Справа № 745/796/19
Провадження № 2/745/256/2019
05.03.2020 року Сосницький районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Данькова О.М., за участі секретаря судового засідання Петрикій І.Ю., позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , його представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Сосниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики за розпискою недійсним,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору позики за розпискою недійсним. Позов мотивує тим, що він був прийнятий на роботу в компанію на посаду старшого охоронника, в його обов'язки входило: охороняти певні об'єкти (рухоме та нерухоме майно), супроводження інших працівників під час виконання ними своїх обов'язків та виконання інших доручень компанії. Свою роботу він виконував добре та без зауважень. 09 серпня 2018 року він отримав завдання перевезти гроші з м. Чернігова до м. Києва та під час виконання завдання, 10 серпня 2018 року, йому сказали написати розписку, розгубившись, він зателефонував менеджеру, який сказав, що необхідно написати розписку, і ніяких негативних наслідків не буде.
Не маючи юридичної освіти, він написав розписку, думаючи, що пише її від імені компанії, а не від свого імені.
31 березня 2019 року на його ім'я прийшла претензія від ОСОБА_3 , щоб повернув позику, яка йому не надавалась, у розмірі 495000,00 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч) грн., інакше він - ОСОБА_3 буде змушений звернутися до суду.
Повідомивши компанію про претензію, йому сказали, що розберуться і виконають свої обов'язки по розписці. Наслідком стало те, що він має 495000,00 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч) грн. боргу за розпискою.
Отже, написавши розписку, між ним та відповідачем був укладений договір позики, якого він не мав наміру укладати. Вважає, що договір був підписаний внаслідок обману та є фіктивним, його вчиняли удавано, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним, грошової суми за цим договором він не отримував.
Позивач просить визнати договір позики за розпискою недійсним та стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 4950,00 грн. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі та просили відмовити в їх задоволенні з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що він деякий час працював начальником охорони в компанії в м. Києві. У нього в підпорядкуванні охоронцем працював ОСОБА_1 . Крім охорони об'єктів, за заявкою менеджера ОСОБА_6 , неодноразово їздили в м. Чернігів, де у ОСОБА_3 під розписку забирали кошти, а потім передавали їх менеджеру. Розписки від менеджера ніколи не отримували. 09.08.2018 року йому зателефонував ОСОБА_1 та повідомив, що він у ОСОБА_3 отримав 495 тис. грн., але текст розписки поміняно, раніше писали "для передачі", а тепер "у позику". Потім ОСОБА_1 написав розписку та забрав кошти. В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що він разом із ОСОБА_1 працював у охоронній фірмі. Начальником охорони був ОСОБА_5 , по вказівці останнього неодноразово їздив у м. Чернігів, у магазин мобільної техніки, де у ОСОБА_3 забирав кошти за поставлений йому товар. Отримані кошти перераховував, писав ОСОБА_3 розписку, що кошти отримав за товар. Гроші віддавав начальнику охорони. Про випадок із ОСОБА_1 йому нічого невідомо. В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що 09 серпня 2018 року ОСОБА_1 у приміщенні магазину, в його присутності, отримав від ОСОБА_3 кошти, які перерахував та написав розписку про їх отримання. Яку суму отримав, йому невідомо. Заслухавши пояснення cторін, їх представників та свідків, дослідивши зібрані в справі докази, суд приходить до наступного висновку. Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. В судовому засіданні встановлено, що 10 серпня 2018 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 розписку про отримання від останнього безпроцентної позики в розмірі 495000 грн. на строк до 10 вересня 2018 року, (а.с. 6). Із копії претензії ОСОБА_3 до ОСОБА_1 від 31 березня 2019 року вбачається, що 10.08.2018 року ОСОБА_3 надані у позику на строк до 10 вересня 2018 року ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 495000 грн., що підтверджується розпискою, наданою позичальником, (а.с. 5). Із відзиву ОСОБА_3 на позовну заяву та доданих до неї документів вбачається, що відповідач заперечує в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на наявність розписки останнього про отримання позики, рішення Святошинського районного суду м. Києва про стягнення грошових коштів за борговою розпискою ОСОБА_1 та заяву ОСОБА_8 про те, що він був свідком отримання коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_3 , (а.с. 19-23). Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 16, ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину, а також встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Згідно з положеннями ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. В пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 судам роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №607/15555/17-ц від 27 березня 2019 року - якщо на виконання правочину було передано майно, він не може бути кваліфікований як фіктивний. Окрім того в постанові зазаначено, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Окрім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі "ОСОБА_10 проти України" (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи вище викладене та те, що позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу про те, що при укладенні договору позики одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, чим були порушені його права і законні інтереси, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовляється, судовий збір з відповідача не стягується. Керуючись ст.ст. 202-204, 207, 215, 234, 1046, 1051 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264-265, 273-274, 352, 354 ЦПК України, В И Р І Ш И В: : В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики за розпискою недійсним відмовити. Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його складення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Суддя О.М.Даньков