Справа № 761/11593/13-ц
Провадження № 2/761/924/2020
06 лютого 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
при секретарі - Бордусенко Б.С.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 - ОСОБА_7.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом першого заступника Київської місцевої прокуратури № 10 до Київської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - прокуратура міста Києва про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу та договору дарування, відновлення становища, яке існувало,
У січні 2013 року перший заступник Київської місцевої прокуратури № 10 звернувся до суду із позовом до Київської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення, державних актів на земельну ділянку, договору купівлі - продажу та договору дарування , відновлення становища, яке існувало.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що пунктом 1 рішення КМР 7 сесії 24 скликання від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення Головним управління земельних ресурсів виконкому Київради ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га по АДРЕСА_1 . 31 жовтня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі - продажу цієї земельної ділянки, а 17 грудня 2008 року ОСОБА_2 подарував її ОСОБА_4 .
Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка знаходиться на території «Сирецького гаю», тобто відноситься до земель природно-заповідного фонду, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Згідно з інформацією Державної екологічної інспекції у місті Києві земельна ділянка знаходиться у парковій зоні та віднесена до земель рекреаційного призначення та відповідно до статті 51 ЗК України охоплюється забороною та обмеженнями щодо її використання.
Остаточно позивачем були уточнені позовні вимоги наступним чином: позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення КМР від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» у частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0, 1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126862, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00795, виданий 26 жовтня 2004 року ОСОБА_3 на підставі рішення КМР від 24 червня 2004 року за № 326 /153, визнати недійним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126862, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00795 , виданий 26 жовтня 2004 року ОСОБА_3 на підставі рішення КМР від 24 червня 2004 року № 326-/153, визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 13 жовтня 2005 року; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 138838 зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00842 ,виданий 23 листопада 2005 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2005 року № 3921; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1 , укладений 17 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10га та розташованої по АДРЕСА_1 .
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 квітня 2017року в задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Верховного суду від 5 грудня 2018 року справа була направлена на новий розгляд у зв'язку з встановленням порушень з боку судів відсутністю предмета розгляду - застосування строку позовної давності.
Встановлено, що пунктом 1.1 рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадян у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення Головним управлінням земельних ресурсів виконкому Київради ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 .
31 жовтня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі - продажу цієї земельної ділянки , 17 грудня 2008 року ОСОБА_2 за договором подарував її ОСОБА_4 .
За приписами статей 13,14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 18 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Положеннями статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення.
Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично- оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Окремі положення про зелені зони містяться у постанові Кабінету Міністрів від 16 травня 2007 року № 733 «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок», а також у ГОСТ 17.5.3.01-78 «Охрана природьі. Земли. Состав и размер зелених зон городов» та ГОСТ 17.6.3.01-78 «Охрана природьі. Флора. Охрана и рациональное использование лесов зелених зон городов. Общие требования».
Дані державної статистичної звітності про правовий режим земель мають суттєве юридичне значення для вирішення спору та згідно з нормами статей 181-184, 202- 204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» є документальним підтвердженням відомостей про цільове призначення земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
В оскаржуваних рішеннях суди вказали, що Київрадою не приймалося рішення про затвердження проекту землеустрою з організації та встановлення меж території земель рекреаційного призначення відповідно до статті 47 Закону України «Про землеустрій» та пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1094.
Однак судами не враховано положення статті 51 ЗК України, відповідно до якої до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.
Відповідно до Охоронного зобов'язання від 25 листопада 2009 року № 9-1 -3-Ш, виданого Держуправлінням екологічної безпеки у м. Києві, за яким землекористувачу - Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва передано під охорону заповідний об'єкт «Сирецький гай» площею 88,8 га
Згідно із висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 26 вересня 2003 року № 19-2497 спірна земельна ділянка знаходиться в зеленій зоні.
Із матеріалів справи вбачається, що погодження проекту відведення земельної ділянки відбувалося після прийняття 24 червня 2004 року Київською міською радою рішення № 326-2/1536.
Так, Державним управлянням екології та природних ресурсів в м. Києві 15 вересня 2004 року розглянуті матеріали щодо можливості відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і експлуатації індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 та встановлено, що земельна ділянка знаходиться в зеленій зоні, вільна від капітальних споруд. На ділянці існують зелені насадження - 18 дерев каштана кінського та 600 кв. м газону звичайного.
Вирішуючи питання про погодження, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві зазначало, що розміщення об'єкта за вказаною адресою може викликати негативну реакцію населення, та вказано на необхідність проектування на земельній ділянці з максимально-можливим збереженням існуючих насаджень.
Крім того, вказано на необхідність отримання позитивних висновків ДП «Інститут генерального плану м. Києва», Шевченківської районної ради та КП «Київзеленбуд» щодо вилучення зазначеної земельної ділянки з території зеленої зони міста; виконання умов, викладених у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 26 вересня 2003 року та Держуправління від 20 серпня 2004 року.
Розглянувши надані матеріали, Держуправління екології та природних ресурсів в м. Києві вважало за можливе погодити відведення земельної ділянки за умови вилучення земельної ділянки з території зеленої зони міста. При невиконанні особливих умов лист втрачає свою чинність.
Проте в матеріалах справи відсутнє погодження ДП «Інститут генерального плану м. Києва», Шевченківської районної Ради та Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Києва «Київзеленбуд» щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та виключення її з переліку території зеленої зони міста.
Обставини порушення при відведенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 вимог, передбачених пунктом 9 статті 118 ЗК України, встановлено під час перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в м. Києві в грудні 2012 року.
Згідно з листом Державної інспекції сільського господарства в м. Києві № 01-02/2480 перевіркою встановлено, що при відведенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 а порушено вимоги пункту 9 статті 118 ЗК України, в частині відсутності погодження з органом по земельних ресурсах, органом охорони культурної спадщини. Висновок Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві надано 15 вересня 2004 року, тобто після прийняття рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року. Відсутній дозвіл Київської міської ради на розробку проекту відведеної земельної ділянки. Висновок Головного управління земельних ресурсів не містить номера і дати.
З наявної в матеріалах справи земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку, по АДРЕСА_1 а вбачається, що за даними форми №6-зем спірна земельна ділянка до її передачі у приватну власність відносилася до категорії земель зелених насаджень загального користування - графа «56», а вже після її передачі ОСОБА_3 цільове призначення змінено на землі житлової та громадської забудови.
Відповідно до листа КП по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва від 25 травня 2015 року № 899, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , входила до складу скверу на АДРЕСА_1 і перебувала на обслуговуванні районного комунального підприємства по утриманню зелених насаджень.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодилися й суд апеляційної інстанції, послався на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2013 року у справі № 2а-16918/12/2670, в якій судом встановлено правомірність дій Київської міської ради при прийнятті спірного рішення.
Проте у вказаній справі суд відмовив у задоволенні позову прокуратури Шевченківського району м. Києва до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської адміністрації) про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд» з тих підстав, що позивачем не надано доказів того, що земельні ділянки по АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , АДРЕСА_8 АДРЕСА_3 та АДРЕСА_9 відносяться до території « Сирецького гаю».
Разом з тим поза увагою судів залишились встановлені судом у адміністративній справі інші обставини, а саме, «...що до 2005 року земельні ділянки по АДРЕСА_9 АДРЕСА_2 , АДРЕСА_10 та АДРЕСА_1 входили до складу АДРЕСА_1 і перебували на обслуговуванні районного комунального підприємства по утриманню зелених насаджень».
Підставою адміністративного позову була належність вказаних земельних ділянок до території «Сирецького гаю» м. Києва та наявність погоджень на передачу у власність громадян цих земельних ділянок.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 0,10 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є територією зелених насаджень загального користування, тому висновки судів, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель рекреаційного призначення, не відповідають обставинам справи.
Згідно зі статтею 52 ЗК України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Відповідно до п. 10.4 ДБН 360-92 на землях зелених зон міст не допускається розміщення будівель, споруд та комунікацій, що не передбачені для відпочинку, занять спортом та обслуговування лісового господарства.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства тощо.
Відповідно до положення статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування за умови здійснення дій, передбачених вимогами зазначеної статті.
Відповідно до змісту статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико- культурного призначення.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідно до ЗК України Київською міською радою приймалося рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , із категорії земель рекреаційного призначення на категорію землі житлової та громадської забудови.
Статтею 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Отже, Верховний Суд погоджується з доводами заступника Генерального прокурора України, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 в частині передачі ОСОБА_3 , земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає обставинам справи.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на час отримання земельної ділянки позивачем) таким документом є державний акт.
Оскільки ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі незаконного рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 236 - 2 /1536, а тому державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126862 зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю є також незаконним.
Відповідач - ОСОБА_2 заявив клопотання про застосування строку позовної давності.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, як у випадку подання позову особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою особою, відлік позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 36-11 Закону України « Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України2004 року передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень , визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою.
На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності і на підставі ч. 1 ст. 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Так, в судовому засіданні представник позивача вказував на те, що про порушення інтересів держави прокуратура Шевченківського району міста Києва не знала і не могла знати, оскільки про порушення, які зазначені у цьому позові позивачеві стало відомо лише у 2012 році, після отримання інформації зі ЗМІ 6 грудня 2012 року та під час виконання завдання прокуратури м. Києва від 2 січня 2013 року.
Третя особа - прокуратура міста Києва - надала пояснення, що підставою звернення прокурора з позовом у даній справі стали результати перевірки , проведені прокуратурою Шевченківського району міста Києва під час виконання завдання прокуратури міста Києва на підставі звернення депутата Київської міської ради Москаля Д.Д . Так, 13 грудня 2012 року до прокуратури м. Києва надійшло звернення депутата Київської міської ради Москаля Д. Д. щодо законності передачі громадянам земельних ділянок по АДРЕСА_1 , в рамках розгляду якого надавались доручення Державній екологічній інспекції , Державній інспекції сільського господарства у м. Києві для проведення перевірки щодо наявності порушень вимог законодавства під час відведення земельних ділянок за вказаною адресою. Саме за результатом розгляду цього звернення встановлені відповідні порушення та за дорученням прокуратури міста Києва за результатами перевірки заявлено відповідний позов.
Суд не може погодитися ані з доводами позивача, ані з доводами третьої особи, виходячи з наступного.
Позов подано 16 січня 2013 року, твердження позивача про те, що стало відомо про порушення під час виконання завдання прокуратури міста Києва спростовується наступним.
Так, в матеріалах справи наявні наступні докази рішення Київської міської ради ІІІ скликання від 21 грудня 2006 року № 403/460 «Про розгляд протестів заступника Генерального прокурора України» від 30 травня 2006 року № 07/2/1-94 вих. та від 31 травня 2006 року № 07/02/1-101 вих. на рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», якими зазначені протести відхилено; ухвалу Господарського суду м. Києва від 19 листопада 2007 року в справі за позовом природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Управління з контролю та використання та охороною земель у м. Києві до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним п. 3 рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року та його скасування; ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 1 липня 2008 року, якою було закрито провадження у цивільній справі за позовом Київського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Управління з контролю та використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області.
Крім того, т. 2 сторінка 92 містить декілька копій листів відповідей Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві № 064773/1000 від 5 жовтня 2006 року на запит позивача - прокурати Шевченківського району міста Києва № 3600\56-р-06 від 12 вересня 2006 року.
Даним листом Київдержземінспекція повідомляє про звернення прокуратури Шевченківського району м. Києва та колективу мешканців Шевченківського району щодо законності відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 та було виявлено порушення під час прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради 24 червня 2004 року № 326-2/1536, а також вказано, що про результати проведеної перевірки проінформовано прокуратуру м. Києва листом від 3 жовтня 2006 року № 064705/100.
З наведеного вбачається, що про оскаржуване рішення Київської міської ради 24 червня 2004 року № 326-2/1536 починаючи з 2006 року було відомо прокуратурі Шевченківського району, прокуратурі м. Києва, природоохоронній прокуратурі та Генеральній прокуратурі України, а тому посилання прокурора на те, що йому стало відомо про його незаконність лише в 2013 році не може взяти судом до уваги.
Щодо депутатського звернення Москаля Д. від грудня 2012 року суд надає критичну оцінку початку перебігу, оскільки це було одне із небагатьох звернень, які вже були зроблені раніше.
Відповідно до позиції Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-152цс 14 для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушене право, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена в разі іі спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали своєчасне подання позову, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування щодо строку позовної давності.
Згідно із частиною ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.
Керуючись ст. 203, 215, 267, 546, 572, 628, 629, 717, 718 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд, -
В задоволені позову першого заступника Київської місцевої прокуратури № 10 до Київської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - прокуратура міста Києва про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу та договору дарування, відновлення становища, яке існувало - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
Перший заступник Київської місцевої прокуратури № 10, місцезнаходження - 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9,
Київська міська рада, місцезнаходження - 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36,
ОСОБА_3 , місце проживання - АДРЕСА_6 );
ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_7 );
ОСОБА_4 , місце проживання - АДРЕСА_7 ,
Прокуратура міста Києва, місцезнаходження - 03150, м. Київ, вул. Предслаинська, буд.45/9,
Повний текст рішення складено 25 лютого 2020 року.
Суддя: