Справа № 240/9511/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
12 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
в липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дії по зменшенню розміру пенсії по інвалідності з 01.11.2017.
Також, позивач просив зобов'язати відповідача провести донарахування та виплату з 01.11.2017 пенсії по інвалідності в розмірі визначеному з 01.10.2017 у відповідності до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.10.2017 №2148-VIII.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області по зменшенню ОСОБА_1 розміру пенсії по інвалідності з 01.11.2018.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 01.11.2018 пенсії по інвалідності в розмірі визначеному з 01.10.2017 у відповідності до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.10.2017 №2148-УIII.
У задоволенні позовних вимог про визнання дій щодо зменшення розміру пенсії з 01.11.2017 та зобов'язання здійснити перерахунок з цієї дати відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що присутні в матеріалах справи.
Позивач в судове засідання не з'явився, належного представника не направив, разом з тим був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Крім того, від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, належного представника не направив, разом з тим був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Овруцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області з 07.06.2017 та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058.
Розмір пенсії позивача станом день призначення становив 4522,48 грн. у т.ч. 4408,60 грн. - розмір пенсії по інвалідності та 113,88 грн. додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю, як інваліду 2 групи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, 1 категорії.
Після проведеного, перерахунку з 01.10.2017 розмір призначеної ОСОБА_1 змінився у сторону зменшення, а тому йому було встановлено доплату до попереднього розміру пенсії у сумі 1112,73 грн. внаслідок чого пенсія позивача не зазнала зменшення та склала 4522,48 грн.
17.10.2017 ОСОБА_1 подав заяву про встановлення йому надбавки на 3 неповнолітніх дітей, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" в розмірі 150 грн. на кожну дитину. Внаслідок чого з 01.11.2017 йому було встановлено зазначену надбавку, однак зменшено розмір доплати до основного розміру пенсії до 662,73 грн. Проте внаслідок таких дій розмір пенсії позивача не змінився та становив 4522,448 грн.
Також сторонами не заперечується факт того, що ОСОБА_1 з 22.10.2018 працевлаштувався, проте своєчасно не повідомив про це орган Пенсійного фонду, внаслідок чого утворилась переплата призначеної йому пенсії, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 право на отримання доплат на дітей мають виключно непрацюючі пенсіонери, а тому позивачу було припинено виплату доплати на дітей. Внаслідок таких дій, відповідачем розмір пенсії позивачу було зменшено на 450 грн. та вона складає 4072,48 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку легітимні сподівання позивача на повернення виплати раніше призначеної пенсії передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином, на них поширюється режим "існуючого майна".
Тобто, оскільки після здійснення перерахунку пенсії позивача, розмір пенсії було зменшено, то відповідач протиправно не повернув виплату позивачу раніше призначеної пенсії в сумі 4522,48 грн. з 01.11.2018, як це передбачено п. 4 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що не вбачає підстав для визнання дій відповідача протиправними щодо зменшення розміру пенсії з 01.11.2017, оскільки матеріалами справи було підтверджено, що фактично розмір пенсії позивача було зменшено з 01.11.2018, тому саме з цього періоду і підлягає поновленню порушене право позивача.
Колегія судів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як передбачено ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ч.1 ст.9 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.4 Прикінцевих положень ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Крім того, у відповідності до п.2 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
На підставі вказаних норм, а також матеріалів та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що навіть після припинення виплат на дітей передбачених постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" розмір призначеної позивачу пенсії не міг становити менше розміру пенсії, який було визначено при її призначенні, зокрема шляхом підвищення розміру доплати до основного розміру пенсії.
З матеріалів справи встановлено, що пенсія призначена позивачу до встановлення доплати на 3 неповнолітніх дітей складала 4522,48 грн. Однак, після зняття вказаної доплати пенсія позивача склала 4072,48 грн.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з висновків Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
У даному випадку легітимні сподівання позивача на повернення виплати раніше призначеної пенсії передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином, на них поширюється режим "існуючого майна".
Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” зазначив, що за певних обставин “законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).
За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності.
Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
Тобто, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач протиправно не повернув виплату позивачу раніше призначеної пенсії в сумі 4522,48 грн. з 01.11.2018, як це передбачено на законодавчому рівні.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставини дослідженні судом першої інстанції та висновки про задоволення позову на основі цих обставин.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позову в частині.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.