Справа № 161/1763/19 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.
Провадження № 22-ц/802/278/20 Категорія: 76 Доповідач: Федонюк С. Ю.
03 березня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.
суддів - Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Лимаря Р. С.,
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Слупко О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації та індексації зарплати, за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2019 року,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2017 року, яке набрало законної сили, у справі за його позовом до ПАТ «Державна компанія «Хліб України» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди позовні вимоги задоволено частково. Постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» з 19 квітня 2017 року. Стягнуто з відповідача в користь позивача 40856,53 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. 09 липня 2018 року позивача вдруге звільнено з посади, однак відповідач жодних виплат нарахованих сум при звільненні не виплатив, враховуючи в тому числі й попередні суми.
На підставі наведеного позивач просив суд стягнути в його користь 143 393,13 грн, в тому числі 40 075,02 грн боргу по зарплаті, 29 930,71 грн компенсації за невикористану відпустку, 68 718 ,28 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, 3584,95 грн компенсації зарплати та 6084,17 грн індексації зарплати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі задоволено частково. Стягнуто з ДАК «Хліб України» на користь ОСОБА_1 24 930,71 грн компенсації за невикористану відпустку при звільненні 09 липня 2018 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необгрунтованість, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно і неповно оцінив надані докази та дійшов помилкового висновку про те, що відповідач є належним. Заперечуючи проти задоволення позову, ДАК «Хліб України» вказувало, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з його дочірнім підприємством - Волинське обласне дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України», яке нараховувало і виплачувало йому заробітну плату. До того ж, судом першої інстанції не було надано належної оцінки клопотанню про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 25 листопада 2010 року порушено провадження у справі №46/528-б про банкрутство ДАК «Хліб України», а майнові спори за вимогами до боржника, в тому числі про стягнення заробітної плати є виключною компетенцією господарського суду, який розглядає справу про банкрутство.
Крім того, відповідачем було подано до суду апеляційної інстанції письмове клопотання про стягнення судових витрат у розмірі 8855,98 грн.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення з наступних підстав.
Задовольняючи часткового позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку при звільненні 09 липня 2018 року суд виходив з того, що відповідач порушив трудові права позивача, не провів належним чином виплату всіх належних працівнику сум у день його звільнення, тому з відповідача підлягає стягненню компенсація за дні невикористаної відпустки за період з 20.11.2017 по 09.007.2018 .
З такими висновками суду колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 42, 48 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи, сторонами є позивач і відповідач.
Судом встановлено, що згідно із Статутом ДАК «Хліб України», затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України 03 грудня 2010 року №798, Компанія утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 1000 та є правонаступником Головного управління по хлібопродуктах та Головного управління комбікормової промисловості Мінсільгосппроду.
Компанія утворена з метою задоволення потреб населення, підприємств, установ і організацій різних форм власності у продовольчому і фуражному зерні, продуктах його переробки, не зерновій сировини, елітному і сортовому насінні, надання послуг із зберігання, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції і отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності ( п.1, 5 Статуту).
Компанія є юридичною особою з дня її державної реєстрації (п.п.14 Статуту).
Компанія має право в установленому законодавством порядку утворювати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи, бути засновником дочірніх підприємств, суб'єктів господарювання як на території України, так і за її межами, наділяючи їх основними засобами та обіговими коштами.
Компанія не відповідає за майновими зобов'язаннями акціонерів та дочірніх підприємств (п.19 Статуту).
Дочірні підприємства діють на підставі статутів, що затверджуються компанією. Керівництво їх діяльністю здійснюють особи, які призначаються головою правління Компанії (п.п.5 п. 21, п.п.8 п. 91 Статуту).
Правління Компанії визначає умови оплати праці керівників їх дочірніх підприємств, філій та представництв, а також приймає рішення про притягнення таких осіб до відповідальності (п.п.6 п. 84 Статуту).
З матеріалів справи також вбачається, що 15 листопада 2016 року між відповідачем та позивачем був укладений трудовий контракт №04-10/26, за змістом якого ОСОБА_1 призначений на посаду генерального директора Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» (а.с.30-33).
19 квітня 2017 року наказом №32-к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» в зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року позивача було поновлено на посаді ДП ДАК "Хліб України" з 19 квітня 2017 року.
Вказане судове рішення було виконано відповідачем 09 липня 2018 року, коли був винесений наказ №61-к/тр, яким позивача поновлено на посаді з 19 квітня 2017 року (а.с.27).
Наказом № 62-к/тр від 09 липня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» 02.01.2018 року, згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору ( а.с. 7). Пунктом 2 даного наказу передбачено, що трудовий контракт від 15.11.2016 р. № 04-10/26, термін дії якого закінчено 31 грудня 2017 року, вважати таким, що припинено.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «ДАК «Хліб України» в його користь 68249,15 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. В решті позовних вимог відмовлено. Ухвалою цього ж суду від 20 грудня 2018 року в даній справі виправлено арифметичну помилку в резолютивній частині рішення, вказавши: стягнути з ПАТ «Державна акціонерна компанія «Хліб України» в користь ОСОБА_1 44285,05 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Дані судові рішення залишені без змін постановою Волинського апеляційного суду від 14 березня 2019 року.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі задоволено частково. Ухвалено визнати незаконним та скасувати наказ Державної акціонерної компанії «Хліб України» від 09 липня 2018 року №62-к/тр «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» з 09 липня 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Волинського апеляційного суду від 03 травня 2019 року дане рішення суду залишене в силі.
Відповідач посилається на те, що позивач не перебував з Компанією у трудових відносинах, не входив у її штат, заробітну плату йому нараховувало та виплачувало саме дочірнє підприємство, де він працював керівником, а не ДАК "Хліб України, яке лише мало право прийому і звільнення його на роботі, а тому воно є неналежним відповідачем у даній справі, а відповідно належним відповідачем є Волинське обласне дочірнє підприємство ДАК «Хліб України».
Відповідно до пунктів 1.2, 2.1 Статуту Волинського обласного підприємства ДАК «Хліб України», затвердженого рішенням Спостережної ради Компанії від 20 квітня 2016 року (протокол № 283), засновником підприємства є Державна акціонерна компанія «Хліб України». Підприємство набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації. Згідно з даними ЄДРПОУ державну реєстрацію підприємства проведено 14 листопада 1996 року.
Згідно із частиною четвертою статті 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Як визначено ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно зі ст. 83 КЗпП України і ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», при звільненні працівника йому виплачується компенсація за всі дні невикористаної відпустки.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначені норми Закону і на те, що позивач перебував у трудових відносинах з ВОДП ДАК «Хліб України», а не з ПАТ «ДАК «Хліб України», оскільки працював директором створеного у передбаченому законом порядку ВОДП ДАК «Хліб України», яке є самостійною юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути відповідачем у суді та має обов'язок, передбачений статтями 115 - 116 КЗпП України щодо виплати заробітної плати працівникові.
Разом з тим, згідно з штатними розписами ПАТ «ДАК «Хліб України» за період роботи позивача на посаді директора дочірнього підприємства, його посада не входила до штату працівників ПАТ «ДАК «Хліб України».
Призначення позивача на посаду директора ВОДП ДАК «Хліб України» наказом голови ПАТ «ДАК «Хліб України» передбачено Статутом ПАТ «ДАК «Хліб України» (п. 19, п.п. 5 п. 20, п.п. 8 п. 91), яке не відповідає за зобов'язання його дочірнього підприємства.
Крім того, як видно зі змісту п.5.2 та 7.1 Статуту Волинського ОДП ДАК "Хліб України", в обов'язки підприємства входить зокрема створення умов для високопродуктивної праці, забезпечення додержання законодавства про працю, здійснення заходів щодо вдосконалення організації оплати праці, забезпечення раціонального використання фонду оплати та своєчасні розрахунки з працівниками підприємства. При цьому прибуток підприємства утворюється з надходжень від господарської та комерційної діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на оплату праці, а також розрахунків з бюджетом та внесення інших обов'язкових платежів, встановлених чинним законодавством. Частка чистого прибутку, одержаного після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні підприємства.
Відповідно до п. 4.7 Статуту держава і компанія не несуть відповідальності по зобов'язаннях підприємства, а останнє не несе відповідальності по зобов'язаннях держави і компанії.
Крім того, як було зазначено у п.4.2 трудового контракту від 15.11.2016 року № 04-10/26, за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, керівникові встановлюється посадовий оклад згідно штатного розкладу, затвердженого власником, за рахунок коштів підприємства, а саме - Волинського ОДП ДАК "Хліб України".
Вказані вище обставини щодо нарахування та виплати йому заробітної плати за час роботи керівником за рахунок коштів самого дочірнього підприємства підтвердив у судовому засіданні і позивач ОСОБА_1 .
Тому покладення обов'язку на ПАТ «ДАК «Хліб України» провести розрахунок при звільненні, відповідно до статті 116 КЗпП України, в тому числі і компенсації за невикористану відпустку, є безпідставним і суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
До такого ж висновку дійшов і Верховний Суд, ухвалюючи судове рішення 08 жовтня 2018 року у справі № 489/2088/17 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "ДАК "Хліб України" про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що ДАК "Хліб України" не є належним позивачем у даній справі, апеляційним судом приймаються до уваги, а позивач не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами до належного відповідача, з яким він перебував у трудових відносинах.
Разом з тим, безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на те, що провадження у справі слід закрити, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, так як ухвалою господарського суду міста Києва від 26 листопада 2010 року порушено провадження про банкрутство відповідача ПАТ "Державна акціонерна компанія "Хліб України", а спори про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, віднесено до підвідомчості господарських судів.
З матеріалів вбачається, що господарським судом провадження у справі №46/528-б про банкрутство ДАК «Україна Хліб» порушено 25 листопада 2010 року та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а. с.85-91).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 грудня 2018 року по справі №46/528-б за заявою фірми «Ф. Й. Ельснерунд Ко» про банкрутство ДАК «Україна Хліб» введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Лахненка Є. М.
У зв'язку з набранням чинності Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначений Закон викладено в новій редакції. Закон набрав чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих його положень).
Відповідно до п.4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтю 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство (як і поновлення на роботі посадових і службових осіб боржника).
Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, необхідно враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 19 ЦПК, статті 20 ГПК та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19 січня 2013 року.
Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника зарплати і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Оскільки господарським судом справу про банкрутство ДАК «Хліб України» порушено 25 листопада 2010 року, тобто до набрання чинності нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і внесення змін до статті 12 ГПК України, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17, від 30 січня 2019 року у справі № 266/2868/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 740/5146/17-ц.
За таких обставин, на підставі пунктів 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Крім того, апелянтом до матеріалів справи долучено клопотання про вирішення питання щодо судових витрат, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному суді.
Відповідно до положень ч.1, п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
До заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу заявником приєднано укладений між адвокатом Слупко О. М. та ДАК «Хліб України» договір про надання правничої допомоги, який наявний у матеріалах справи.
Проте, сторона без поважних причин не подала вказаних доказів щодо понесених витрат в суд першої інстанції та не просила суд їх стягнути, а тому питання щодо стягнення судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції не може бути розглянуте судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону "Про судовий збір", то судові витрати, понесені відповідачем на сплату судового збору при подачі апеляційної скарги, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Проте, судові витрати за правничу допомогу в сумі 700 грн, що підтверджені належними доказами, а саме - договором на правничу допомогу, відповідним розрахунком - детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у даній справі, та платіжним дорученням № 62 від 27.02.2020 р., підлягають стягненню з позивача ОСОБА_1 в користь ДАК "Хліб України".
У зв'язку з наведеним апеляційний суд приходить до переконання, що місцевим судом було неповно встановлено обставини справи та неправильно застосовано норми процесуального права, з огляду на що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2019 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації та індексації зарплати відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 700 (сімсот) гривень, понесені за правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді