Справа № 240/11753/19
Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
12 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року (постановлену у м. Житомирі 21 січня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду позовом до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, у якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо не передачі земельної ділянки в оренду терміном на 49 років для сінокосіння згідно заяви ОСОБА_1 від 25.03.2019 за кадастровим номером 1820985300:06:000:8100 площею 46.3328 га що розташована за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області прийнятої на тридцять п'ятій сесії сьомого скликання від 21.08.2019 № 1145;
- зобов'язати Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області передати земельну ділянку в оренду терміном на 49 років для сінокосіння ОСОБА_1 за його заявою від 25.03.2019 за кадастровим номером 1820985300:06:000:8100 площею 46.3328 га що розташована за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року закрито провадження у справі.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року скасувати, в справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що даний справі не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Відповідач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2020, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, з огляду на висновок суду першої інстанції про те, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції зазначає, що в даному випадку, приймаючи спірне рішення, відповідач діяв як власник земельної ділянки і відмовив позивачу в праві на отримання в оренду певної земельної ділянки, тобто спір пов'язаний з реалізацією майнових інтересів учасників справи, а тому є приватно-правовим. Беручи до уваги наведене і враховуючи суть спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що спір щодо визнання протиправною відмови Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області у передачі земельної ділянки в оренду та зобов'язання Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області передати земельну ділянку, кадастровий номер 1820985300:06:000:8100 площею 46.3328 га, позивачу в оренду терміном на 49 років для сінокосіння не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції та виходить з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням про передачу йому в оренду терміном на 49 років земельної ділянки на що отримав відмову, яку оскаржує у рамках даного спору.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Разом з тим за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Згідно з частиною першою статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
За змістом положень частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є порушення, невизнання чи оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання в оренду земельної ділянки, майнові права на яку цією особою не набуто, за результатами розгляду якого цей орган приймає рішення про відмову в наданні в оренду земельної ділянки, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається майнового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Аналогічні висновки у схожих правовідносинах виклала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 280/191/19, від 12 червня 2019 року у справі № 749/942/18.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні в оренду земельної ділянки для сінокосіння, який не було реалізовано внаслідок спірної відмови відповідача. Наявність існуючого майнового права позивача на таку земельну ділянку не встановлено.
Отже, між сторонами у справі майнові, приватноправові відносини не виникли. У цих правовідносинах відповідач реалізує управлінські функції, а спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду.
За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами процесуального права, апеляційний суд вважає, що спір, який виник між сторонами у справі, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Водночас, закриття провадження у даній справі згідно оскаржуваної ухвали не може вважатись законним.
Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Зважаючи на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, так як постановлена з порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, ухвалу суду першої інстанції належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.