11 березня 2020 р. справа № 400/4710/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачаДержави України в особі Державної казначейської служби України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ 1, 01001
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачаГоловне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020
простягнення майнової шкоди в сумі 49 428,23 грн.
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України (надалі - відповідач або ДКС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - третя особа), в якому просить суд стягнути з Держави України за рахунок коштів ДКС України шляхом списання з відповідного рахунку ДКС України 49 428,23 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, визнаного неконституційним.
Крім того, позивачем заявлено клопотання про встановлення відповідачу місячного строку для виконання судового рішення та клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом. Клопотання мотивоване тим, що позивачем пропущений строк звернення, оскільки вона зверталась до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом у порядку цивільного судочинства, проте ухвалою суду від 07.02.2019 року провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду справи № 686/6775/18. Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07.102019 року у справі № 469/1550/18 провадження закрито, оскільки спір слід вирішувати у порядку адміністративного судочинства.
Суд не розглядає по суті клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, так як строк нею не пропущений, адже фактично позивач оспорює оподаткування свого довічного грошового утримання як судді у відставці, що є пенсією позивача та яке не обмежене строком звернення до суду.
В обґрунтування вимог позивач зазначала, що Законом України № 1166-VII від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" пункт 164.2 статті 164 Податкового Кодексу України (надалі - ПК України) доповнено підпунктом 164.2.19, яким з 01.07.2014 року запроваджувалось оподаткування пенсій і щомісячного грошового утримання на суми, які перевищували розмір 10 тисяч гривень на місяць. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року у справі № 1-р/18 визнано незаконним оподаткування пенсій та довічного щомісячного грошового утримання, відповідно норма статті 164 ПК України визнана неконституційною та втратила чинність, а тому надміру утриманий з позивача податок має бути повернутий за період з 01.06.2015 року по 27.02.2018 року у розмірі 49 428,23 грн.
Відповідач надав відзив на позов, в якому в задоволенні вимог позивача просив відмовити та зазначив, що для застосування відповідальності за завдану майнову шкоду фізичній чи юридичній особі за приписами статті 1175 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), на яку посилається позивач, доведення потребують такі необхідні елементи наявності складу правопорушення як протиправна поведінка особи, шкідливий результат такої поведінки (шкода) та причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою. На думку відповідача 1, положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У разі, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та в зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню (а. с. 34-39).
Від третьої особи надійшли пояснення, в яких в задоволенні позовних вимог просить відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 1-р/18, тобто з 27.02.2018 року. До того ж, в самому рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2018 року передбачено, що зазначена норма втрачає чинність з моменту ухвалення даного рішення, а тому відрахування податків з доходів фізичних осіб з позивача у період з 01.06.2015 року по 27.02.2018 року здійснювались відповідно до законодавства. Щодо посилання позивача на статтю 1175 ЦК України про відшкодування шкоди, третя особа зауважує, що положення зазначеної норми підлягає застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується (а. с. 28-33).
Ухвалою від 27.12.2019 року судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи.
Сторони в судове засідання, призначене на 05.02.2020 року, не з'явились.
В позові міститься клопотання позивача про розгляд справи без його участі.
Відповідач у відзиві просить розглянути справу без його участі.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
На підставі вищезазначеної норми, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Відповідно до довідки Очаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області від 27.09.2018 року за період з червня 2015 року по лютий 2018 з довічного грошового утримання позивача утримувався податок на доходи фізичних осіб та військовий збір (а. с. 13).
Законом України № 1166-VII від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (надалі - Закон № 1166-VII) до ПК України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014 року. Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, у частині такого перевищення.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71 до зазначеного вище підпункту ПК України внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015 року, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно закону) або щомісячного довічного грошового утримання, якщо їх розмір перевищував три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" від 02.06.2016 року № 1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України визнане неконституційним та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України втратили чинність з 27.02.2018 року.
Отже, на період з 01.06.2015 року по 27.02.2018 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними та поширювали свою дію на спірні правовідносини, а тому відрахування податків з доходів фізичних осіб здійснювались у відповідності до чинного на той час законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Конституційним Судом України наголошено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти як таку, що починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.
Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Крім того, в ч. 3 ст. 152 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Позивач, обґрунтовуючи вимоги позову, зазначає, що прийняттям закону, який визнано неконституційним, їй завдано шкоду, яка підлягає стягненню за рахунок коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Отже, положення цієї статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України. В частині 2 цієї статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
В даному випадку положення підпункту 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, не були визнані незаконними та не скасовані в судовому порядку.
Враховуючи наведені норми ЦК України і Конституції України, суд дійшов висновку, що порядок відшкодування шкоди, завданою нормою, яка визнана незаконною і скасована та нормою, яка визнана неконституційною, відрізняються, а тому в даному випадку положення ст. 1175 ЦК України не можуть бути застосовані.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Суд зазначає, що недоотриманий позивачем розмір щомісячного довічного грошового утримання не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи відсутність судових витрат у справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37567646), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ЄДРПОУ 13844159) про стягнення з Держави України за рахунок коштів Державної казначейської служби України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 49 428,23 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, визнаного неконституційним - відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз