02 березня 2020 року м. Рівне №460/3826/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник не з'явився,
відповідача: представник Рибалко Б.А.,
третьої особи відповідача: представник Назаревич Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доДержави Україна в особі Державної казначейської служби України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач) про:
визнання бездіяльності протиправною щодо невідшкодування коштів в сумі 78214,58 грн, відрахованих із щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 на підставі закону, що визнаний неконституційним;
стягнення з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за бюджетною програмою КПКВК 3504030, грошової компенсації матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 78214,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період з 01.07.2014 по 28.02.2018 щомісячне довічне грошове утримання позивача як судді у відставці оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором відповідно до абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Вказана норма Податкового кодексу України визнана неконституційною і втратила свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2018 від 27.02.2018. Таким чином, відбулося звуження змісту та обсягу її прав на майно, зокрема пенсійних виплат. Отже, за вищевказаний період позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 78214,58 грн. Вважає, що невідшкодування позивачу коштів в сумі 78214,58 грн, відрахованих із її щомісячного довічного грошового утримання на підставі закону, що визнаний неконституційним, є протиправною бездіяльністю відповідача. Статтею 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. У зв'язку з чим позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 09.12.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У вказаний судом строк позивач допущені недоліки усунув.
Ухвалою суду від 26.12.2019 поновлено позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Крім того, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області). Встановлено строк для подання третьою особою письмових пояснень відносно позову та відзиву.
Відповідач подав відзив, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1 -р/2018 положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним. Вказана норма втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України такого Рішення. Відповідно до змісту позовної заяви та листа ГУ ПФУ в Рівненській області від 18.09.2018 №393/10, довічне грошове утримання позивача оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018. Отже, до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № З-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно- правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, зі змісту позовної заяви та додатків до неї слідує, що по 28.02.2018 щомісячне довічне грошове утримання позивача було об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Крім того, обов'язковою передумовою для виникнення у позивача права на відшкодування шкоди є наявність про це встановленої у Законі процедури присудження та сплати такої компенсації. Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У поданих суду письмових поясненнях третя особа зазначила, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнано неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018. Згідно зі ст. 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлене самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Оскільки, вищевказані положення Податкового кодексу України у період з 01.07.2014 по 28.02.2018 в частині оподаткування пенсії були чинними, то правомірно здійснювалися відповідні відрахування, згідно норм чинного законодавства. Крім того, утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям припинено з 01.03.2018. Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не надала жодного доказу, який би міг поза всяким сумнівом стверджувати про факт заподіяння матеріальної шкоди позивачу органом виконавчої влади, а також наявності причинного зв'язку між такою шкодою та неправомірними діями органу виконавчої влади.
Ухвалою суду від 17.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.03.2020.
У судове засідання 02.03.2020 позивач не прибула. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином. У поданій суду заяві позовні вимоги підтримала та просила розглянути справу за її відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримала заперечення, викладені у відзиві.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримала позицію, викладену в письмових поясненнях.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, з'ясувавши доводи та аргументи учасників справи, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив та врахував такі обставини справи.
ОСОБА_1 відповідно до посвідчення №00760 є суддею у відставці (а.с.9), з жовтня 2008 року перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Згідно з листом органу Пенсійного фонду від 18.09.2018 №393/10, за період з 01.07.2014 по 28.02.2018 з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 було відраховано податку на доходи фізичних осіб на суму 72206,07 грн, а за період з 01.02.2015 по 28.02.2018 - військового збору на суму 6003,51 грн (а.с.10).
18.10.2018, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, яким визнано неконституційним пенсій і щомісячного довічного грошового утримання, позивач звернулася до ДКС України із заявою щодо повернення їй вищевказані суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору (а.с.11).
Листом від 16.11.2018 №5-13/3089-18928 ДКС України повідомила позивача про те, що у разі прийняття судом рішення на її користь про повернення податку на доходи фізичних осіб і військового збору та подання до органів Казначейства пакету документів, зазначеного у пункті 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, органами Казначейства розглянеться питання щодо здійснення заходів, спрямованих на виконання рішення суду відповідно до вищевказаного Порядку (а.с.12-13).
Вважаючи невідшкодування коштів в сумі 78214,58 грн, відрахованих із щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі закону, що визнаний неконституційним, протиправною бездіяльністю органу Казначейства, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі - №1058-IV) передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Законом України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 №1166-VII до ПК України внесено зміни, які набрали чинності 01.07.2014, зокрема, пункт 164.2 статті 164 ПК України доповнено новим підпунктом 164.2.19, згідно з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71-VIII (далі - Закон №71-VIIІ) до зазначеного пункту ПК України внесено нові зміни, що набрали чинності 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
ПК України та Законом №71-VIIІ встановлено, що особи, з яких удержується податок на доходи фізичних осіб, визначені пунктом 162.1 статті 162 ПК України, тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об'єктом оподаткування збору є доходи, визначені пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2015 рік” від 28.12.2014 №80, у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн, відтак, відповідно до положень ПК України та Закону №71-VIIІ, базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654 грн на місяць.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій” від 02.06.2016 №1411-VІІІ (далі - Закон №1411-VІІ) підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: “суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати”.
Статтею 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Відповідно до пункту 164.3 статті 164 ПК України, при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.
Пунктом 167.4 статті 167 ПК України передбачено, що ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків (на момент призначення грошового забезпечення), а з 02.06.2016 (згідно із змінами, внесеними Законом №1411-VІІ) - 18 відсотків об'єкта оподаткування щодо доходів.
Також, до завершення реформи Збройних сил України були внесені зміни до Перехідних положень Податкового кодексу України.
Так, пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” ПК України з 01.02.2015 впроваджено військовий збір на доходи, визначені статтею 163 ПК України, у тому числі на загальний місячний оподатковуваний дохід визначений пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України.
Відповідно до пп.1.3 п.16 1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” ПК України, ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 цього пункту.
Платниками військового збору є особи, визначені п.162.1 ст. 162 ПК України, а саме - фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Відповідно до ст.163 ПК України, об'єктом оподаткування військового збору є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
З огляду на викладене, об'єктом оподаткування військовим збором є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб, при цьому базою оподаткування по відношенню до позивача є загальний розмір пенсії.
Так, на виконання положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, щомісячне довічне грошове утримання позивача оподатковувалося з 01.07.2014 податком на доходи фізичних осіб за ставкою 15%, а з 02.06.2016 - 18%, та з 01.02.2015 військовим збором за ставкою 1,5%, що підтверджується листом органу Пенсійного фонду від 18.09.2018 №393/10 (а.с.10).
27.02.2018 Конституційним Судом України ухвалено рішення №1-6/2018 у справі про визнання неконституційним положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.
Відповідно до статті 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 13.07.2017 №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (стаття 151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (стаття 152).
За змістом резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто, з 27.02.2018.
Водночас, оскільки положення ПК України в частині оподаткування пенсійних виплат набрали чинності 01.01.2015 і не визнанні такими, що не відповідають Конституції України, до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018, то положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України підлягали застосуванню.
Відтак, щомісячне довічне грошове утримання позивача до 28.02.2018 було об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, а тому здійснення таких відрахувань є правомірним відповідно до чинного на той час законодавства.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.05.2018 у справі №755/3939/15-а (№К/9901/1250/18), від 24.10.2018 у справі №552/1027/15-а (№К/9901/1477/18), від 05.12.2018 у справі №453/686/15-а (№К/9901/6794/18), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Як встановлено судом з листа органу Пенсійного фонду від 18.09.2018 №393/10 (а.с.10), враховуючи наявність рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям припинено.
Матеріали справи не містять доказів здійснення відрахувань із щомісячного довічного грошового утримання позивача після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Тобто Державна казначейська служба України є суб'єктом владних повноважень та здійснює публічно-владні управлінські функції у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до ст.25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пп. 2 п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями передбачено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок №845).
Пунктом 1 Порядок №845 передбачено, що цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до абз.2 п. 2 Порядок №845, безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Так, з метою безспірного списання коштів позивач звернулася до відповідача із заявою від 18.10.2018, однак жодних виконавчих документів щодо стягнення матеріальної шкоди у сумі 72206,07 грн до органу казначейства не подала.
Листом від 16.11.2018 №5-13/3089-18928 ДКС України роз'яснено порядок здійснення безспірного списання коштів чи повернення суми сплачених податків та повідомлено інформацію щодо порушених заявником питань.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу коштів в сумі 78214,58 грн, відрахованих із її щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.07.2014 по 28.02.2018, та, як наслідок, відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо такого відшкодування.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за бюджетною програмою КПКВК 3504030 грошової компенсації матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 78214,58 грн, суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В частині третій статті 152 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини другої статті 2 Цивільного кодексу України, держава Україна є учасником цивільних відносин.
Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 Кодексу).
Відповідно до положень частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК України).
При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема: система оподаткування, податки і збори.
Згідно з пп.1.1 ст.1 Податкового кодексу України, цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Отже, суд вважає, що оподаткування доходів платника податків відповідно до чинного податкового закону не дає підстав для висновку про заподіяння шкоди (збитків) особі. При цьому в матеріалах справи відсутні докази оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача після визнання вищевказаного закону неконституційним.
Відповідно до ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскільки у ході розгляду адміністративної справи судом не встановлено протиправної бездіяльності ДКС України у правовідносинах з позивачем, то підстави для відшкодування шкоди в порядку адміністративного судочинства відсутні.
Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в позові до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна,6, м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка,7 м. Рівне, Рівненської області, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 12 березня 2020 року.
Суддя Дорошенко Н.О.