Справа № 524/4013/16-ц
Провадження №2/524/4/20
05.03.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді - Нестеренка С.Г., при секретарі судового засідання - Бельченко Н.Л., за участі: - представника позивача-відповідача АТ «ОТП Банк» - Гонтара В.М., відповідача-позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору, додаткових договорів та договору іпотеки, -
У травні 2016 року до суду звернулося ПАТ «ОТП Банк» (далі - Банк) з позовом до ОСОБА_1 (надалі: Позичальник або відповідач-позивач) про стягнення заборгованості за кредитним договором за № ML-D05/047/2008 станом на 29 квітня 2016 року у розмірі - 2 009 313, 95 грн. та судові витрати в розмірі - 30 139,71 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 28 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_1 , з іншої сторони, було укладено кредитний договір за № ML-D05/047/2008, умови якого були погоджені сторонами договору, і на виконання якого Банк надав відповідачеві кошти у розмірі 78 380,00 доларів США зі строком користування до 28 липня 2023 року.
Банк посилався на те, що відповідач перестав виконувати взяті на себе зобов'язання щодо сплати коштів у повернення кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, сумарний розмір якої станом на 29 квітня 2016 року складає - 79 777, 33 доларів США, що з перерахуванням за курсом НБУ станом на вказану дату становить - 2 009 313, 95 грн.
При цьому, заборгованість відповідача перед Банком складається із: - заборгованості за кредитом у розмірі - 65 915,98 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 29 квітня 2016 року становить - 1 660 194,67 грн.; - заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом - 13 861,35 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 29 квітня 2016 року становить - 349 119,28 грн.
У позовній заяві Банк звертав увагу на те, що надав позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначених у частині № 1 кредитного договору, а позичальник прийняв кредит та зобов'язувався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, визначені у кредитному договорі. Однак, відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання перед Банком, що підтверджується наявністю простроченої заборгованості за кредитним договором.
Просив стягнути на свою користь з цього відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі - 2 009 313,95 грн. та судові витрати.
Ухвалою судді від 01 липня 2016 року у справі було відкрито провадження у справі (т. 1 а.с. 55).
Розпорядженням керівника апарату Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 жовтня 2016 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку із закінченням повноважень судді Середи А.В. внаслідок звільнення судді у відставку. Головуючим по справі було визначено суддю Рибалка Ю.В. (т. 1 а.с. 75-76).
У грудні 2016 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на позов (т. 1 а.с. 81-92), письмове клопотання про проведення попереднього судового засідання про справі (т. 1 а.с. 93-100) та клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 101-105).
Ухвалою суду від 14 грудня 2016 року було постановлено про проведення попереднього судового засідання та витребування доказів у справі (т. 1 а.с. 110).
03 серпня 2017 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про витребування доказів (т. 3 а.с. 74-83).
Ухвалою суду від 03 серпня 2017 року було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 , витребувано від позивача документи (т. 3 а.с. 85-86).
Розпорядженням керівника апарату Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 січня 2018 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку із відрядженням (шляхом переведення) судді Рибалки Ю.В. для здійснення правосуддя до Оболонського районного суду м. Києва строком на 6 місяців. Головуючим у справі було визначено суддю Нестеренка С.Г. (т. 3 а.с. 101-102).
10 травня 2018 року до суду від відповідача ОСОБА_1 була подана зустрічна позовна заява до ПАТ «ОТП Банк» (т. 4 а.с. 36-62).
В обґрунтування свого позову, ОСОБА_1 вказував, що за укладеним із Банком кредитним договором він є споживачем фінансових послуг, тому на нього розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів». За укладеним кредитним договором (пункту 2 Частини № 1 кредитного договору) Банк взяв на себе зобов'язання надати кредит в іноземній валюті у розмірі 78 380,00 доларів США, але даний пункт договору суперечить чинному законодавству, оскільки грошове зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Крім того, вважає, що банк не мав права видавати резиденту кредит в іноземній валюті. Укладеним договором Банк ввів його, відповідача-позивача за зустрічним позовом, в оману стосовно ціни та способу розрахунку ціни. Зазначений у кредитному договорі поточний рахунок № НОМЕР_1 є незрозумілим для нього, адже невідомо, для операцій з якою саме валютою повинен використовуватися даний рахунок.
Звертає увагу, що кредитним договором порушено його права, як споживача, оскільки у ньому не визначена у чисельному вираженні річна ставка FIDR, яка діяла на дату укладання кредитного договору та реальна процентна ставка річних для розрахунку процентів за користування кредитом. Зазначає додатково, що Банк застосував до нього обман на стадії надання йому «Кредитної заявки» для підпису, адже застосував невідомий йому банківський рахунок 2233… у всіх документах бухгалтерського обліку.
Просив визнати порушеним його право, як споживача фінансових послуг, у задоволенні позову Банку відмовити, визнати недійсними кредитний договір та додатки до нього, додаткові договори до нього за №№ 1, 2, 3 та договір іпотеки з моменту їх вчинення (т. 4 а.с. 36-61,167-169).
Ухвалою суду від 10 травня 2018 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 , прийнято та об'єднано в одне провадження зустрічну позовну заяву, залучено сторін по справі, третіх осіб - ОСОБА_3 та виконавчий комітет Кременчуцької міської ради - як орган опіки та піклування (т. 4 а.с. 155).
29 травня 2018 року до суду від відповідача-позивача ОСОБА_1 було подано заяву про доповнення до зустрічної позовної заяви (т. 4 а.с. 167-169).
Остаточно просив визнати порушеним його право, як споживача фінансових послуг, у задоволенні позову Банку відмовити, визнати недійсними кредитний договір та додатки до нього, додаткові договори № 1, № 2 та № 3, а також договір іпотеки з моменту їх вчинення.
22 серпня 2018 року до суду від відповідача-позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розкриття банком таємниці та витребування доказів по справі (т. 4 а.с. 181- 185).
Ухвалою суду від 22 серпня 2018 року було задоволено клопотання відповідача-позивача ОСОБА_1 , витребувано від ПАТ «ОТП Банк» оригінали документів (т. 4 а.с. 198-199).
08 жовтня 2018 року до суду від відповідача-позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 ), що належить йому - ОСОБА_1 на праві власності та до набрання рішенням суду законної сили із забороною будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо цієї квартири.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року судом було постановлено про повернення заяви про забезпечення позову заявнику ОСОБА_1
06 лютого 2019 року до суду від відповідача-позивача ОСОБА_1 були подані письмові пояснення по справі (т. 5 а.с. 7-111).
02 липня 2019 року до суду від позивача-відповідача ПАТ «ОТП Банк» надійшли витребувані судом документи (т. 6 а.с. 66-253).
04 липня 2019 року до суду від відповідача-позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи (т. 7 а.с. 2-8).
Ухвалою суду від 30 липня 2019 року було задоволено клопотання відповідача-позивача ОСОБА_1 , призначено по справі судову економічну експертизу, провадження у справі було зупинено (т. 7 а.с. 35-36).
27 листопада 2019 року до суду від Харківського НДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшов висновок судової економічної експертизи (т. 7 а.с. 57-117).
Ухвалою суду від 28 листопада 2019 року було поновлено провадження у справі (т. 7 а.с. 118).
Ухвалою суду від 05 березня 2020 року, постановленої у судовому засіданні на місці із занесенням до протоколу судового засідання, уточнено найменування позивача-відповідача (за позовом ОСОБА_1 ) Банку як АТ «ОТП Банк».
У судовому засіданні представник позивача-відповідача АТ «ОТП Банк» - Гонтар В.М. позов Банку підтримав, просив задовольнити та стягнути борг з відповідача-позивача ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірах, які еквівалентні розміру боргу в іноземній валюті за курсом НБУ з посиланням на обставини і підстави, які були викладені у позовній заяві Банку. З позовом відповідача-позивача ОСОБА_1 не погодився, вважаючи його безпідставним, при цьому вказував на те, що, навіть, за висновками судової економічної експертизи, підтверджується факт надання кредиту.
Відповідач-позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 з позовом Банку не погодилися, підтримали зустрічний позов до Банку, посилаючись на обставини і підстави, які були викладені у зустрічному позові, запереченнях на первісний позов. ОСОБА_1 підтвердив у судовому засіданні, що звернувся до Банку із заявою про взяття кредиту для повернення наявного у нього боргу перед іншими особами, кредитний договір та додаткові договори до нього, і договір іпотеки підписував особисто, а також пояснив, що останній платіж коштів у погашення кредиту ним було здійснено 26 січня 2015 року.
Третя особа ОСОБА_3 та представник третьої особи - виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради як органу опіки та піклування у судове засідання повторно не прибули, були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Третя особа ОСОБА_3 просила розглядати справу за її відсутності, про що надала письмові заяви.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача-відповідача, відповідача-позивача та його представника, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Крім того, відповідно ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» і яке змінило у подальшому найменування на АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-D05/047/2008, згідно умов якого та на їх виконання Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 78 300,00 доларів США зі встановленням до сплати за користування кредитними коштами плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,49 % річних.
Між сторонами договору було обумовлено, що у разі використання плаваючої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються як FIDR + фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахувань процентів, де FIDR- процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 360 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, що може змінюватись (зменшуватись або збільшуватись) банком в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку. Порядок нарахування процентів здійснюється в день сплати процентів, але не пізніше дати визначеної у графіку повернення кредиту, кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачуються позичальником (т. 1 а.с. 5).
Відповідно до п. 2 частини № 1 вказаного кредитного договору датою остаточного повернення кредиту було визначено - 28 липня 2023 року.
Згідно з п. 3 частини № 1 кредитного договору, для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, де фіксований відсоток дорівнює 5,49 % річних.
Підпунктом 1.4.1.1.2. пункту 1.4. Частини № 2 кредитного договору передбачено, що у разі використання плаваючої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються як FIDR + фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів. За базовий FIDR сторони приймають ставку FIDR (діючу на момент укладання цього договору) (т. 1 а.с. 6-8).
Порядок нарахування процентів врегульовані підпунктом 1.4.1.2. пункту 1.4. частини № 2 кредитного договору, відповідно до якого, проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати визначеної у Графіку повернення кредиту (додаток № 1), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачуються Позичальником відповідно до п. 1.5. кредитного договору.
Згідно п. 1.1. частини № 2 кредитного договору, позичальник зобов'язаний своєчасно повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у кредитному договорі із додатками до нього.
Порядок виконання боргових зобов'язань за кредитним договором встановлений пунктом 1.5. (з підпунктами) частини № 2 кредитного договору.
У день укладання кредитного договору, тобто 28 липня 2008 року, між Банком та Позичальником ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № PML-D05/047/2008 відповідно до якого ОСОБА_1 у забезпечення виконання кредитного договору, передав в іпотеку Банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (т. 6 а.с. 82-87).
Відповідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
У ст. 572 ЦК України установлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Як визначено у ст. 573 цього Кодексу заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому, і яка (застава) виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574).
У відповідності до ч. 1. ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
22 березня 2013 року між Банком та Позичальником було укладено Додатковий договір № 1 до Кредитного договору № ML-D05/047/2008 від 28 липня 2008 року, яким внесені зміни та доповнення до кредитного договору.
26 травня 2014 року між Банком та Позичальником було укладено Додатковий договір № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № ML-D05/047/2008 від 28 липня 2008 року, яким були внесені зміни та доповнення до кредитного договору.
26 січня 2015 року, між Банком та Позичальником, було укладено Додатковий договір № 3 до Кредитного договору № ML-D05/047/2008 від 28 липня 2008 року, яким внесені зміни та доповнення до кредитного договору.
У відповідності до підпункту 2.1.2.1. пункту 2.1.2. Додаткового договору № 1 від 22 березня 2013 року (т. 1 а.с. 15-17), Додаткового договору № 2 від 26 травня 2014 року (т. 1 а.с. 22-26) та Додаткового договору № 3 від 26 січня 2015 року (т. 1 а.с. 33-37), було узгоджено сторонами кредитного договору, що повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів буде здійснюватися шляхом сплати Позичальником ануїтетних платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у Графіку Платежів, який є невід'ємною частиною цього Додаткового договору (Додаток № 1) та шляхом внесення/перерахування готівкових/безготівкових коштів на Поточний рахунок.
Згідно до п. 2.1.3.2. Додаткових договорів № № 1, 2 та 3 незважаючи на інші положення кредитного договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за кредитним договором чи іншими укладеними з банком договорами та/або умов документів забезпечення. При цьому зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати отримання позичальником, відповідної письмової вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати отримання вимоги.
Відповідно до валютного меморіального ордеру № 1 від 28 липня 2008 року (т. 1 а.с. 132) вбачається, що ЗАТ «ОТП Банк» 28 липня 2008 року згідно умов кредитного договору та Кредитній заявці ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 13), шляхом перерахування на рахунок позичальника № 2620 6 501831329 надано кредит у сумі - 78 380,00 доларів США, що еквівалентно 379 578,66 грн. на час перерахування коштів.
Матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку з невиконанням Позичальником умов кредитного договору, Банком, на підставі п. 2.1.3.2. додаткових договорів було направлено Позичальнику ОСОБА_1 17 травня 2016 року за вих. № 1002, на адресу, зазначену в кредитному договорі, досудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої Позичальник був зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку залишок заборгованості за кредитом та відсотки за користування кредитом.
У своєму позові Банк посилається на те, що відповідач не виконує умови кредитного договору належним чином та має заборгованість на загальну суму - 79 777,33 доларів США.
На підтвердження доводів позивача АТ «ОТП Банк» надано суду розрахунок заборгованості за кредитним договором № ML-D05/047/2008 від 28 липня 2008 року, яка станом на 29 квітня 2016 року, становить сумарно - 79 777,33 доларів США, що складається із: - залишок заборгованості за кредитом в розмірі - 65 915,98 доларів США; - несплачені відсотки за користування кредитом за період з 25 лютого 2015 року по 28 квітня 2016 року включно (т. 1 а.с. 41).
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначав про незаконність видачі Банком споживчих кредитів в іноземній валюті та необхідного дозволу банку на право вчинення ним валютних операцій та необхідної разової індивідуальної ліцензії, недоведеність Банком розрахунку розмірів його заборгованості (т. 1 а.с. 81-92).
При цьому, у своєму письмовому запереченні ОСОБА_1 підтвердив той факт, що частково сплатив певну суму кредитних коштів на користь банку.
За клопотанням відповідача-позивача ОСОБА_1 судом було призначено у справі судову економічну експертизу.
Відповідно висновків судової економічної експертизи, проведеної експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса - Закорко І.П., за № 17086 від 31 жовтня 2019 року з додатками (т. 7 а.с. 57-117), встановлено, що копія кредитної заявки від 28 липня 2008 року про надання кредиту у розмірі 78 380,00 доларів США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, який відкрито в Банку, не є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції (відповідь на сьоме питання).
Експертом встановлено, що валютний меморіальний ордер № 1 від 28 липня 2008 року не є первинним документом, він оформлюється банком для здійснення операцій з надання кредитних коштів шляхом перерахування з внутрішньо облікового аналітичного рахунку банку на поточний рахунок фізичної особи (відповідь на дванадцяте питання).
По тринадцятому питанню висновка експерта останній зазначив, що документально підтвердити наданою в матеріалах копією валютного меморіального ордера № 1 від 28 липня 2008 року отримання позичальником ОСОБА_1 особисто, кредитних коштів готівкою в сумі 78 380,00 доларів США не надається можливим, в зв'язку з тим, що видача готівки клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку проводиться на підставі первинних бухгалтерських документів. Вказані документи до справи не додані.
Крім того, судовий експерт (по двадцять п'ятому питанню) у висновку зазначив, що проведеним дослідженням в обсязі наданих матеріалів встановлено, що позичальником на виконання умов щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором було сплачено - 51 400, 82 доларів США.
При цьому, судовий експерт-економіст зазначає, що відповідно до складеного банком розрахунку заборгованості станом на 29 квітня 2016 року за кредитним договором загальна сума сплачених ОСОБА_1 коштів становить - 66 135, 75 доларів США.
Отже, суд констатує, що за розрахунком Банку сума сплачених позичальником ОСОБА_1 коштів за кредитним договором у погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом є більшою (66 135, 75 доларів США), ніж за розрахунком судового експерта (51 400,82 доларів США) (т. 7 а.с. 95).
Однак, суд не може взяти до уваги визначену судовим експертом суму сплачених ОСОБА_1 коштів за кредитним договором у 51 400,82 грн., замість 66 135, 75 доларів США (розрахунок банку), оскільки це призведе до збільшення позовних вимог, про які Банком суду не заявлялося, зокрема представник Банку у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, а суд не може вийти за межі позовних вимог.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивовано в судовому рішенні.
Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У разі не спростування презумпції правомірності договору, визначеної ст. 204 ЦК України, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
На думку суду, вказаний висновок судового експерта не спростовує як факт видачі та отримання кредитних коштів позичальником ОСОБА_1 , так і факт наявності заборгованості цього відповідача перед Банком, оскільки беззаперечних доказів, які б підтверджували відсутність у ОСОБА_1 кредитної заборгованості матеріали справи та висновок експерта не містять. До того ж, сам по собі вищезазначений висновок експерта від 31 жовтня 2019 року, як письмовий доказ у цивільній справі, не має перевагу над іншими доказами, та не є беззаперечним та достатнім доказом щодо засвідчення факту неотримання Позичальником кредиту та безпідставність вимог Банку щодо його (кредиту) повернення Позичальником.
У контексті положень цивільного законодавства про укладення та зміну договору, враховуючи вимоги ч. ч. 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, оскільки вищезазначені фактичні дії можуть вказувати на наявність волевиявлення на виконання умов кредитного договору та додаткових угод до нього, договору іпотеки, слід також врахувати поведінку відповідача, зокрема, звернення ОСОБА_1 до Банку із заявою про надання кредиту (т. 1 а.с. 13), передачу в іпотеку квартири за договором іпотеки від 28 липня 2008 року (т. 4 а.с. 93-95), щорічне страхування предмету іпотеки, укладання додаткових угод до кредитного договору, часткове виконання кредитного договору протягом тривалого часу з 28 липня 2008 року (з часу укладення кредитного договору) по лютий 2015 року включно, звернення Позичальника до Банку із заявою про скасування йому пені (т. 6 а.с. 178), звернення до Банку із заявою про надання дозволу на дострокове погашення частини кредиту та нарахованих процентів без зміни графіку платежів, (т. 6 а.с. 193), подача заяви до Банку щодо реструктуризації кредитної заборгованості у зв'язку із збільшенням курсу валюти та хворобою дружини (т. 6 а.с. 195-197).
З огляду на викладені обставини, заперечення ОСОБА_1 та його представника щодо неправомірності видачі Банком коштів Позичальника з посиланням на те, що нібито Банк не мав права здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті - є надуманими.
Суд критично оцінює твердження відповідача-позивача ОСОБА_1 та його представника про те, що Банк не мав права здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України:
1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Так, дійсно визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Одночасно використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).
Законодавцем в ст. ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» чітко визначені банківські операції, здійснювати які банки мають право на підставі банківської ліцензії незалежно від валюти, яка використовується національної або іноземної.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц зазначила, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Суд, беручи до уваги, що Банк має банківську ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями (т. 6 а.с. 238-239), вважає, щонаявні підстави для задоволення позову Банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами розмір заборгованості за спірним кредитним договором, а висновок експерта не спростовує презумпцію правомірності договору про надання споживчого кредиту та чинності зобов'язань, які виникли на підставі вказаного договору.
Між тим, вирішуючи даний спір, слід врахувати, що 17 травня 2016 року Банк звернувся до відповідача-позичальника із вимогою про дострокове стягнення заборгованості у повному обсязі, змінивши по суті строк кредитування на 17 травня 2016 року (відомості про отримання позичальником вимоги в матеріалах справи відсутні) (т.1 а.с. 44-45).
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа N 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).
Із наданого до суду Банком детального розрахунку вбачається, що проценти за користування кредитом нараховано станом на 25 квітня 2016 року, що є правомірно.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитним договором № ML-D05/047/2008 від 28 липня 2008 року у розмірі - 79 777,33 доларів США, з яких: - заборгованість за кредитом складає - 65 915,98 доларів США; - заборгованість за відсотками складає - 13 861,35 доларів США.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст. 526 вказаного Кодексу України встановлено загальні умови виконання зобов'язання:
1. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
2. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Позичальник припинив виконання своїх обов'язків за кредитним договором в односторонньому порядку, коли у лютому 2015 року перестав вносити остаточно відповідні платежі у погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, враховуючи, що останній платіж мав місце 26 січня 2015 року, про що Позичальник вказав у судовому засіданні.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 (з урахуванням поданого доповнення т. 4 а.с. 167-169 ) до Банку про визнання недійсними з моменту вчинення кредитного договору та додатку № 1 до нього, додаткових договорів № № 1, 2, 3, договору іпотеки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).
Відповідно до ст. 76, ч. 1 ст. 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 цього Кодексу).
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, у тому числі забезпечення їх виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як зазначено в абзаці 1 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
За змістом ст. ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, який діяв на момент укладення оскаржуваного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, згідно з якими:
1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;
2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;
3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;
4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі за № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Таким чином, у випадку доведення порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, споживач може визнати несправедливими умови договору, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Із копії матеріалів кредитної справи, наданої Банком за вимогою суду, постає, що 25 липня 2008 року (до підписання кредитного договору) ОСОБА_1 було ознайомлено з умовами кредитування, у тому числі із розрахунком орієнтовної сукупної вартості кредиту (т. 6 а.с. 98-99). Із умовами кредитування Позичальник погодився, що постає із його кредитної заявки про надання кредиту у розмірі 78 380,00 доларів США, поданої до Банку (т. 6 а.с.102).
28 липня 2008 року між Банком та Позичальником ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, який містить, зокрема, графік платежів (додаток №1) із зазначенням суми кредиту, процентної ставки за кредитом, валюту кредиту, розміру щомісячного платежу, розмір сукупних витрат позичальника при оформленні кредиту та інші витрати (т. 6 а.с. 73-80).
З огляду на вищезазначене, суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , оскільки умови кредитного договору містять всю необхідну інформацію.
Твердження позивача ОСОБА_1 щодо несправедливості умов кредитного договору та їх невідповідності принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, спростовуються змістом кредитного договору та не узгоджуються з матеріалами справи.
Додатковий договір № 1 від 22 березня 2013 року , додатковий договір № 2 від 26 травня 2014 року та додатковий договір № 3 від 26 січня 2015 року до кредитного договору, договір іпотеки також мають повну інформацію щодо процентної ставки по кредиту, валюти кредиту, розміру щомісячних платежів, умови та порядок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, тощо.
Обираючи способом захисту своїх прав визнання недійсними з моменту вчинення кредитного договору із додатком до нього, додаткових договорів №№ 1, 2, 3 до кредитного договору і договору іпотеки з підстав передбачених ст. 230 ЦК України та ст. ст. 11,19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Позичальник як позивач в силу положення ч. 3 ст. 12 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичні підстави своїх позовних вимог.
Так, згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним, зокрема вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.
Відповідно до положень ст. 230 ЦК України, якою ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися у даному випадку відповідачем, як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Із змісту кредитного договору п. 7.2. (частина № 2 кредитного договору) вбачається, що підписанням цього договору сторони підтверджують, що будь-які умови цього договору є істотними і підлягають виконання в порядку, передбаченому цим Договором. Із цього постає, що всі умови договору ОСОБА_1 були цілком зрозумілі і він вважав їх справедливими по відношенню до нього. Крім того, перед підписанням цього договору позивальник отримав Інформаційний листок (т. 6 а.с. 98) відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Суд констатує, що це свідчить проте, що перед укладенням договорів ОСОБА_1 не був позбавлений можливості ознайомитися з умовами кредитного договору та інших вказаних вище договорів, за отриманням додаткових роз'яснень він не звертався. Сам кредитний договір і додатки до нього, додаткові договори за №№ 1, 2, 3 та договір іпотеки містять вичерпну і повну інформацію щодо умов кредитування, у тому числі щодо графіків платежів, розмірів платежів, а також умов забезпечення кредитного договору.
Суд враховує, що позичальник не скористався правом споживача (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів») відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладення договору, питання про розірвання кредитного договору ОСОБА_1 не порушував, виконував його умови з липня 2008 року фактично по лютий 2015 року включно і погашав кредитну заборгованість, про що свідчить детальний розрахунок, наданий Банком (т. 6 а.с. 143-144), тобто, фактично він визнавав умови договору та виконував їх. До суду з вимогами про визнання кредитного договору та додатків до нього недійсними, недійсним іпотечного договору звернувся лише 10 травня 2018 року, тобто вже після пред'явлення до нього Банком позову про стягнення заборгованості, і майже після двох років перебування справи у проваджені суду (з травня 2016 року).
Отже, суд констатує, що спірний кредитний договір, додаток до нього, додаткові договори за №№ 1, 2, 3 та договір іпотеки були підписані сторонами у справі, по яким сторони договорів досягли згоди з усіх їх істотних умов; Позичальник на момент укладання як кредитного договору, так і інших договорів не заявляв додаткових вимог щодо роз'яснення їх умов та в подальшому виконував їх; договори містять повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, забезпечення кредитного договору, а також права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань.
Існування перешкод у можливості ознайомитися з умовами договорів до їх підписання ОСОБА_1 не довів. Натомість, наявними у справі доказами підтверджується, що Позичальник прийняв від банку кредитні кошти, скористався ними і приступив до виконання своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості шляхом щомісячної сплати ануїтетного платежу у розмірі 1053,15 доларів США; жодних заперечень щодо порядку погашення заборгованості не заявляв.
Оскільки умови укладених між сторонами кредитного договору та інших договорів містять необхідну інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядку погашення кредиту та періодичності платежів, забезпечення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання цього договору із додатком до нього, а також додаткових договорів №№ 1, 2, 3 до кредитного договору та договору іпотеки недійсними з моменту їх вчинення відповідно до статей 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Твердження відповідача-позивача ОСОБА_1 та його представника щодо укладення спірного договору у зв'язку з використанням Банком нечесної підприємницької практики та шляхом введення її в оману є безпідставними і недоведеними.
При цьому, суд враховує, що зміна економічної ситуації в Україні, коливання курсу національної валюти відносно іноземних валют є звичайними ризиками одночасно для обох сторін кредитного договору: як кредитора, так і позичальника.
Враховуючи засади добровільного волевиявлення на укладання правочинів, свободи договору, їх сторони повинні передбачати відповідні наслідки, зокрема усвідомлювати про можливість у майбутньому нести у зв'язку із укладенням відповідного правочину відповідні збитки, у тому числі внаслідок валютних коливань.
Отже, виходячи із принципу свободи договору та балансу інтересів сторін у кредитному договорі, за даних обставин як Банк - кредитор, так і Позичальник несуть у рівній мірі та ступенях ризики у випадках валютних коливань.
Суд зауважує, що Позичальник чітко усвідомлював наявність такого ризику щодо погіршення для нього умов кредитного договору щодо розмірів коштів, які йому необхідно було сплачувати внаслідок валютних коливань, оскільки свідомо та вільно вибрав вид кредитування саме в іноземній валюті, та що не було спростовано відповідачем-позивачем і його представником.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 не довів наявність підстав, передбачених ст. ст. 203, 230 ЦК України, ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання недійсним кредитного договору № ML-D05/047/2008 від 28 липня 2008 року із додатками. З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним як кредитного договору, відсутні і підстави для визнання недійсними і похідних від кредитного договору додаткових до нього договорів, а також договору іпотеки № PML-D/047/2008 від 28 липня 2008 року.
Посилання ОСОБА_1 на факт придбання квартири, яка була передана Банку в іпотеку, у зареєстрованому шлюбі з третьою особою ОСОБА_3 та порушення законних прав та інтересів останньої, про що було висловлено Позичальником у судовому засіданні, суд вважає безпідставними, оскільки ні у запереченнях на позов Банку, ні у власному позові Позичальник про таке не зазначав та не надав суду належні і допустимі докази.
Крім того, суд враховує, що третя особа ОСОБА_3 не зверталася особисто для захисту своїх законних прав та інтересів з відповідними позовами щодо оспорення вказаних договорів, у тому числі договору іпотеки.
На підставі встановленого, суд констатує про відсутність між сторонами дисбалансу у правах та обов'язках за кредитним договором та похідними від нього договорами, враховуючи також і те, що Позичальник не конкретизує їх у позові та не довів належними і допустимими доказами факт наявності дисбалансу у правах та обов'язках кредитора та позичальника.
Оскільки, всі доводи ОСОБА_1 та його представника ґрунтуються виключно на їх лише твердженнях, і спростовуються самим змістом кредитного договору та похідних договорів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про захист прав споживача, визнання недійсними з моменту вчинення кредитного договору і додатку № 1 до нього, додаткових договорів №№ 1, 2, 3 та договору іпотеки.
Згідно ст. 15 ЦК України встановлено право на захист цивільних прав та інтересів:
1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 16 цього Кодексу визначено, що:
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, будь-яка фізична чи юридична особа при зверненні до суду із самостійним позовом з метою захисту своїх законних прав та інтересів може вільно обирати будь-який спосіб захисту, які встановлені договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Однією із основоположних засад цивільного судочинства є його диспозитивність, яка, зокрема, полягає у розгляді судом справ виключно за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог та на підставі поданих доказів.
Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, на підставі встановленого, суд вважає, що позов Банку до ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Необхідно стягнути з відповідача - позивача ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-D05/047/2008 від 28 липня 2008 року, станом на 29 квітня 2016 року, що складається із: - заборгованості за кредитом («тіло кредиту») у розмірі - 1 640 648,74 грн. ( один млн. шістсот сорок тис. шістсот сорок вісім грн. 74 коп.), що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 05 березня 2020 року - 65915,98 доларів США ( 65915,98 дол. США х 24,89 грн., де 1 дол. США = 24,89 грн.); - заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 25 лютого 2015 року по 28 квітня 2016 року включно у розмірі - 345 009 грн. (триста сорок п'ять тис. дев'ять грн.), що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 05 берез ня 2020 - 13 861,35 доларів США (13861,35 дол. США х 24,89 грн., де 1 дол. США = 24,89 грн.).
Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.
Оскільки, первісний позов Банку фактично задоволено в повному обсязі з врахуванням курсу НБУ станом на день розгляду справи, а також враховуючи, що Банк обчислює заборгованість за кредитом в іноземній валюті відповідно до умов кредитного договору, суд присуджує до стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 30 139,71 грн.
Справа розглянута в межах заявлених сторонами позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 525, 526, 536, 549, 553-559, 625, 626, 634, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позов АТ «ОТП Банк» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-D05/047/2008 від 28 липня 2008 року, станом на 29 квітня 2016 року, що складається із: - заборгованості за кредитом («тіло кредиту») у розмірі - 1 640 648,74 грн. ( один млн. шістсот сорок тис. шістсот сорок вісім грн. 74 коп.), що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 05 березня 2020 року - 65915,98 доларів США; - заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 25 лютого 2015 року по 28 квітня 2016 року включно у розмірі - 345 009 грн. (триста сорок п'ять тис. дев'ять грн.), що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 05 березня 2020 - 13 861,35 доларів США, та кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі - 30 139,71 грн.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Акціонерного Товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору, додаткових договорів та договору іпотеки.
Позивач-відповідач: Акціонерне Товариство «ОТП Банк», код ЄДРПОУ 21685166, юридична адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. № 43.
Відповідач-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Треті особи:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;
- виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, місце знаходження: м. Кременчук, вул. Перемоги, буд. № 2.
Повне рішення виготовлено 10 березня 2020 року.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Рішення набирає законної сили, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: