Справа № 127/461/20
Провадження № 33/801/169/2020
Категорія: 307
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романчук Р. В.
Доповідач: Оніщук В. В.
05 березня 2020 року м. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В.В., за участі секретаря судового засідання Богацької О.М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2020 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Закриваючи провадження у справі, суд виходив із того, що матеріали справи не містять переконливих доказів вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В апеляційній скарзі зазначено, що в порушення вимог закону, її не було повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення, відтак вона була позбавлена можливості заявляти клопотання та подавати докази.
Крім цього, судом першої інстанції не було належним чином досліджено матеріали справи, а саме відеозапис з камер спостереження та звукозапис погроз ОСОБА_2 .
Також, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені в ній обставини.
ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, вказавши на її безпідставність та законність і обгрунтованість постанови суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено.
Положеннями ст. 289 КУпАП передбачено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 особисто не була присутня під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного рішення, а копію оскаржуваної постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2020 року, отримала лише 03 лютого 2020 року.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2020 року.
Щодо доводів ОСОБА_1 по суті вимог апеляційної скарги, то апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Згідно вимог ч.7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Приписами ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, яке, у відповідності з даною статтею, проявляється в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Згідно із п. 3 ч. 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктами 4 та 7 частини 2 статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Нормами зазначеного закону визначено, що психологічним насильством є така форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 197221 від 24 грудня 2019 року, 12 вересня 2019 року близько 15:05 год. по вулиці Хмельницьке шосе, 22, на території Палацу дітей та юнацтва, ОСОБА_2 вчинив сварку із колишньою дружиною - ОСОБА_1 під час якої наніс тілесні ушкодження, чим вчинив фізичне домашнє насильство, тобто правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Однак, апеляційний суд, вважає, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за своїм змістом не містять обов'язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки невід'ємною складовою цього адміністративного правопорушення повинно бути таке насильство, яке проявляється в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, яке могло завдати чи завдало шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Як вбачається з письмових пояснень учасників справи, що конфліктні ситуації між ними виникають з приводу їх участі у вихованні спільної дитини. Водночас жодним із здобутих доказів у справі не підтверджено вчинення ОСОБА_2 такої форми домашнього насильства як фізичне насильство, нанесення тілесних ушкоджень, чи можливого завдання шкоди психічному здоров'ю потерпілої особи, окрім цього з протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається які саме дії чи бездіяльність вчинив ОСОБА_2 , чи викликали вони будь-які наслідки, передбачені п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Також слід врахувати, що 12 вересня 2019 року за заявою ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України. За результатами досудового розслідування слідчим СВ Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області Паламарчуком С.С. винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення. У постанові слідчого зазначено, що дії ОСОБА_2 можливо кваліфікувати лише за ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство).
Крім цього, за клопотанням ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції було досліджено матеріали кримінального провадження № 12019020010001937 від 13.09.2019 та відеозапис події з камери спостереження Вінницького міського палацу дітей та юнацтва за 12 вересня 2019 року. Вказаними матеріалами кримінального провадження та відеозаписом не підтверджується факт вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
З огляду на наведене, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_2 дій, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення та які б свідчили про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Факт неповідомлення скаржника про розгляд справи в суді першої інстанції не може бути беззаперечною підставою для скасування постанови суду, до того ж при розгляді справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 було надано можливість заявити відповідні клопотання та надати докази.
У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, тому її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції,
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2020 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду: В.В. Оніщук