справа №1.380.2019.006274
04 березня 2020 року зал судових засідань № 11
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,
представника позивача Ікавого М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом громадянина Хашимітського ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, -
до суду надійшов позов громадянина Хашимітського ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області код ЄДРПОУ 37831493, місцезнаходження: 79007, м.Львів, вул. Січових Стрільців, буд. 11 (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № 1688 від 07.11.2019.
Ухвалою від 02.12.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 10.02.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання є протиправним, оскільки таке не містить жодних посилань на підстави його прийняття, а також посилань на те, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в України чи на підставі яких підроблених або недійсних документів видано посвідку. Позивач також вважає, що відповідач при прийнятті вказаного рішення не дотримався принципу пропорційності.
26.12.2019 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що рішення прийняте на підставі звернення управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та виходячи з недотримання позивачем Конституції та законів України.
04.01.2020 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій вказав, що відповідач не надав жодних доказів та пояснень з приводу скасування посвідки у зв'язку із тим, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів та які саме дії позивача загрожують національній безпеці України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі представника до суду не надходило.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.
15.12.2017 позивачу видана посвідка на тимчасове проживання строком дії до 25.09.2018.
В подальшому строк вказаної довідки продовжено до 25.09.2022.
Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції звернувся до відповідача із обґрунтованим зверненням від 28.10.2019 № 915/23-2019, в якому вказано, що позивач систематично порушує адміністративне законодавство України, а саме: 29.06.2019 вчинив адміністративне правопорушення за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за яке на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн., 11.07.2019 вчинив адміністративне правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП, за яке на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. У зв'язку з цим, просив скасувати посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , видану позивачу.
На підставі вказаного подання відповідач 07.11.2019 склав висновок про скасування посвідки на тимчасове проживання.
07.11.2019 відповідач прийняв рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № 1688 (далі - оскаржене рішення), яким посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 скасовано.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Стаття 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон України № 3773-VI).
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій та вісімнадцятій статті 4 вказаного Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
У частині четвертій статті 5 Закону України №3773-VI встановлено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 вказаного Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов'язання роботодавця повідомити центральні органи виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сферах міграції, зайнятості населення та трудової міграції про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 5-1 Закону України №3773-VI строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 вказаного Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні.
Суд встановив, що позивачу видано посвідку на тимчасове проживання у зв'язку з навчанням, що підтверджується договором від 20.09.2018 № 55-18і про освітні послуги іноземному громадянину, укладеним між позивачем та Національним університетом «Львівська політехніка».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок № 322).
Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 1 Порядку № 322).
У пункті 63 Порядку № 322 передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
6-1) якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
7) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 64 Порядку № 322).
Відповідно до пункту 77 Порядку № 322 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
Із змісту оскарженого рішення вбачається, що таке прийняте на підставі підпункту 1 та підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 1 та підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Щодо підстави, передбаченої підпунктом 1 пункту 63 Порядку № 322, суд вказує на те, що відповідач не надав доказів отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано позивачу на підставі неправдивих відомостей.
Тому, посилання відповідача в оскарженому рішенні на підпункт 1 пункту 63 Порядку № 322 є безпідставним та необґрунтованим.
Надаючи оцінку наявності підстав, передбачених підпунктом 4 пункту 63 Порядку №322 для скасування посвідки позивача на тимчасове проживання, суд зазначає наступне.
Як вже встановив суд відповідач прийняв оскаржене рішення у зв'язку з надходженням до нього обґрунтованого звернення Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Львівській області від 28.10.2019 № 915/23-2019, в якому вказано, що позивач систематично порушує адміністративне законодавство України, а саме: 29.06.2019 вчинив адміністративне правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП, за яке на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн., 11.07.2019 вчинив адміністративне правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП, за яке на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
На стадії підготовчого провадження представник відповідача пояснила, що підставою для прийняття оскарженого рішення слугували адміністративні правопорушення, вчинені позивачем, які загрожують громадському порядку.
Відповідно до понятійного апарату Закону України «Про національну безпеку України» громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.
Суд звертає увагу на те, що позивач вчинив правопорушення, відповідальність за які, передбачена статею 126 КУпАП «Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами», яка віднесена до адміністративних правопорушень, відповідальність за які, передбачена главою 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку» КУпАП.
Разом з тим, вичерпний перелік адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, за вчинення яких, передбачена адміністративна відповідальність, міститься в главі 14 КУпАП.
Таким чином, хоча позивач і вчинив адміністративні правопорушення, проте вони не можуть вважатися такими, що загрожують громадському порядку.
Відповідно до понятійного апарату Закону України «Про національну безпеку України» національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
В ході розгляду справи відповідач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про те, що дії позивача загрожують національній безпеці.
Суд також зазначає, що відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що позивач вчинив дії, які загрожують здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність передбачених підпунктом 4 пункту 63 Порядку № 322 підстав для скасування посвідки на тимчасове проживання.
Суд також погоджується з аргументами позивача про те, що оскаржене рішення немає належного обґрунтування, оскільки в ньому не відображені конкретні підстави для його прийняття, а також не встановлено, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003, яке відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України № 3477 підлягає застосуванню судами як джерело права, зазначено, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення суб'єкта владних повноважень має ґрунтуватися на оцінці всіх фактів та обставин, які мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен урахувати всі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо якщо має місце несприятливе для особи рішення.
Суд зазначає, що будь-яке обмеження прав і свобод людини повинно обов'язково пропорційно співвідноситися з легітимною метою такого обмеження, навіть, у тому випадку, коли таке обмеження прямо передбачене законом.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання від 07.11.2019 № 1688 не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, викладеним у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн., сплачений згідно з квитанцією від 26.11.2019 №187.
Керуючись ст. ст. 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання №1688 від 07.11.2019.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області код ЄДРПОУ 37831493, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, буд.11 за рахунок бюджетних асигнувань на користь громадянина Хашимітського Королівства Йорданія ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім)грн 40 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 10 березня 2020 року.
Суддя А.Г. Гулик