10 березня 2020 р. № 400/660/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Фульги А.П. розглянув у порядку спрощенного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Міністерство соціальної політики України, вул. Еспланадна, 8/10, м.Київ,01601
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства соціальної політики України в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України щодо повідомлення чи є дійсним посвідчення реабілітованого, яке не відповідає зразку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України, у термін встановлений ст.20 Закону України "Про звернення громадян".
- зобов'язати Міністерство соціальної політики України повідомити чи дійсним є посвідчення реабілітованого, яке не відповідає зразку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Свої вимоги мотивує тим, що він 28.12.2019 року звернувся до Урядової гарячої лінії з проханням повідомити чи є дійсним посвідчення реабілітованого, якщо воно не відповідає зразку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Зазначавши у зверненні що йому видане посвідчення реабілітованого синього кольору, а затверджене Кабінетом Міністрів України малинового кольору. Видане посвідчення ОСОБА_1 виготовлене Львівською обласною радою за її власним зразком.
Звернення було викликане тим, що ОСОБА_1 у м.Києві не пропустили без оплати проїзду до метро саме тому, що посвідчення не того кольору не відповідає затвердженому зразку.
Однак, на думку позивача відповідач своєю відповіддю 28.01.2020 року не надав законного обгрунтування щодо дійсності його посвідчення чим порушив його право на отримання правової інформації про дійсність чи недійсність виданого посвідчення реабілітованого.
Ухвалою суду від 10.02.2020р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 28.12.2019 року звернувся до Урядової гарячої лінії з проханням повідомити чи є дійсним посвідчення реабілітованого, якщо воно не відповідає зразку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Зазначавши у зверненні що йому видане посвідчення реабілітованого синього кольору, а затверджене Кабінетом Міністрів України малинового кольору. Видане посвідчення ОСОБА_1 виготовлене Львівською обласною радою за її власним зразком.
Звернення було викликане тим, що його у м. Києві не пропустили без оплати проїзду до метро саме тому, що посвідчення не того кольору не відповідає затвердженому зразку.
Однак, Міністерством соціальної політики 28.01.2020 року було надіслано письмову відповідь ОСОБА_1 та надано роз'яснення відносно того чи дійсним є посвідчення реабілітованого, яке не відповідає зразку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393 ст.20 встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Дослідженням відповіді на звернення позивача, судом встановлено, що вона направлена у строк, передбачений ст.20 Закону, підписана компетентною особою, та по суті звернення ОСОБА_1 .
Згідно постанови Кабінету Міністрів "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 24.06.1991 №48"(із змінами), затверджено зразок посвідчення про пільги реабілітованих, яке являє собою книжечку розміром на 90 на 60 міліметрів у твердій обкладинці, обтянуту вишневим лідерином або поліхлорвініловою плівкою, тиснення літер надпису - золотисте.
До посвідчення додається вкладка, в якій зазначаються пільги, що надаються реабілітованим громадянам відповідно до статті 6 Закону України від 17.04.1991 №962-ХІІ "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні"(у редакції, що діяла до 05.05.2018) (далі - Закон №962).
На думку суду даний опис посвідчення про пільги реабілітованих наданий відповідачем є повним.
Згідно із статтею 6 Закону України №962 визначено, що реабілітованим, які мають право на передбачені Законом №962 пільги, видавалося вищевказане посвідчення.
Також крім опису посвідчення реабілітованих відповідачем було роз'яснено, що абзацом другим пункту 7 Постанови Верховної Ради України від 24.12.1993 №3812-ХІІ "Про тлумачення Закону України 'Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні"направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (3 Закону №962)- це застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими "ворогами народу", у приналежності до політичних партій тощо.
Особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлюються у всіх громадських правах, але на них не поширюються пільги, передбачені статтею 6 Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", не надавалися та не видавалось посвідчення про пільги реабілітованих, зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 24.06.1991 №48 (із змінами)
Враховуючи викладене, особам, реабілітованим згідно із статтею 3 Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", пільги передбачені статтею 6 Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні",
Відповідачем надано позивачеві відповіді на всі питання поставленні у його зверненні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, та не порушив прав позивача.
У цьому випадку, суд вбачає, що позивач не згоден зі змістом наданої інформації. Разом з цим ця незгода не може бути вирішена під час розгляду судової справи щодо дотримання вимог Закону України «Про звернення громадян».
На підставі вищенаведенного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства соціальної політики України ( вул.Еспланадна 8/10, м.Київ, 01601 37567866) відмовити.
2. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.П.Фульга