Дата документу 03.03.2020 Справа № 554/1379/20
Провадження № 2/554/1038/2020
03 березня 2020 року Суддя Октябрського районного суду м.Полтави Чуванова А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя,-
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями до мого провадження надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, в якій позивач просить визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м.
Зазначену позовну заяву треба залишити без руху, оскільки її подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175,177 ЦПК України, а саме: заява, зокрема, повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4ст. 65 СК).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу, як на це вказує позивач, не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, позивачу необхідно зазначити, чим підтверджується придбання квартири, що є предметом даного спору під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також зазначити, чим підтверджується спільна участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна.
Крім того, у відповідності до п.2 ч.1ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна, що належить фізичним особам на праві приватної власності.
Дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
З огляду на те, що позовна заява містить ціну позову, проте відсутній звіт про оцінку майна, унеможливлює суд визначити ціну позову, а відтак відсутня можливість перевірки розміру судового збору, який підлягає сплаті позивачем при зверненні до суду із вимогою про визнання права власності на 2/3 частини квартири.
Отже, позивачу необхідно надати суду звіт про оцінку майна, яке є предметом позову, а також квитанцію про сплату судового збору, який в сумі буде становити 1 відсоток від вартості майна.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Як вбачається із позовної заяви, позивачем заявлено дві вимоги : визнання квартири спільною сумісною власністю, що є вимогою немайнового характеру та визнання за нею права власності на 2/3 частини квартири, що є вимогою майнового характеру.
Згідно ст.4 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду фізичною особою із позовною заявою немайнового характеру сплачується судовий збір 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір за вимогу про визнання майна спільною сумісною власністю, як за вимогу немайнового характеру у розмірі 840 грн. 80 коп. та за вимогу, яка має майновий характер, 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Для того, щоб визначити розмір судового збору за майнову вимогу щодо поділу майна, слід зазначити оцінку спірного майна, та на підставі оцінки майна оплатити судовий збір у відповідному розмірі.
Судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя - залишити без руху, надавши позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків, викладених в мотивувальній частині ухвали, про що його повідомити.
Роз'яснити, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: А.М.Чуванова