12 березня 2020 р. Справа № 480/3335/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми по справі № 480/3335/19
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просить суд :
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України грошову компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 41042,22 грн.;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 22.04.2019 по день ухвалення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення зі служби, ВЧ НОМЕР_1 не провела кінцевий розрахунок із позивачем, а саме не виплатила грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна в сумі 41042,22 грн. Позивач, через представника, звертався до ВЧ НОМЕР_1 із заявою про виплату зазначеної заборгованості, однак у проведенні виплати компенсації йому було відмовлено з посиланням на відсутність фінансування. Не погодившись із такими діями відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав. У зв'язку із невиплатою компенсації вартості грошового забезпечення речового майна в сумі 41042,22 грн, позивач також просить стягнути з ВЧ НОМЕР_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.04.2019 (на момент виключення зі списків військової частини) по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2019 по справі № 480/3335/19 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 41042,22 грн.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) в розмірі 41042,22 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення ним норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2019 по справі № 480/3335/19 скасувати.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що спеціальними нормативно-правовими актами, якими регулюється порядок проходження служби позивача, його речового забезпечення та звільнення, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке є пріоритетним у застосуванні, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, норми ст.ст.116, 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Стверджує, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статей 116, 117 КЗпП України.
Вказав, що наказ командира ВЧ НОМЕР_1 , яким позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, до проведення усіх необхідних розрахунків з останнім не оскаржувався, тобто, позивач фактично погодився на проведення з ним неповного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військової частини.
Крім того, пояснив, що ВЧ НОМЕР_1 є бюджетною організацією, розпорядником коштів третього рівня, яка фінансується з державного бюджету. Розпорядником коштів ВЧ НОМЕР_1 є Головне управління Національної гвардії України. На час звільнення позивача з військової служби в/ч НОМЕР_1 не мала затверджених Головним управлінням Національної гвардії України належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна.
Зазначив, що 04.12.2019 з позивачем проведено всі остаточні розрахунки за не отримане під час проходження військової служби речове майно.
З огляду на викладене, вважає, що підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відсутні.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 19.04.2019 № 84 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 з 21.04.2019.
Як зазначено у цьому наказі, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно згідно з довідкою-розрахунком від 19.04.2019 № 12 складає 41042,22 грн. (а.с. 9).
У зв'язку з невиплатою грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, представник позивача звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із адвокатським запитом від 26.07.2019, в якому, серед іншого, просив надати інформацію про отримання ОСОБА_1 речового майна та про розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (а.с. 10).
Листом від 06.08.2019 № 76-1673 ВЧ НОМЕР_1 надала представнику позивача копії довідок про розмір грошового забезпечення та щодо забезпечення позивача речовим майном, та повідомила, що згідно з п.7 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, які на даний час у ВЧ НОМЕР_1 відсутні (а.с. 11).
Згідно з наданою відповідачем довідкою, розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно складає 41042,22 грн, про що відповідачем було повідомлено Головне управління Національної гвардії України (а.с. 12).
Однак, наразі грошова компенсація позивачу не виплачена, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, стягнення з військової частини НОМЕР_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 41042,22 грн. та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 22.04.2019 по день ухвалення судового рішення.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, право на яку у позивача виникло з моменту звільнення з військової служби. Крім того, за висновком суду першої інстанції, оскільки остаточний розрахунок при звільненні проведений не був, на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено ст.ст.116, 117 КЗпП України. Враховуючи, що сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні (з дня, наступного за днем звільнення до дня ухвалення рішення суду), розрахована виходячи з середньоденного грошового забезпечення в розмірі 414,82 грн, є більшою, ніж сума компенсації за неотримане речове майно, з урахуванням принципу співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки розрахунку в сумі 41042,22 грн, що дорівнює сумі компенсації.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія кого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до п. 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017р. за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. При цьому, застосування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 29.08.2019 по справі № 2040/7697/18, від 04.02.2020 по справі № 825/1571/16, яка є обов'язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем було самостійно нараховано належну ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 41042,22 грн, про що чітко зазначено в наказі № 84 від 19.04.2019 про звільнення позивача зі служби та виключення зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення.
Наявними в матеріалах справи копіями зазначеного наказу про звільнення ОСОБА_1 та довідки про розмір належної компенсації за неотримане речове майно в сумі 41042,22 грн, підтверджується, що відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем за процедурою, передбаченою пунктами 4-5 Порядку № 178.
З огляду на викладене, позивач мав підстави обґрунтовано очікувати від відповідача виплати нарахованої йому компенсації за неотримане речове майно, на яку набув права в силу ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку № 178 та Інструкції №475.
Беручи до уваги наведене, неоскарження позивачем наказу, яким ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення, до проведення усіх необхідних розрахунків з позивачем, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання відповідно нарахованої йому компенсації.
Виходячи зі змісту наказу та відповіді ВЧ НОМЕР_1 на адвокатський запит представника позивача, відповідач не заперечує наявності у позивача права на отримання грошової компенсації, однак, вважає, що реалізація позивачем такого права залежить від наявності певних умов -бюджетних призначень на закупівлю речового майна, затверджених Головним управлінням Національної гвардії України як розпорядником бюджетних коштів.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005 р.), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна позиція викладена у справі “Сук проти України” (Заява № 10972/05), де Європейський суд з прав людини зауважив, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань.
В рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що "служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей". Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Враховуючи те, що право на отримання грошової компенсації виникає з моменту звільнення з військової служби, беручи до уваги, що ВЧ НОМЕР_1 самостійно здійснила нарахування суми такої компенсації та протиправно її не виплатила, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 41042,22 грн та необхідності стягнення цієї суми заборгованості з військової частини.
Доводи відповідача про те, що наразі позивачу сплачена сума компенсації за неотримане речове майно, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові, оскільки, як вбачається з наданого відповідачем платіжного доручення № 1342 від 03.12.2019, вказана виплата була проведена відповідачем лише 04.12.2019, тобто, після ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 22.04.2019 по день ухвалення рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 включено зі списків особового складу військової частини з 21.04.2019, що підтверджується копією наказу від 19.04.2019 № 84. В даному наказі також передбачено, що грошова компенсація за не отримане речове майно складає 41042,22 грн.
Однак, при звільненні зі служби зазначена компенсація не була виплачена позивачу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Посилання відповідача на те, що ст.ст.116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, оскільки останні урегульовані спеціальними нормативно-правовими актами - Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Порядком № 178 та Інструкцією № 475, які не передбачають стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.
Згідно з ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Разом з тим, ані Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17.
Колегія суддів зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Колегія суддів зауважує, що статтями 116, 117 КЗпП України передбачена відповідальність за несвоєчасну виплату не лише заробітної плати, а й усіх сум, належних працівникові при звільненні.
У даному випадку обов'язок виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно прямо передбачений ст.9-1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 та пунктом 3 Порядку № 178.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не повинен нараховуватися на компенсацію за неотримане речове майно, оскільки остання не є заробітною платою.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Як зазначалось вище, днем звільнення позивача та виключення його зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 21.04.2019.
Станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції (05.11.2019) компенсація за неотримане речове забезпечення позивачу виплачена не була. Як самостійно визнано відповідачем, така компенсація була виплачена ОСОБА_1 лише 04.12.2019 - після рішення суду.
Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 04.10.2019 № 170, середньоденний розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням складає 414,82 грн. (а.с. 60).
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем нараховується за 198 днів (з 22.04.2019 по 05.11.2019), що складає 82134,36 грн.
Беручи до уваги, що відповідачем не оспорюється сума компенсації за неотримане речове майно, яку належить сплатити позивачеві - 41042,22 грн., і судом першої інстанції задоволено ці позовні вимоги повністю, колегія суддів вважає, що у спірних відносинах відсутні передбачені ст.117 КЗпП України підстави для зменшення належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, беручи до уваги, що судом першої інстанції стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 41042,22 грн, тобто, менше, ніж належало (оскільки на користь позивача підлягала б стягненню сума цієї виплати в розмірі 82134,36 грн.), виходячи з меж апеляційного перегляду, встановлених апеляційною скаргою, колегія суддів зазначає, що ця сума не може бути збільшена за наслідками розгляду апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.229, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2019 по справі № 480/3335/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова
Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова