Народицький районний суд Житомирської області
Справа № 284/809/19
04 березня 2020 року смт. Народичі
Народицький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Діброви О.В.,
з секретарем Жавнер І.А.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності,
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить припинити право власності ОСОБА_3 на 1\2 частку нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ним право власності на вказану частку та стягнути з нього на користь відповідача половину вартості майна в сумі 4850 гривень, мотивуючи свої вимоги тим, що внаслідок розподілу спільного майна подружжя за сторонами було визнано право власності на 1\2 частину зазначеної нежитлової будівлі, за кожним. На даний час нежитлова будівля перебуває в аварійному та непридатному для використання стані, розділити майно в натурі неможливо й домовитись про спільне володіння та користування даним майном сторони не можуть, а тому, припинення права власності відповідача на 1\2 частку нежитлової будівлі, з урахуванням стягнення з нього на користь відповідача половини вартості майна, не завдасть істотної шкоди інтересам останньої.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, а відповідач та його представник проти задоволення позовних вимог заперечували.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2015 року у справі №284/249/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 розділено спільне майном подружжя й визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за кожним.
Зазначені обставини сторонами не заперечуються та підтверджується копією рішення Народицького районного суду Житомирської області (а.с. 6-8).
Обгрунтовуючи свою правову позицію, представник позивача та позивач в судовому засіданні пояснили, що Звіт про незалежну оцінку майна, виготовлений 23 серпня 2019 року ФОП ОСОБА_5 (а.с. 16-84, надалі - Звіт), доводить те, що нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у непридатному для використання стані, є неподільною, а частка відповідача не може бути виділена в натурі.
Крім того, зазначили, що враховуючи невелику вартість цієї нежитлової будівлі, зазначену у Звіті, і яка на момент звернення до суду становила 9700 гривень, припинення права власності відповідача на частку цього майна зі стягненням на її користь з позивача внесеної на депозит суми в розмірі 4850 гривень, не завдасть істотної шкоди інтересам останньої.
На обґрунтування своїх тверджень про неможливість спільного володіння і користування майном, представник позивача та позивач посилались на письмову пропозицію про відчуження частки нежитлової будівлі, яка визнана спільним майном подружжя (а.с. 9), підписану 03 вересня 2019 року позивачем та направлену відповідачу, а також, на письмову відмову відповідача від даної пропозиції від 24 вересня 2019 року (а.с. 10).
Обмірковуючи правомірність та обґрунтованість вимог позивача, суд зважає на таке.
Частинами 5 та 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України №210/2236/15-ц від 18 липня 2019 року, згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Аналогічна за змістом норма міститься в статті 321 ЦК України.
Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном.
Відповідач та її представник в судовому засіданні, заперечуючи проти тверджень позивача про те, що припинення права власності відповідача на частку спірного майна не завдасть істотної шкоди її інтересам, зазначили, що після отримання від позивача пропозиції про відчуження частки нежитлової будівлі, відповідач зробила аналогічну пропозицію позивачу і зобов'язалась сплатити зазначену ним суму, однак, останній відмовився, що може свідчити про неприйнятність таких умов будь-ким із сторін.
Щодо занедбаного технічного стану нежитлової будівлі відповідач не заперечувала, однак, зазначила, що має плани відновити використання цього майна, для чого нещодавно виготовила на нього технічну документацію.
Крім того, відповідач зазначила, що припинення її права власності на частку нежитлової будівлі позбавить її можливості укласти з територіальною громадою договір оренди земельної ділянки, на якій ця будівля знаходиться, й, в послідуючому, викупити її, що також завдасть їй шкоди.
Визначаючи істотність шкоди, яка може бути завдана відповідачу внаслідок припинення її права власності на частку нежитлової будівлі, суд приймає до уваги не тільки ринкову вартість майна, вказану у Звіті, а й зазначені відповідачем можливі наслідки щодо позбавлення її права користування земельною ділянкою.
Крім того, з огляду на рівність часток сторін у праві власності на спірне майно, суд вважає непереконливим твердження позивача про те, що частка відповідача є незначною.
Також суд зважає і на таке.
Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням того факту, що Звіт, на який посилався позивач, містить інформацію лише щодо ринкової вартості об'єкта оцінки, суд вважає, що позивачем не надано суду доказів того, що спірна нежитлова будівля є неподільною, й що частка відповідача не може бути виділена в натурі.
Крім того, суд вважає непереконливим твердження позивача й про те, що відмова відповідача від пропозиції про відчуження частки нежитлової будівлі свідчить про неможливість спільного володіння і користування майном, а тому, вважає, що належних доказів на підтвердження цих обставин суду також не надано.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що непридатність нерухомого майна до використання, в контексті вимог статті 365 ЦК України, не є підставою для припинення права на частку у ньому, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 3, 10, 141, 263, 265, 273 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_3 на 1\2 частку нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначену частку - відмовити за безпідставністю.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області повернути ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , грошові кошти в сумі 4850 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, що були внесені ним згідно квитанції №21 від 19 листопада 2019 року на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області (рахунок отримувача 37317049000277, код банку отримувача 26278626, банк отримувача 820172, призначення платежу: ОСОБА_1 ; кошти внесені у вигляді застави (частки майна), і.н. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду до Житомирського апеляційного суду через Народицький районний суд Житомирської області.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 12 березня 2020 року.
Суддя: О. В. Діброва