Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
11 березня 2020 р. № 520/1148/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Єгупенка В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Чайкіної Н.Е.,
за участю:
представника позивача - Іванова Д.А.,
представника відповідача та третьої особи - Вишневського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив скасувати рішення Державної міграційної служби України від 26.12.2019 №466-19; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечував.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи адміністративного позову, суд дійшов наступного.
Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , громадянин Республіки Конго, 13.10.2017 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21.01.2020 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №3 від 21.01.2020, в якому вказано, що відповідно до абзацу п'ятого частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону відсутні на підставі рішення Державної міграційної служби України від 26.12.2019 №466-19.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
Приписами частин другої, четвертої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перелік умов, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передбачений у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 826/1053/17 (№ в ЄДРСР 86137146).
З матеріалів справи вбачається, що громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прибув в Україну 29.06.2017.
28.08.2017 позивач звернувся до органу міграційної служби із заявою, в якій вказав, що він із племені Нанде, як представник Нанде, зіткнувся з великою небезпекою, повертаючись додому, тому що ведеться етнічна війна проти його племені, угнадійські хуту хочуть вторгнутися на їх землю, вони вбивають їх, вбивають у їх власній країні. Батько позивача є солдатом-визволителем групи «Альянс демократичних сил», і тому ОСОБА_1 , знаходиться в небезпеці, оскільки його батько бореться за звільнення, тому веде боротьбу проти уряду.
Отже, з обставин які склались у цій справі, громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 без зволікань звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що відповідає приписам статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Слід зазначити, що при зверненні із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач надав аргументи та докази щодо наявності очевидно обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, через які він не бажає користуватися захистом своєї країни або не може користуватися цим захистом. Так в заяві-анкеті позивач зазначив, що його плем'я є жертвою масового вбивства угандійськими хуту.
Наведене підтверджується інформацією про країну походження, зокрема тим, що уряд Демократичної Республіки Конго використовував надмірну та незаконну силу, щоб розправитись з протестами 19 січня 2015 року. На підтвердження зазначеного позивачем надано дані та посилання Х'юмен Райтс Вотч, яка підтверджує, що 36 осіб, в тому числі, один співробітник поліції, були вбиті в м. Кіншасі, столиці Конго під час демонстрацій. З них сили безпеки Конго застрелили щонайменше 21 особу. Крім того, 22 січня по меншій мірі чотири людини були вбиті в східній частині місті Гома під час демонстрацій. Демонстрації були проведені в містах по всій країні, в тому числі Кіншасі, Букаву, Буніа, Гому, Лубумбаши, Мбандаці і Увіра. Х'юмен Райтс Вотч задокументували кілька випадків кілька випадків, в яких поліцейські або солдати Республіканської гвардії забрали трупи розстріляних в очевидній спробі видалити докази вбивства.
З матеріалів особової справи позивача, вбачається, що однією з причин, чому він не може та не бажає повертатися до ДР Конго є те, що він відноситься до представників племені «нанді», яке переслідується : представниками угандійських хуту. Крім того, на співбесіді від 11.04.2018 повідомив, що його мати відноситься до племені «нанді». За твердженням заявника, його батько відноситься до групи «Альянс демократичних сил», яка переслідує представників племені «найде».
За ІКП, підготовленою сектором збору та аналізу інформації по країнах походження ДМС України, щодо переслідування представників племені нанді з боку угандійських хуту. Збройні групи, що діють в порущених конфліктом районах, на практиці потурають сексуальному насильству, заохочуючи хуліганські поведінку. Крім того, більщість збройних груп в східній частині Демократичної Республіки Конго, такі як « Майї-Майї » (Шека), «Райа Мутомбокі», Демократичні сили звільнення Руанди і Альянс патріотів за вільне і суверенна Конго, а також деякі члени ВСДРК певною мірою , беруть участь в незаконній діяльності, включаючи торгівлю природними ресурсами зони конфліктів і браконьєрство, при цьому об'єктами нападів, зокрема сексуального насильства, стають опоненти і цивільні особи. Організація Об'єднаних Націй також зафіксувала напади на етнічному грунті, включаючи сексуальне насильство, скоєне « Майї-Майї » (Шека) в районі Пінг в основному проти представників груп Найде і хуту. Бойовики «Майї-Майї» (Сімба / Лумумба) відповідальні за значне число випадків сексуального насильства, головним чином пов'язаних з викраденням жінок і / або дівчаток, грабежами і примусовою працею. Є повідомлення про те, що 46 дівчаток, рекрутованих і використовуваних збройними групами, такими як « Майї-Майї » ( Сімба ), використовувалися в якості сексуальних рабинь. Особливу занепокоєність викликає арещт колищніх сексуальних рабинь урядовими силами за підозрою осіб у співпраці зі збройними групами, які утримували їх в полоні. Наприклад, в районі Ітурі 27 жінок, звільнених з полону, були заарещтовані солдатами ВСДРК за підозрою в підтримці « Майї - Майї» (Морган). Проблеми, пов'язані з відсутністю безпеки і доступу, перешкоджали зусиллям по документуванню випадків сексуального насильства та визначення масщтабів цього явища.
В мережі Інтернет також присутні повідомлення щодо переслідувань з боку «Альянсу демократичних сил» та племені «найде»: 23.09.2018 «На місто Бені на сході Демократичної Республіки Конго в суботу 22 вересня, напали повстанці. У Конго повстанці атакували місто, загинули 18 осіб. Імовірно за атакою стоять повстанці з ісламістського угруповання "Альянс демократичних сил", до складу якого входять угандійські релігійні фундаменталісти, вигнані з Руанди радикальні хуту і бойовики з ДРК.»
19.02.2017 «Щонайменше 25 мирних жителів загинули в результаті нападу бойовиків на сході Демократичної республіки Конго, передає РИА Новости з посиланням на агентство Франс Прес. "В цілому 25 осіб було вбито, обезголовлені угрупованням" Май-Май Мазембе "в селі кайган і в його околицях", - повідомив агентству представник губернатора провінції Північне Ківу. Угруповання "Май-Май Мазембе" складається з народності Нанді. Раніше прихильники угруповання підозрювалися в аналогічних нападах на мирних жителів на сході країни.».
За таких обставин справи суд дійшов висновку про існування обґрунтованих підстав побоюватися, що внаслідок повернення позивача в країну походження є загрози його життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадянської приналежності.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 5-10, 72, 73, 74, 77, 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 26.12.2019 №466-19.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 11.03.2020.
Суддя В.В. Єгупенко