Номер провадження 22-ц/821/421/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/2200/15-ц Категорія: Опалинська О. П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Бондаренко С. І.
12 березня 2020 року : Черкаський апеляційний суд в складі:
суддів Бондаренка С. І., Храпка В.Д., Вініченка Б.Б.,
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та стягнення витрат на оплату житлово-комунальних послуг, повний текст рішення складений 21 грудня 2019 року, -
В квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач має зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстровані також відповідач та діти сторін.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 27 листопада 2013 року шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 28 квітня 2014 року було поділено спільне майно подружжя та визнано за позивачем право власності на Ѕ частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідач чинить перешкоди в користуванні квартирою, що не дозволяє позивачу забрати свої речі та документи, в зв'язку з чим позивач просила суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною їй квартирою за адресою АДРЕСА_1 та надати дублікати ключів від усіх замків на вхідних дверях до квартири та на інших дверях в середині квартири.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації. Свої вимоги обґрунтував тим, що він фактично зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , іншого житла не має. Відповідач зареєстрована у вищезазначеній квартирі, але не проживає у ній з травня 2012 року, особисті речі та речі дітей в квартирі відсутні. Позивач зазначав, що у 2013 році між позивачем та відповідачем розірвано шлюб. Відповідач має інше житло та проживає за адресою: АДРЕСА_2 з травня 2012 року.
На підставі викладеного позивач просив суд, визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням в АДРЕСА_1 , зняти її з реєстрації за вказаною адресою.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 вересня 2015 року зустрічна позовна заява об'єднана в одне провадження з первісним позовом.
16 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання особою такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, який має ті ж самі підстави та предмет, що і заява від вересня 2015 року.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2016 року зазначена зустрічна позовна заява об'єднана в одне провадження з первісним позовом.
2 червня 2016 року представником ОСОБА_2 подана заява про зміну предмету позову, в якій він просив вимогу пункту 2 прохальної частини позовної заяви вважати зміненою вимогою наступного змісту: Зобов'язати ОСОБА_1 припинити і утриматись від дій та бездіяльності, що у будь-який спосіб створюють чи можуть створити перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права приватної власності щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 та усунути наявні перешкоди, в тому числі щодо права вільного доступу до зазначеної квартири.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2016 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії.
В вересні 2017 року ОСОБА_1 позовні вимоги збільшив просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату житлово-комунальних послуг в сумі 3259 гривень 16 копійок, зобов'язати відповідача укласти угоди з підприємствами які надають комунальні послуги. Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що за період з квітня 2014 року по лютий 2017 року позивачем сплачено 1335.31 гривна за спожитий природній газ (опалення квартири), 168.30 гривень за послуги водопостачання, 1571.87 гривень за використану електроенергію, 166.98 гривень за послуги вивезення відходів, 2897.59 гривень за послуги по утриманню будинку та прибудинкової території, половину з яких відповідач зобов'язана повернути позивачу як співвласник квартири.
В подальшому ОСОБА_1 позовні вимоги в частині щодо стягнення комунальних послуг та зобов'язання укласти договори неодноразово змінював і в останньому пояснення від 20 листопада 2019 року, яке за своєю суттю є заявою про зміну позовних вимог, просив визнати його особою, що утримувала майно, що є у спільній частковій власності в повному обсязі на суму 10544.67 гривень, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату житлово-комунальних послуг в сумі 5272 гривни 33 копійки, зобов'язати відповідача укласти угоди з підприємствами які надають комунальні послуги. Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що за період з квітня 2014 року по березень 2019 року позивачем сплачено 1335.31 гривна за спожитий природній газ (опалення квартири), 168.30 гривень за послуги водопостачання, 1571.87 гривень за використану електроенергію, 166.98 гривень за послуги вивезення відходів, 7302.21 гривни за використану електроенергію для обігріву квартири, половину з яких відповідач зобов'язана повернути позивачу як співвласник квартири.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є співвласником спірної квартири, вона має рівне з позивачем право володіння, користування та розпорядження нею, а тому не може бути визнана такою, що втратила право користування квартирою, незалежно від тривалості часу її відсутності у ній. Позовна вимога про зняття відповідача з реєстрації є похідною вимогою від первісної, відтак задоволенню не підлягає. Крім того, у зв'язку з тим, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, а позивачу нарахована плата за користування послугами, якими він користувався та користується і судом встановлено, що позивач вказаними послугами не користувалась, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення витрат за комунальні послуги не підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на необґрунтованість та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким визнати ОСОБА_1 особою, що утримувала майно, що є у спільній частковій власності в повному обсязі на суму 10 544 гривень 67 копійок за період з квітня 2014 року по листопад 2019 року та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості понесених витрат по оплаті комунальних послуг, а саме: 5 272 гривні 33 копійки. Зобов'язати ОСОБА_2 укласти угоди з: СКП «Комунальник» на послуги по вивезенню відходів, ТОВ «Черкасигаззбут» на послуги з газопостачання, КП «ВодГео» на послуги з постачання та водовідведення, ПАТ «Черкасиенергозбут» на послуги з постачання електричної енергії.
Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що судом не надано належної оцінки поданим позивачем доказам, дана неправильна оцінка поясненням позивача у справі, тому судом прийняте рішення на припущеннях. Крім цього, ОСОБА_1 вважає безпідставними відмови у задоволенні відводу судді Опалинській О.П., оскільки у нього існують сумніви в об'єктивності і неупередженості цієї судді через порушення суддею, норм процесуального права зокрема: порядку розгляду справи та таємниці нарадчої кімнати, а також безпідставну відмову у задоволенні заявленого позивачем відводу секретарю судового засідання Литвин Г.Т. з підстав порушення Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами. В судовому засіданні позивач не просив визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття її з реєстрації, оскільки відповідач самостійно знялась з реєстрації. На встановлення обставин справи, суд не зробив відповідні запити, та не звернув увагу, що комунальні послуги нараховані і на відповідача.
У відзиві на подану апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення першої інстанції законним і обґрунтованим, а проти задоволення апеляційної скарги заперечує вказуючи, що не має доступу до своєї частини спірної квартири через перешкоджання з боку позивача. У зв'язку з чим відповідач там не проживає та комунальними послугами не користується. Крім того між позивачем та відповідачем не було укладено жодного договору про розмежування користування квартирою в натурі та не укладалося жодної угоди про розподіл витрат на комунальні послуги.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом ч. 1,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Із зазначених норм права слідує, що позбавлення права власності можливе лише в порядку і на підставах визначених законом.
Зміст права власності складається з обов'язкових трьох складових, а саме права володіння, користування та розпорядження. (ч.1 ст.317 ЦК України)
Порушення хоча б однієї складової є порушенням права власності в цілому.
Згідно з ч. 1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 5-8).
Як вбачається із витягу № 33528155 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія НОМЕР_1 від 12 лютого 2015 року ОСОБА_3 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 . (т.2 а.с. 62).
Відповідно до ст.ст.316 - 318 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Відповідач є співвласником спірної квартири, вона має рівне з позивачем право володіння, користування та розпорядження нею, а тому не може бути визнана такою, що втратила право користування квартирою, не залежно від тривалості часу її відсутності у ній, оскільки це є нічим іншим як позбавленням права власності в цілому у спосіб, який не передбачений законом.
Ті обставини, що відповідач була відсутня у квартирі за місцем своєї реєстрації з 2012 року, не свідчать про її відмову від права власності на нерухоме майно та не є підставами для припинення права власності на нього.
Вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, суд першої правильно виходив з того, що відповідач не втратила право власності на вказану квартиру в силу вимог статей 319 та 321 ЦК України, оскільки положення ч. 2 ст. 405 ЦКУ (член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом) не поширюються на спірні правовідносини, які врегульовані нормами статей 319, 321 ЦК України.
Позовна вимога про зняття з реєстрації відповідача є похідною вимогою від первісної, тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що зазначена позовна вимога позивача задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат за комунальні послуги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ст.322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Вказані норми права закріплюють обов'язок власника утримувати майно, що належить йому на праві власності, однак витрати, половину вартості яких просить стягнути позивач, відносяться до комунальних послуг.
Правовідносини з приводу користування та утримання квартир, у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Декржавного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17 травня 2005 року.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції чинній на час виникнення правовідносин, ділить послуги на житлово-комунальні та комунальні послуги.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин, комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно з пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 мешканці квартири, в яких проживає два і більше співвласники, розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг. За умови відсутності поквартирного ( покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири, житлового приміщення у гуртожитку щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику-пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря); за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сімі'ї, що проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку, та осіб, які проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку більше місяця; за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та при будинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалюваної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар).
Встановлено, що між позивачем та відповідачем будь-яких договорів щодо користування квартирою, зокрема, з приводу оплати комунальних послуг, не укладалось та домовленості не досягнуто.
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, за користування послугами електропостачання, газопостачання та водопостачання нараховується плата на підставі показань засобів обліку споживання комунальних послуг (т.2 а.с. 41, 43, 46,), а тому посилання апелянта на те, що зазначені комунальні послуги нараховані з врахуванням і відповідача не відповідає фактичним обставинам справи.
Тобто зазначені нарахування здійснені виключно лише за використані комунальні послуги. Такі послуги не можливо було використати не проживаючи в квартирі та не користуючись обладнанням встановленим в ній, як не можливо і накопичити відходи при встановленні вказаних обставин.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Сторони визнають, що відповідач не проживає в квартирі з травня 2012 року, а відтак вона не могла використати ті послуги частину вартості яких позивач просить стягнути з відповідача. Також вказана обставина підтверджується актом №223 (т.1 а.с.34)
Серед загальних засад цивільного законодавства визначено справедливість, добросовісність та розумність. (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України)
Частиною 1 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Не відповідатиме критерію справедливості стягнення з відповідача частини вартості послуг які в повному об'ємі отримані самим позивачем, що встановлено в судовому засіданні.
Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат за комунальні послуги.
Згідно з положенням частини 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Свобода договору, закріплена у ст.ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання щодо укладення договору.
Укладення договору відповідача ОСОБА_2 з СКП «Комунальник» на послуги по вивезенню відходів, ТОВ «Черкасигаззбут» на послуги з газопостачання, КП «ВодГео» на послуги з постачання та водовідведення, ПАТ «Черкасиенергозбут» на послуги з постачання електричної енергії, стосуються відносин і волевиявлення вказаних осіб, а тому на них не може впливати воля позивача, який не є їх учасником, окрім цього вказані юридичні особи не були залучені до участі у справі, хоч зобов'язання укласти договорів безпосередньо стосується їхніх прав та обов'язків.
За змістом статті 258 ЦПК України наслідками розгляду позовних вимог, які складаються з підстав та предмету позову, є ухвалення судом відповідного судового рішення (ухвали, рішення), в залежності від питання яке вирішується.
Твердження апелянта про те, що суд дав неправильну оцінку поясненням позивача у справі, в яких останнім зазначено вимогу лише про стягнення з відповідача витрат на оплату комунальних послуг, а в рішенні суду першої інстанції, крім того, зазначені вимоги про визнання особи такою, що втратила право користуватися житлом та зняття з реєстрації є необґрунтованими, у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які заяви та клопотання про зміну, відмову чи залишення в цій частині позовних вимог без розгляду, а відтак зазначені вимоги підлягали розгляду судом по суті. (ч.3 ст.49, п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України)
Підстави для відводу судді були встановлені статтею 20 ЦПК України, в редакції чинній на час вчинення відповідного процесуального рішення. Порушення норм процесуального права, на які вказував позивач у заявах про відвід судді, є підставою для оскарження ухваленого судового рішення однак не є підставою для відводу судді.
Аналогічно щодо підстав для відводу секретаря судового засідання. Недоліки журналу судового засідання, вирішувались в порядку встановленому статтею 199 ЦПК України в редакції діючій на час вчинення відповідної процесуальної дії.
Тому доводи апелянта про безпідставні відмови у задоволенні заявлених ним відводів судді Опалинській О.П., оскільки у нього існують сумніви в об'єктивності і неупередженості цієї судді через порушення нею порядку розгляду справи, порушення таємниці нарадчої кімнати, а також безпідставну відмову у задоволенні заявленого позивачем відводу секретарю судового засідання Литвин Г.Т. з підстав порушення Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами є необґрунтованими, оскільки заяви та мотиви ОСОБА_1 були детально розглянуті Смілянським міськрайонним судом Черкаської області із постановленням 24 лютого 2017 року, 05 квітня 2017 року та 10 липня 2017 року вмотивованих ухвал про відсутність підстав для відводу судді Опалинській О.П. та секретарю судового засідання Литвин Г.Т.
Частинами 1,2 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З зазначеної норми права слідує, що обов'язок подавати докази лежить на учасниках справи, яким є і позивач. Витребування судом доказів є нічим іншим як збиранням таких доказів, що не є обов'язком суду і підстави вчинення судом таких дій були відсутні.
Щодо обґрунтованості рішення суду, то слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.
Критеріям обґрунтованості рішення суду першої інстанції відповідає.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для зміни чи скасування правильного по суті та справедливого рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 12 березня 2020 року.
Судді