідач-1 ТОВ "АРНА" видав також тій самій фізичній особі Ощепкову І.С. чотири довіреності на придбання тих самих чотирьох спірних ТЗ (том 3, а.с. 60, 78, 95, 111).
18.08.2017 року між фізичною особою ОСОБА_6. (Комітент), який діяв від імені Позивача, та відповідачем-2 ТОВ "СЛОБОЖАНЩИНА" (Комісіонер) було укладено чотири договори комісії № 5676/17/005497, № 5676/17/005498, № 5676/17/005499, № 5676/17/005500 (том 3, а.с. 49, 69, 85, 101), згідно з п.1.1. яких Комісіонер зобов'язувався від свого імені за дорученням та за рахунок Комітента за винагороду підшукати та укласти з третіми особами угоди щодо купівлі-продажу транспортних засобів.
В той же день 18.08.2017 року між Відповідачем-1 (покупець) та Відповідачем-2 (продавець) було укладено спірні договори купівлі-продажу ТЗ з такими ж номерами, що і договори комісії: № 5676/17/005497, № 5676/17/005498, № 5676/17/005499, № 5676/17/005500 (том 3, а.с. 47, 67, 83, 99), які з боку Відповідача-1 було укладено ОСОБА_6. на підставі вищевказаних довіреностей, виданих 16.08.2019 року ТОВ "АРНА", на придбання тих самих спірних транспортних засобів. Згідно довідки РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 (т. 1, а.с.25, 26) спірні ТЗ перереєстровано на ТОВ "АРНА" в той же день 18.08.2017 р. Номерні знаки не змінювались.
Таким чином, спірні ТЗ вибули з власності Позивача на підставі спірних договорів купівлі-продажу, а ні на підставі договорів комісії.
Пізніше рішенням господарського суду Харківської області від 29.01.2018 р. (справа № 922/4237/17) із позивача Бабіна А.О. на користь ТОВ «МІДАС ОІЛ» було стягнуто заборгованість в розмірі 123000 грн. Крім того рішеннями господарського суду Харківської області від 28.03.2018 р. (справи № 922/77/18 та № 922/78/18) із позивача Бабіна А.О. на користь ТОВ "МІДАС ОІЛ" було стягнуто грошові кошти відповідно в розмірі 176035 грн. і 30100 грн.
20.02.2019 року між Відповідачем-1 (Комітент) та Відповідачем-2 (Комісіонер) було укладено чотири договори комісії № 5676/19/015720, № 5676/19/015724, № 5676/19/015716, № 5676/19/015722 (том 3, а.с. 117, 145, 154, 163), згідно з п.1.1. яких Комісіонер зобов'язувався від свого імені за дорученням та за рахунок Комітента за винагороду підшукати та укласти з третіми особами угоди щодо купівлі - продажу транспортних засобів.
В той же день 20.02.2019 року між відповідачем-2 ТОВ "СЛОБОЖАНЩИНА" (Продавець) та відповідачем-3 ТОВ "ОВІС" (Покупець) було укладено договори купівлі-продажу спірних ТЗ з такими ж номерами, що і договори комісії від 20.02.2019 р. (том 3, а.с. 115, 143, 152, 161). Згідно довідки РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 (т. 1, а.с. 25, 26) спірні ТЗ перереєстровано на ТОВ "ОВІС" в той же день 20.02.2019 р. Закріплено нові номерні знаки.
Таким чином, спірні ТЗ вибули з власності ТОВ "АРНА" на підставі зазначених договорів купівлі-продажу до нового кінцевого власника - відповідача-3 ТОВ "ОВІС". Після чого відповідачі-1 та 3 відразу передали спірне рухоме майно у якості предмета закладу у володіння третій особі - заставодержателю ОСОБА_2
Отже, Позивач просить визнати недійсними договори купівлі-продажу спірних ТЗ від 18.08.2017 року, визнати за ним право власності на спірні ТЗ та витребувати їх на свою користь з чужого незаконного володіння ТОВ "ОВІС".
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, встановив фактичні обставини справи, надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що стали предметом спору, на підставі матеріального закону, керуючись процесуальним законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд повністю враховує висновки Верховного суду з аналогічної справи, викладені у Постанові № 916/371/18 від 18.12.2018 р., якою скасовано рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову та постанова апеляційного суду. Верховний суд мотивував своє рішення, зокрема, наступним.
"4.7. Відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд. При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором".
Отже, суд не погоджується із запереченням Відповідачів-1 та 3 проти задоволення позову, що довіреності, видані позивачем, на право повного розпорядження спірним майном не були скасовані останнім протягом всього строку їх дії та були чинними до 15.08.2018 року, в силу принципу диспозитивності.
"4.8. Частинами 1, 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом".
Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, на підставі якого право власності на спірні ТЗ перейшло від Позивача до ТОВ "Арна", а пізніше до ТОВ "ОВІС", фізична особа - підприємець Бабін А.О. переслідує як кінцеву мету захист свого права шляхом витребування спірних ТЗ, що перебували у власності ТОВ "ОВІС".
"4.10. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
4.11. Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
4.13 Оспорювані договори уклали сторони, інтереси яких представляла одна і та ж особа…, що є свідченням пов'язаності сторін оспорюваного договору.
4.14. Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу (далі за текстом - ГПК), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
4.15. Згідно із частиною 7 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права".
Отже, Місцевий суд враховує правові висновки, зазначені в постановах Верховного Суду № 922/1898/17 від 10.07.2018 р., № 916/371/18 від 18.12.2018 р., № 753/7290/17 від 07.08.2019 р. та інших.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 ГПК позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
За загальними правилами втручання особи у правовідносини, учасником яких вона не являється, не допускається.
Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення цього питання слід керуватися правилами статті 4 ГПК . Отже, крім учасників правочину (сторін за договором) позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Саме таке роз'яснення міститься у Постанові Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (п. 2.10.)
Поряд з цим, як слідує з аналізу вищенаведених правових норм, позивач повинен довести, що угода між іншими сторонами порушує його права та охоронювані законом інтереси, і лише в такому разі мають місце підстави для задоволення позову.
За змістом ч. 1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач повинен довести факт незаконного відчуження спірних ТЗ, власником яких він був, а саме, вибуття з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК),
Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, зокрема, що волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі; що правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та інші обставини для визнання правочину недійсним (ст.ст. 203, 215, 230-235 ЦК).
Укладення письмових договорів згідно пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК), здійснюється на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону містяться у параграфі 2 глави 16 ЦК.
Згідно позовних вимог у якості підстави визнання договору недійсним позивач посилається, зокрема, на те, що ним не укладалися жодні спірні договори (комісії, купівлі-продажу), тому вони підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215, 232, 235, 238, 240, 1011, 1012 ЦК.
По-перше, суд вважає, що Угода про доручення у вигляді надання довіреності Бабіним А.О. громадянину Ощепкову І.С. від 15.08.2017 р. укладено з дефектом волі позивача. Навіть, якщо погодитись із Відповідачами, що Позивач мав намір відчужувати належні йому спірні ТЗ, у зв'язку із чим і видав довіреність Ощепкову І .С., проте порядок та умови, за яких спірні ТЗ були продані, не відповідає його волі та виходить за межі наданих ним повноважень третій особі на його відчуження.
По-друге, суд погоджується з твердженням Позивача, що укладення договорів комісії не мало на меті настання реального правовідношення, а створило лише передумови для укладання спірних договорів купівлі-продажу та заволодіння ТОВ "АРНА" спірними ТЗ. Договори комісії були укладені з метою створення уяви, що від імені Позивача - власника спірних ТЗ, як продавця, та від імені відповідача-1 ТОВ "АРНА" - покупця ТЗ при укладенні спірних договорів діють різні особи.
Крім того, Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником…(ч. І ст. 240 ЦК).
В силу ч. 2 ст.240 ЦК представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника)…
Із матеріалів справи вбачається, що у даному випадку договори комісії укладені представником позивача без повідомлення та згоди останнього.
Крім того, відповідно до п. 11 Договорів комісії Комітентом, тобто особою, яка передала ТОВ "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА" на комісію ТЗ зазначено саме ОСОБА_6. із зазначенням його реквізитів (ідентифікаційний податковий номер, адреса проживання, дані щодо паспорту громадянина України).
Проте , ОСОБА_6. не був власником ТЗ, оскільки право власності на спірні ТЗ на момент укладення 18.08.2017 року договорів комісії належало Позивачу та було зареєстровано за ним.
Разом з тим, суд погоджується із запереченням Відповідача-1, що обрана в оспорюваних договорах правова конструкція оформлення цивільно-правових відносин відповідала дійсним прагненням ТОВ "АРНА", оскільки вона уклала договори купівлі-продажу і саме їх виконувала, а тому твердження позивача про удаваність спірних договорів купівлі-продажу не відповідають дійсності.
Одночасно Судом достовірно встановлено, що під час укладення договорів купівлі-продажу спірних ТЗ від 18.07.2017 р. між ТОВ "СЛОБОЖАНЩИНА" (продавець) та ТОВ "АРНА" (покупець) обидві сторони представляв один і той же представник - ОСОБА_6. , який діяв як від імені позивача, так і від імені відповідача-1, що суперечить приписам частини 3 статті 238 ЦК.
Згідно цієї норми Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі № 3-31гс11, та № 3-110гс14 від 23.09.2014.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме заявами ОСОБА_6. від 18.08.2017 р. (том 3, ас. 59, 61, 78, 80, 92, 96, 108, 112), в яких ОСОБА_6. стверджує, що він сам собі передав грошові кошти за продані спірні транспортні засоби за оспорюваними договорами купівлі-продажу.
Тобто, фактично руху грошових коштів не відбулось, оскільки продавцем та покупцем була одна й та сама особа.
Надані ТОВ "АРНА" видаткові касові ордери від 11.08.2017 року на суму 50000,00 грн., від 14.08.2017 року на суму 50000,00 грн., від 15.08.2017 року на суму 50000,00 грн., від 17.08.2017 року на суму 50000,00 грн., від 18.08.2017 року на суму 50000,00 грн., від 21.07.2017 року на суму 14000,00 грн. про отримання ОСОБА_6. від ТОВ "Арна" на підставі договору доручення від 10.08.2017 року грошових коштів у загальному розмірі 264000,00 грн. не є належним доказом отримання цих грошових коштів позивачем саме за спірними договорами купівлі-продажу, оскільки не містять посилання на останні.
Суд також установив, що частина цих коштів була отримана ОСОБА_6. ще до отримання довіреностей від позивача та від ТОВ " АРНА", а також після надання ним від імені ТОВ "АРНА" та від імені Позивача заяви до ТОВ "ТБ Слобожанщина" про отримання та передачу грошових коштів за спірними договорами купівлі-продажу.
Позивач, в свою чергу, заперечує факт здійснення обов'язкових платежів при продажі транспортних засобів на підставі наявних у матеріалах справи квитанцій, які він ніколи не підписував та не сплачував.
Згідно з ч. 2 ст. 74 ГПК у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідачами не було надано суду належних доказів, що позивач особисто отримав грошові кошти за продаж спірних транспортних засобів.
Суд також вважає, що вказані квитанції не є належними доказами сплати позивачем грошових коштів від продажу ТЗ, оскільки банківські установи не зобов'язані перевіряти особу платника під час прийняття платежів на суму менше 15000,00 грн.
Подібні дії співвідповідачів суд розцінює як зловмисна домовленість представника однієї сторони з другою стороною. Як роз'яснив Вищий господарський суд України в п. 3.10 своєї Постанови № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. "зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання".
За змістом ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
У Постанові Верховного Суду N 753/7290/17 від 07.08.2019 р. підкреслено: "За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя».
По суті аналогічні висновки містяться у Постанові Верховного Суду № 922/1898/17 від 10.07.2018 р.
На думку позивача, з якою погоджується суд, при укладенні спірних договорів існувала зловмисна домовленість між представником позивача за довіреністю від 15.08.2017 р. ОСОБА_6. та власниками ТОВ "АРНА", ТОВ "ОВІС" і ТОВ "МІДАС ОІЛ", що є підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсними на підставі, зокрема, статті 232 ЦК.
Отже, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірні ТЗ були відчужені поза волею його первісного власника - позивача Бабіна А.О. , а відтак наявні передбачені статтею 388 ЦК України правові підстави для його витребування на користь позивача.
На підставі наведеного, суд задовольняє позов в цій частині позовних вимог і визнає недійсними договори купівлі-продажу від 18.08.2017 р., укладені між ТОВ "ТБ "СЛОБОЖАНЩИНА" та ТОВ "АРНА".
Щодо вимоги Позивача про визнання права власності
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК "ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним".
Суд зазначає, що первісне право власності Бабіна А.О. на спірні ТЗ жодним із співвідповідачів не оспорюється та підтверджується договором купівлі-продажу від 27.09.2016 р. № 301, а також довідкою РСЦ в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с.25,26). Іншими словами цей факт визнається співвідповідачами.
Однак в подальшому внаслідок спірних договорів купівлі-продажу спірні ТЗ , за думкою Позивача, безпідставно вибули з його власності.
Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із ст. 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Верховний Суд звернув увагу у своїй Постанові № 607/14343/16-ц від 08.08.2019 р. на те, що "аналіз змісту статті 392 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України у випадку оспорювання чи невизнання її права іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує право власності. При цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах. Враховуючи те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав і у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України".
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 року у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018 року у справі № 904/8186/17.
Враховуючи встановлені судом обставини, беручи до уваги визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними, з метою захисту та підтвердження права приватної власності позивача на ТЗ, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на спірні ТЗ.
Щодо витребування майна
Вирішуючи це питання Верховний Суд у своїй Постанові N 183/2535/16 від 03.07.2019 р. зробив наступний висновок: «захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
В іншій своїй Постанові N 130/2573/16-ц від 13.06.2018 р. Верховний Суд звернув увагу на те, що як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, не може застосовуватись норма частини першої статті 216 ЦК України. Зокрема, в цій Постанові зроблено висновок, що "Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України".
Крім того, у Постанові Верховного Суду N 296/8984/14-Ц від 21.08.2019 р. зроблено також важливий висновок щодо спірного питання, зокрема, що "метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача».
Отже, оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
При цьому юридично важливою обставиною є доведення факту добросовісності чи недобросовісності набувача майна.
Суд раніше достовірно встановив, яким чином відбулось відчуження спірних ТЗ від їх власника Бабіна А.О. на користь ТОВ "АРНА", який став другим власником спірних транспортних засобів після позивача на підставі спірних договорів купівлі-продажу, а пізніше на користь третього власника ТОВ "ОВІС". Таким чином, суд вважає, що таке відчуження не відповідало вимогам закону.
Отже суд дійшов до висновку про те, що спірні ТЗ вибули з володіння його власника Бабіна А.О поза його волею і відповідно до статті 388 ЦК України мають бути витребувані з володіння останнього власника відповідача - 3 ТОВ "ОВІС" на користь Позивача.
Заперечення відповідачів-1 та 3 про те, що Позивач, видавши довіреність, уповноважив ОСОБА_6. на розпорядження, в т.ч. і продаж, належних йому ТЗ, тим самим виявив волю на їх передачу третій особі, що виключає можливість його витребування від добросовісного набувача, не ґрунтуються на законі.
Як роз'яснив Вищий господарський суд України у п. 2.15 Постанови N 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.
Таким чином, вимоги Позивача про наявність, передбачених статтею 388 ЦК України підстав для витребування на користь позивача спірних ТЗ від добросовісного набувача ґрунтуються на законі та узгоджуються з матеріалами справи. Хоча Позивач правильно стверджує, що відповідач-3 не є добросовісним набувачем у прямому значенні слова, оскільки власники ТОВ "АРНА" та "ОВІС" одні й ті ж особи.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК та покладає на відповідачів-1 та 3 у рівних частках витрати по сплаті судового збору.
На підставі п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 13, 20, ч. 1 ст. 232, ст.ст. 238, 240, ч. 1 ст. 321, ст. 328, п. 3 ч. 1 ст. 388, ст. 392 Цивільного кодексу України, ч.ч. 1, 2 ст. 20, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, ч. 7 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Постанови № 11 Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", керуючись статтями. 4, 5, 11 - 14, 20, ч. 2 ст. 45, 74, 76 - 79, 86, ч. 1 ст. 129, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256, 257, п. 17.5 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 року № 5676/17/005499, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АРНА" (код ЄДРПОУ 32938644, місцезнаходження: 62300, Харківська обл., Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, буд. 96) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА" (код ЄДРПОУ 37094403, місцезнаходження: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 111-А) автотранспортного засобу: "тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 ".
3. Визнати недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 року № 5676/17/005500, укладений між ТОВ "АРНА" (код ЄДРПОУ 32938644, місцезнаходження: 62300, Харківська обл., Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, буд. 96) та ТОВ "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА" (код ЄДРПОУ 37094403, місцезнаходження: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 111-А) автотранспортного засобу: "напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 ".
4. Визнати недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 року № 5676/17/005497, укладений між ТОВ "АРНА" (код ЄДРПОУ 32938644, місцезнаходження: 62300, Харківська обл., Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, буд. 96) та ТОВ "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА" (код 37094403, місцезнаходження: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 111-А) автотранспортного засобу: "тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 ".
5. Визнати недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 року № 5676/17/005498, укладений між ТОВ "АРНА" (код ЄДРПОУ 32938644, місцезнаходження: 62300, Харківська обл., Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, буд. 96) та ТОВ "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА" (код ЄДРПОУ 37094403, місцезнаходження: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 111-А) автотранспортного засобу: "напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 ".
6. Визнати за Бабіним Андрієм Олександровичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_7 ) право власності на автотранспортний засіб: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 ; автотранспортний засіб: напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 ; автотранспортний засіб: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 ; автотранспортний засіб: напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 ".
7. Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВІС" (код ЄДРПОУ 23320500, місцезнаходження: 61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98-А) автотранспортний засіб: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 "; автотранспортний засіб: "напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 "; автотранспортний засіб: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 ; автотранспортний засіб: напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 на користь БАБІНА Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_7 )
8. Стягнути з Відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНА" (код ЄДРПОУ 32938644, місцезнаходження: 62300, Харківська обл., Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, буд. 96) судові витрати у сумі 6561,34 грн.
9. Стягнути з Відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ СЛОБОЖАНЩИНА" (код ЄДРПОУ 37094403, місцезнаходження: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 111-А) судові витрати у сумі 6561,33 грн.
10. Стягнути з Відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВІС" (код ЄДРПОУ 23320500, місцезнаходження: 61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98-А) судові витрати у сумі 6561,33 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду із врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Перехідних положень.
У судовому засіданні 04.03.2020 р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 13.03.2020 р.
Суддя О.В. Смірнова