Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"13" березня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/60/20
Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б.Рижого, розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи - підприємця Семеніва Сергія Петровича
до відповідача Фізичної особи - підприємця Дворак Юлії Вікторівни
про стягнення коштів, процентів та пені,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
У січні 2020 року Фізична особа - підприємець Семенів Сергій Петрович (позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до Фізичної особи - підприємця Дворак Юлії Вікторівни (відповідач) про стягнення за договором позики від 01.04.2019 року в сумі 78 688,70 доларів США, з яких: 32 500,00 доларів США - заборгованість за договором, 2 190,00 доларів США - відсотки, 43 998,70 доларів США - пеня.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Як вбачається з позовної заяви, остання обґрунтована тим, що 01.04.2019 року між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 36 500,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути позику у визначений цим договором строк - 30.06.2019 року та сплатити 24% річних або 2% за кожен місяць користування позикою. Відповідач повернув позивачу частину позичених коштів в сумі 4 000,00 доларів США, решту суми у встановлений договором строк не повернув. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, обумовлених умовами договору, станом на день подання позову за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 32 500,00 доларів США, які позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення 2 190,00 доларів США процентів за користування позикою та 43 998,70 грн доларів США пені за несвоєчасне повернення позики.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 530, 549, 610, 629, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ст. 193 ГК України.
14.02.2020 року від відповідача надійшов відзив, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на те, що згідно з чинним законодавством: усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні; усі розрахунки готівкою суб'єкти господарювання здійснюють через касу; видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями; суб'єкти господарювання можуть розраховуватися між собою готівкою на суму не більше 10 000,00 грн на день. Наведене, на думку відповідача, спростовує твердження позивача про передачу ним відповідачу 36 500,00 доларів США. Щодо процентів та пені, то оскільки договір не укладався, відповідач користування грошовими коштами не здійснював, відтак підстав для нарахування процентів та застосування штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору немає. Окрім того, умови договору не містять жодного положення, яке б передбачало обов'язок сплачувати проценти, порядок їх нарахування, строки і умов сплати, а розмір пені, визначений у договорів, перевищує максимально можливий, який закріплений у ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.
Ухвалою суду від 21.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.02.2020 року.
14.02.2020 року від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів у порядку ст. 81 ГПК України.
Ухвалою суду від 17.02.2020 року у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів відмовлено, відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 04.03.2020 року
Ухвалою суду від 04.03.2020 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 13.03.2020 року.
13.03.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що останній приймає участь в іншому судовому процесі.
Суд, розглянувши клопотання відповідача, вважає, що підстав для його задоволення немає, з огляду на таке.
Так, коло представників в господарському процесі не обмежене нормами чинного законодавства і представництво осіб забезпечується згідно із ГПК України - через самопредставництво (ч. 3 ст. 56 ГПК України) або через представника (ч. 1 ст. 58 ГПК України).
Неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого суду», гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").
З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі відкрите 21.01.2020 року, розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, у справі проведено 3 судових засідань, відповідачу забезпечене право на відзив, яким він скористався, явка сторін не визнавалася обов'язковою. Тобто відповідач мав достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді, а тому розгляд справи може здійснюватися без участі представника відповідача за наявними матеріалами.
Суд уважає за необхідне також зазначити, що у справі «Смірнова проти України» зазначено, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції. У справі "Union Alimentaria Sanders SA v. Spain" зазначено, що передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
01.04.2019 року між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) укладено договір позики (договір), за п. 1.1. якого позикодавець зобов'язався передати у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1. цього договору (позика), а позичальник - повернути позику у визначеному цим договором строк.
Згідно з п. 1.2. договору грошовими коштами за цим договором є іноземна валюта, а саме долари США.
Відповідно до п. 1.3. договору позикодавець, що здійснює надання позики, переслідує мету отримання прибутку в розмірі 24% річних або 2% за кожен місяць користування позикою.
Розмір позики становить 36 500,00 доларів США (п. 2.1. договору).
Порядок надання позики регулюється п. 3 договору, а саме: позикодавець надає позику позичальникові в момент підписання цього договору. Позика передається в грошовій формі шляхом підписання акту передачі. Позика вважається переданою позичальникові з моменту підписання акту передачі.
Строк надання позики - з моменту передачі коштів згідно з актом передачі до 30.06.2019 року (п. 4.1. договору).
Пунктом 7.2. договору передбачено, що всі можливі претензії за цим договором повинні бути розглянуті сторонами протягом 10 днів з моменту одержання претензії.
За п. 6.1. договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.06.2019 року. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення та від обов'язку щодо повернення грошових коштів, яке мало місце під час дії цього договору.
Як встановлено судом, договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печатками, зміни та доповнення до нього не вносилися.
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач отримав в готівковій формі грошові кошти в сумі 36 500,00 доларів США, про що свідчить підписаний обома сторонами та скріплений печатками акт передачі грошових коштів від 01.04.2019 року.
Розділом 5 договору передбачено, що позика повертається в готівковій формі шляхом одержання готівкових коштів та підписання акту передачі готівкових коштів сторонами. Позика може бути повернена позичальником достроково. Позика вважається поверненою з моменту одержання готівкових коштів та підписання акту передачі готівкових коштів сторонами.
З наявних матеріалів справи вбачається, що відповідач свій обов'язок щодо повернення позики у строк до 30.06.2019 року у повному обсязі не виконав, повернувши: 10.07.2019 року - 1 000,00 доларів США, 23.07.2019 року - 1 000,00 доларів США та 21.08.2019 року - 2 000,00 доларів США, а всього - 4 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою на звороті акта передачі грошових коштів від 01.04.2019 року.
Отже, сума основного боргу відповідача складає 32 500,00 доларів США (36 500,00 доларів США - 4 000,00 доларів США).
Крім цього, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу, 43 998,70 доларів США пені та 2 190,00 доларів США відсотків за користування позикою.
Як встановлено судом, позивач направив відповідачу вимогу № 5 від 11.11.2019 року, в якій просив останнього сплатити залишок позики в сумі 32 500,00 доларів США, 43 998,70 доларів США пені та 2 190,00 доларів США відсотків за користування позикою протягом 20 днів з моменту її отримання, до вимоги долучив графік повернення коштів. Факт відправлення вказаної вимоги стверджується описом вкладення в цінний лист від 12.11.2019 року та рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із поверненням грошових коштів за договором позики, та відповідальністю за несвоєчасне повернення позики, які регулюються ЦК України, ГК України.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
У силу вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частинами 1, 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
З викладеного вбачається, що за своєю суттю договір позики, акт передачі грошових коштів та розписки про повернення грошових коштів є документами, що підтверджують як факт укладення договору, так і його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми та її часткове повернення боржником, відтак доводи відповідача про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження передачі грошових коштів з посиланням на Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБ України № 148 від 29.12.2017 року, судом відхиляються як безпідставні.
При цьому відповідач, обґрунтовуючи свою позицію відсутністю видаткового касового ордеру, не заперечив сам факт підписання ним та проставлення печатки на первинних документах, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги (договорі позики, акті передачі грошових коштів, розписках про повернення грошових коштів), а отже договір позики є укладеним.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом із фактичних обставин справи встановлено надання позивачем відповідачу позики в розмірі 36 500,00 доларів США, її часткове повернення в сумі 4 000,00 доларів США, а отже наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 32 500,00 доларів США.
Щодо процентів, заявлених позивачем у розмірі 2 190,00 доларів США, нарахованих за період з 01.04.2019 року по 31.06.2019 року, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як зазначалося, у п.п. 1.3., 3.3., 4.1. договору сторонами погоджено, що позикодавець, надаючи позику, переслідує мету отримання прибутку за кожен місяць користування позикою, позика вважається переданою з моменту підписання акту передачі, строк надання позики обраховується з моменту передачі позики до 30.06.2019 року (який співпадає зі строком дії договору).
Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку надання позики.
Тобто сплату процентів відповідач мав здійснювати щомісячними платежами упродовж строку надання позики, тобто сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання, а починаючи з 30.06.2019 року відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором.
При цьому суд зазначає, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного строку, у цій справі до 30.06.2019 року (ч. 2 ст. 252 ЦК України), то останнім днем виконання зобов'язання вважається день, що передує цьому строку, - 29.06.2019 року).
Враховуючи викладене, право позивача нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку надання позики, тобто після 29.06.2019 року. Після закінчення вказаного строку права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 року, підстав для відступу від якої суд не вбачає.
Суд, здійснивши перерахування процентів за період з 01.04.2019 року по 29.06.2019 року, встановив, що їхній розмір становить 2 160,00 доларів США (розрахунок додається), при заявленому - 2 190,00 доларів США (за період з 01.04.2019 року по 31.06.2019 року), відтак проценти підлягають частковому задоволенню.
Щодо виконання зобов'язання в іноземній валюті, то як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц, № 373/2054/16-ц, від 04.07.2018 року у справі № 761/12665/14-ц).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 14-134цс18, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 43 998,70 доларів США пені, то слід зазначає таке.
Право на нарахування пені передбачене п. 7.1. договору, за яким при порушенні позичальником строку повернення позики (п. 4.1. договору) він повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі 1% від розміру неповерненої суми за кожен день прострочення повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).
За змістом наведених норм вбачається, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Заразом, як вбачається з розрахунку пені, наданого позивачем, останній застосував пеню у розмірі 1% від розміру неповерненої суми за кожен день прострочення повернення позики, що перевищує розмір, встановлений ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України, тобто застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки.
У свою чергу, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.
Окрім того, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені договором та чинним законодавством України, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України (вказана правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц).
Отже, з урахуванням умов договору позики та вимог чинного законодавства, пеня в даному випадку має обчислюватись і стягуватись в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов'язання. Водночас, розрахунок пені, який подано позивачем, здійснено у доларах США та не щоденно, тоді як з липня по листопад 2019 року курс долара США до національної валюти - гривні, змінювався майже кожен день.
У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, зважаючи, що сума пені, заявлена позивачем до стягнення, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнового права позивача та про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі - 28 289,82 грн, сплаченого за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією № 0.0.1583174147.1 від 16.01.2020 року, а також витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 12 471,67 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.
Щодо судових витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, то останні ґрунтуються на договорі № 03/20 від 09.01.2020 року, укладеному між позивачем та АБ «Євгеюка Олександра», предметом якого є надання консультацій з правових питань, підготовка та подача до суду позовної заяви про стягнення коштів, процентів, пені за договором позики, а також представлення інтересів клієнта у Господарському суді Рівненської області та Північно-західному апеляційному господарському суді по вказаній справі.
Відповідно до п. 3.1. вказаного договору розмір гонорару, строк і порядок його внесення визнаються цим договором. Гонорар за надання правничої допомоги становить 6 000,00 грн.
Факт надання правничої допомоги підтверджується актом приймання - передачі правничої допомоги від 14.01.2020 року, в якому наведено розрахунок правової допомоги, а саме: консультації з вивчення документів та правовий аналіз договору позики - 1 000,00 грн; вивчення останніх рішень/ судової практики з аналогічних спорів - 2 год. х 500,00 грн = 1 000,00 грн; складання позовної заяви та участь у судових засіданнях - 4 000,00 грн.
Позивачем проведено розмежування витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, в місцевому господарського суду та апеляційному господарському суді, згідно з яким вартість послуг АБ склала 5 500,00 грн та 500,00 грн відповідно.
На підтвердження сплати вартості правничої правової допомоги надано квитанцію банка №0.0.1583171266.1 від 16.01.2020 року на суму 6 000,00 грн.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
За ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 126 ГПК України).
Частиною 3 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог вказаної частини суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідач не заявив клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, так само як і не надав доказів на підтвердження неспівмірності витрат.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18.
Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, оцінивши фактичні обставини справи, пов'язані із наданням правничої допомоги, та докази, надані в їх підтвердження, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлений розмір доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.
У ст. 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, відтак витрат, пов'язані із надання правничої допомоги, в розмірі 2 422,75 грн покладаються на відповідача, а решта - на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позов Фізичної особи - підприємця Семеніва Сергія Петровича до Фізичної особи - підприємця Дворак Юлії Вікторівни про стягнення 78 688,70 доларів США, з яких: 32 500,00 доларів США - заборгованість за договором, 2 190,00 доларів США - відсотки, 43 998,70 доларів США - пеня, задоволити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дворак Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Семеніва Сергія Петровича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 32 500,00 доларів США заборгованості за договором, 2 160,00 доларів США процентів.
У задоволенні позовних вимог про стягнення 43 998,70 доларів США пені та 30 доларів США процентів відмовити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дворак Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Семеніва Сергія Петровича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 12 461,67 грн судового збору та 2 422,75 грн витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги.
Позивач: Фізична особа - підприємець Семенів Сергій Петрович ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Відповідач: Фізична особа - підприємець Дворак Юлія Вікторівна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне судове рішення складене та підписане 13.03.2020 року.
Суддя О. Андрійчук