Справа № 554/5879/16-ц Номер провадження 22-ц/814/56/20Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
26 лютого 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Бутенко С.Б.
Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.
за участю секретаря: Кальник А.М.
розглянув в м. Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року у складі судді Андрієнко Г.В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім?єю, визнання права власності на автомобіль, стягнення грошової компенсації та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання спільної сумісної власності на майно, придбане в період проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частку спільного сумісного майна,
В липні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, який неодноразово уточнював, та з урахуванням позовної заяви про зменшення позовних вимог від 27.05.2019 року, остаточно просив суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 1995 року по 2015 рік, визнати легковий автомобіль марка/модель ВАЗ-2107, 1987 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , виданого Полтавським МРЕВ 03.07.2001 року власністю ОСОБА_3 ; стягнувши з нього компенсацію за автомобіль на користь ОСОБА_1 в сумі 13077,98 грн.; визнати ринкову вартість ремонтно-будівельних робіт з урахуванням вартості матеріалів, використаних під час їх проведення, робіт по утепленню зовнішньої сторони стіни кв. АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на суму 102655,00 грн., тобто по 51327,50 грн. кожному; стягнути з ОСОБА_1 компенсацію в сумі 51327,50 грн. на користь ОСОБА_3 ; визнати спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вартість побутової техніки та меблів в кількості 22 позицій на суму 35731,00 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти (компенсацію) в сумі 17865,50 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частину коштів в сумі 413,45 грн., які він сплачував за комунальні послуги з дня покупки житлового будинку; судові витрати покласти на відповідача.
Позов мотивовано тим, що з 1995 року по 2015 рік він проживав разом з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 , де вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Оскільки квартира була у незадовільному стані, без ремонту, він за свої кошти зробив капітальний ремонт підлоги, стін, заміну вікон, утеплення квартири. Після смерті батьків відповідачки купив у квартиру за свої кошти нові меблі, а також апаратуру. Усі поліпшення в квартирі та майно, придбане за час спільного проживання, привласнено відповідачкою, яка відмовляється сплачувати йому компенсацію, мирним шляхом спір вирішити неможливо, а тому він звернувся за судовим захистом.
У вересні 2016 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов про визнання спільним сумісним майном сторін легкового автомобілю марки/модель ВАЗ-2107, 1987 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого на ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , виданого Полтавським МРЕВ 03.07.2001 року, та визнання за нею права власності на 1/2 частку даного автомобілю.
Зустрічний позов мотивовано тим, що вона дійсно проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 з березня 1995 року по червень 2013 року, вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та проживали разом з її донькою - ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 , яку 03.03.1978 року на підставі ордеру було виділено їй, колишньому чоловікові та дочці замість знесеного приватного будинку, що належав її батькам. Дана квартира була приватизована, а тому інші особи, зокрема, позивач ОСОБА_3 жодних прав на вказану квартиру не має. Зазначає, що в період проживання за спільні кошти вони придбали у спільну власність будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_3 . Крім того, 03.07.2001 року за спільні кошти придбали легковий автомобіль марка/модель ВАЗ-2107, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який за взаємною згодою зареєстрували на ОСОБА_3 . Ринкова вартість вказаного легкового автомобілю становить 34834,60 грн.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 .
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім?єю чоловіка ОСОБА_3 та жінки ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з 1995 року по 2015 рік.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на легковий автомобіль марки/модель ВАЗ - 2107, 1987 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , виданого Полтавським МРЕВ 03.07.2001 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за автомобіль у розмірі 13 077,98 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості ремонтно-будівельних робіт з урахуванням вартості матеріалів, використаних під час їх проведення, робіт по утепленню зовнішньої сторони квартири АДРЕСА_1 у розмірі 51 327,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за спільно придбане майно - побутову техніку та меблі у розмірі 17 865,50 грн.
У задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 413,45 грн. компенсації за сплачені комунальні послуги позивачу відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано легковий автомобіль марки/модель ВАЗ - 2107, 1987 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , виданого Полтавським МРЕВ 03.07.2001 року, спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 і в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частку спільного сумісного майна (автомобіля) та ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення позовної вимоги про визнання права власності на Ѕ частку спільного сумісного майна (автомобіля).
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що вимоги первісного позивача щодо стягнення з нього грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля не ґрунтуються на законі, а заява про зменшення позовних вимог від 27.05.2019 року не відповідає вимогам процесуального права та підлягає залишенню без розгляду. Обставин, визначених статтею 365 ЦК України, щодо припинення права на частку у спільному майні (автомобілі) іншого співвласника - ОСОБА_1 по справі не встановлено, а тому рішення суду про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання за нею права на 1/2 частку автомобіля та визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний автомобіль вцілому є безпідставними. Вимог щодо поділу майна ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_1 не заявляли, а суд вирішуючи справу порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства та вийшов за межі заявлених позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 позивач ОСОБА_3 вказує, що відповідачка не надала доказів, не спростувала його позовні вимоги, а навпаки своїм зустрічним позовом їх підтвердила. Вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, таким, що ухвалене без порушення процесуального і матеріального права.
У лютому 2020 року апеляційну скаргу на вказане рішення подала ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про її права щодо спірного майна. В апеляційній скарзі вказує, що є дочкою ОСОБА_1 та співвласником квартири АДРЕСА_1 і переважної більшості спірного майна, а щодо де-якого взагалі одноосібним власником, бо було придбано виключно за її особисті кошти. Більшість спірного майна була придбана після 2004 року, коли позивач і відповідач вже не проживали однією сім'єю.
Посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, апелянт ОСОБА_2 просить рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 і в частині про часткову відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку спільного сумісного майна (автомобіля) і ухвалити нове рішення в цій частині про повне задоволення вимоги про визнання права власності на 1/2 частку спільного сумісного майна (автомобіля).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , посилаючись на нові обставини, про які не заявляла у своїй апеляційній скарзі, вказує, що суд фактично вирішив питання щодо майна, яке належало, як їй, так і її доці ще до спільного проживанні зі ОСОБА_3 , а також присудив останньому грошові кошти за витрати, яких він не поніс.
Позивач ОСОБА_3 у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить винести окрему ухвалу ОСОБА_1 за кримінальне правопорушення по ст. 358 ч. 1 КК України; в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року відмовити за безпідставністю та недоведеністю; рішення районного суду залишити без змін.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, дійшла наступних висновків.
Згідно частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини першої, частини другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
По справі встановлено та визнано сторонами, що з 1995 року по червень 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільно проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 , мали спільний побут та вели спільне господарство.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06.01.1999 року, виданого згідно з розпорядженням (наказом) виконавчого органу Полтавської міської ради № 5177, квартира за вищевказаною адресою належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 та члену її сім'ї - дочці ОСОБА_4 . Крім того, згідно з копіями довідок № 11-497, № 11-498 від 30.03.1995 року вбачається, що зазначене житло було виділене у 1978 році автотранспортним підприємством № 15354 на сім'ю ОСОБА_5 з трьох осіб замість знесеного по АДРЕСА_4 .
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Полтавським МРЕР 03.07.2001 року, ОСОБА_3 є власником автомобіля марки ВАЗ модель 2107, 1987 року випуску, колір червоний, номер кузову № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходиться у його користуванні.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 010916, складеного 14.09.2016 року судовим експертом ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_1 , середня ринкова вартість автомобіля ідентичного ВАЗ 2107, 1987 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер ( НОМЕР_4 ) НОМЕР_1 на дату оцінки складає 34834,60 грн. Дана оцінка проводилася експертом без огляду автомобіля.
Разом із тим, згідно з висновком № 24-10 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу, складеного 21.10.2016 року судовим експертом Поляницею І.В. на замовлення ОСОБА_3 ринкова вартість вказаного автомобіля ВАЗ-2107 станом на дату оцінки 21.10.2016 року складає 26155,96 грн. Під час дослідження спірний автомобіль був безпосередньо оглянутий експертом.
Згідно договору купівлі-продажу від 31.07.2007 року, посвідченого нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №11978, сторонами було придбано у спільну часткову власність по 1/2 частці кожним житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку площею 0,1056 за адресою: АДРЕСА_3 , що не є предметом спору по справі.
Крім того встановлено, що за час спільного проживання сторонами було придбано рухоме майно - меблі та побутову техніку, яке оглянуто суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 за місцем знаходження за адресою: АДРЕСА_2 та згідно звіту про оцінку майна від 28 березня 2019 року визначено його ринкову вартість.
Згідно висновку № 370/371 від 20 червня 2017 року судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи по справі встановлено ринкову вартість ремонтно-будівельних робіт та матеріалів, витрачених на невід'ємні поліпшення квартири за адресою: АДРЕСА_2 , які призвели до збільшення ринкової вартості квартири, з урахуванням робіт по утепленню зовнішньої сторони сіни квартири - 84500 грн., без урахування таких робіт - 78313 грн. Ремонтно-будівельні роботи та матеріали, крім шаф для речей, маються в переліку елементів будинку і відносяться до інженерного обладнання та опорядження зазначеної квартири, тобто є її невід'ємними поліпшеннями, відокремлення яких від квартири призведе до зменшення її ринкової вартості.
Ринкова вартість ремонтно-будівельних робіт з урахуванням вартості матеріалів, використаних під час їх проведення з урахуванням робіт по утепленню зовнішньої стіни квартири складає - 102655 грн., без урахування робіт по утепленню зовнішньої стіни квартири - 92819 грн.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Звертаючись до суду із позовами про захист права власності на спірне майно, сторони посилались на норми Сімейного кодексу України та факт набуття майна за час їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Згідно зі статтею 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Таким чином, встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, за умови, що вони не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, презюмує виникнення їх спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Норми статті 74 СК України, які є правовою підставою виникнення права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, що проживають однією сім'єю але не перебувають у шлюбі між собою, набрали чинності 01 січня 2004 року, Кодекс про шлюб та сім'ю, який діяв на час, коли сторони почали спільно проживати, вказані відносини не врегульовував.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності на майно.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).
За нормами статті 315 ЦПК України суд встановлює факт проживання чоловіка та жінки без шлюбу, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Мета встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, якими сторони обґрунтовували свої вимоги, пов'язані із презумпцією права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сімєю без реєстрації шлюбу, на набуте за час спільного проживання майно, що запроваджено Сімейним кодексом України з 01 січня 2004 року, а, отже, й факт спільного проживання сторін набув юридичне значення саме з цього часу, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції помилково поширив норми Сімейного кодексу України у часі на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, та безпідставно встановив факт проживання сторін однією сім'єю з 1995 року та відповідно факт набуття ними, як чоловіком та жінкою, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності легкового автомобілю марки/модель ВАЗ-2107, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого на ім'я ОСОБА_3 03.07.2001 року, дитячої стінки «Юніор», дивану розкладного саморобного, стінки у передпокої, придбаних у 1993 році, та кухонного гарнітуру модульного, придбаного у 1998 році, що не грунтується на законі.
Набуття прав на вищевказане майно з інших правових підстав сторони по справі не заявляли та відповідних обставин суду не доводили, а тому вимоги первісного та зустрічного позову сторін в цій частині є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 70-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України, частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частина третя статті 372 ЦК України).
Згідно статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Згідно роз'яснень, що містяться у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Присуджуючи позивачу ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості його частки в порядку поділу спільного майна, набутого за час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції не визначив у рішенні обсяг спільного майна, яке підлягає поділу, та не вирішив питання щодо припинення права спільної власності сторін на це майно у разі виділу його в натурі іншому співвласникові, що не відповідає зазначеним нормам матеріального права.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо належності їм меблів та побутової техніки, які були придбані за час спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки презумпцію права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, апелянтами по справі не спростовано та не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували, що спірне майно було придбано за рахунок їх особистих коштів.
По справі встановлено, що пральну машину Bosch WFC1262OE/05, заводський № 801034 було придбано 13.03.2004 року, морозильну камеру НОМЕР_5 GR204SQA - 23.06.2010 року, витяжку Gorenje DF 6116 E - 04.02.2010 року, плоскопанельний телевізор Samsung UE32ES5530W - 08.05.2012 року, холодильник Ariston MBA 2200, серійний № НОМЕР_6 - 25.03.2006 року, пилосос Philips FC8611 - 09.10.2008 року, газову плиту Gorenje 774EK, серійний № НОМЕР_7 - 13.03.2004 року, душову кабіну Dolphi Premium +E (30481-01-06N) 100х80х170 та піддон акріловий Korfu E лівий (4Е81400-03NL) 100х80х40 - 11.02.2013 року; диван кухонний, стіл обідній розкладний - 20.04.2006 року, кутовий диван «Рефлекс - 1», «7», виробництва «Romira» - 18.09.2010 року та вітальню «Орбіта» гірка 3 м, виробництва фірми «Нова» - 06.10.2008 року - під час спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а отже, дане майно належить до об'єктів права спільної сумісної власності сторін та підлягає поділу за вищевказаними правилами.
Надані суду товарно-касові документи на зазначене майно, яке знаходиться у квартирі відповідачки, що оформлені на ім'я ОСОБА_1 або взагалі не містять даних щодо покупця, факту придбання на особисті кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підтверджують, а доводи апелянтів в цій частині грунтуються на припущеннях та не беруться апеляційним судом до уваги. Зобов'язання за кредитними договорами, укладеними в інтересах сім'ї, згідно частини четвертої статті 65 СК України є зобов'язаннями подружжя й купівля товарів із залученням кредитних коштів презумпцію спільного набуття подружжям такого майна не спростовує.
Пояснення апелянтів щодо тривалості існування між сторонами спірних правовідносин та їх характеру колегія суддів оціниює критично, як обраний спосіб захисту, та бере до уваги визнання відповідачкою ОСОБА_1 в суді першої інстанції факту проживання зі ОСОБА_3 однією сім'єю по червень 2013 року.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179 ЦК України).
Речі є подільними та неподільними. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню (стаття 187 ЦК України).
Згідно частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Виходячи із наведених норм цивільного права та висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №№ 370/371 від 20.06.2017 року, поліпшення та ремонтно-будівельні роботи, здійсненні в квартирі АДРЕСА_1 , є складовою та невід'ємною частиною майна (квартири), що належало ОСОБА_1 до виникнення між сторонами правовідносин, притаманних подружжю, такі поліпшення не є окремим об'єктом цивільних прав та не підлягають поділу, як спільно нажите майно, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині є безпідставними.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Проте, таких вимог позивачем по справі не заявлялось та відповідних обставин суду не доводилось.
За наведених обставин рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'ю, визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення грошової компенсації підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового судового рішення по суті позовних вимог.
В іншій частині, що не оскаржується, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Вирішуючи заявлене апелянтами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 клопотання про повернення матеріалів справи до Октябрського районного суду м. Полтави для ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає, що таке питання може бути ініційоване сторонами в порядку, встановленому статтею 270 ЦПК України, та на оцінку апеляційним судом законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції не впливає.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року в частині встановлення факту проживання однією сім'ю, визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення грошової компенсації скасувати та постановити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 01 січня 2004 року по червень 2013 року.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , набуте за час спільного проживання майно, а саме: газову плиту Gorenje 774EK, серійний № НОМЕР_7 вартістю 1488 грн.; вітальню «Орбіта» гірка 3 м, виробник фірма «Нова» вартістю 3475 грн.; душову кабіну Dolphi Premium +E (30481-01-06N) 100х80х170 см., піддон акріловий Korfu E лівий (4Е81400-03NL) 100х80х40 см. вартістю 8407 грн.; телевізор Samsung UE32ES5530W серійний № НОМЕР_8 вартістю 3990 грн.; морозильну камеру LG GR2014SQA вартістю 2054 грн.; кутовий диван «Рефлекс - 1», «7», виробник «Romira» вартістю 1332 грн.; пральну машину Bosch WFC1262OE/05, заводський № 801034 вартістю 3136 грн.; пилосос Philips FC8611 вартістю 176 грн.; витяжку Gorenje DF 6116 E серійний № 9483 3182 вартістю 750 грн.; стіл обідній розкладний вартістю 459 грн.; холодильник Ariston MBA 2200, серійний № НОМЕР_6 вартістю 3602 грн.; диван кухонний вартістю 464 грн., а всього на суму 29 333 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 14 666 грн. 50 коп. грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного майна, припинивши право ОСОБА_3 на 1/2 частку вказаного майна.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 та у зустрічному позові ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 413 грн. 45 коп. компенсації за сплачені комунальні послуги - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: С.Б. Бутенко
Судді: О.І. Обідіна
О.В. Прядкіна