Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
24 лютого 2020 р. № 520/11880/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Білової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Ділбаряна А.А.,
за участю представника позивача - Вітер Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4-а, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській область (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460), про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 245 від 02.09.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.11.2005.
Ухвалою суду від 12.11.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі. Залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській область.
Протокольною ухвалою суд від 27.01.2020 закінчено підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області 17.11.2005 на підставі Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні. У 2006 році позивач переїхав до м. Харкова, 02.12.2008 ВГІРФО ГУ МВС України в Харківській області документовано позивача посвідкою на постійне проживання в Україні безстроково. 24.04.2019 ГУ ДМС України в Харківській області позивача документово посвідкою на постійне проживання з безконтактним носієм до 23.04.2029. Відповідач, на запит адвоката, надав відповідь, що відповідачем встановлено, що дозвіл на імміграцію повивачу надано з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію», у зв'язку із чим підготовлено проект висновку про скасування наданого дозволу на імміграцію, який буде направлено до погодження до ДМС України. ДМС України повідомило, що ним підтримано проект висновку про скасування дозволу на імміграцію позивачу. Також відповідач повідомив адвоката позивача про прийняття рішення Центральним Міжрегіональним Управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 245 від 02.09.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.11.2005. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, вважаючи, що правомірно отримав дозвіл на імміграцію у 2005 році.
Представник відповідача не погодилася з позовними вимогами та подала відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих законом повноважень. Зазначила, що підстава для отримання позивачем дозволу на імміграцію виникла у позивача як особи, яка є піклувальником над одинокою громадянкою України ОСОБА_2 , 1931 р.н. На підтвердження цього позивач надавав Рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради від 30.01.2005 про призначення його піклувальником над громадянкою України ОСОБА_2 , в той час як цивільним законодавством визначалося, що документом, який підтверджує встановлення опіки чи піклування, є виключно відповідне рішення суду. Отже, рішення, прийняте ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області 17.11.2005, про надання дозволу на імміграцію позивачу є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню.
Представник позивача надала відповідь на відзив, в якій просила задовольнити позов, посилаючись на те, що у відповідача відсутні підстави для скасування посвідки позивачу, оскільки на момент отримання позивачем посвідки на постійне проживання рішення Виконавчого комітету Жовтневої сільської ради від 30.01.2005, яким позивача призначено піклувальником над одиноким пенсіонером, було чинним, жодної недостовірної інформації позивачем для отримання дозволу на імміграцію не надавалося.
Також від представника позивача до суду були подані письмові пояснення щодо порядку призначення піклувальника за законодавством, яке діяло у 2005 році.
Представник позивача, громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 - Вітер Н.М. - в судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним, про причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань з приводу причин неявки не надав.
Представник третьої особи - Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській область - в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
У 2005 році позивач звернувся до ВГІРФО УМВС України в Харківській області з клопотанням про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.2 ч.3 ст.4 Закону України “Про імміграцію” та надав Рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради від 30.01.2005 про призначення його піклувальником над громадянкою України ОСОБА_2
17.11.2005 рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області на підставі Закону України «Про Імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.11.2005 терміном дії безстроково.
У 2006 році позивач переїхав на проживання до м. Харкова.
02.12.2008 ВГІРФО ГУМВС України в Харківський області документовано позивача посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 терміном дії безстроково.
24.04.2019 ГУ ДМС України в Харківській області документовано позивача посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 терміном дії 23.04.2029.
Висновком ЦМУ ДМС м. Києві та Київської області про перевірку законності надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_1 встановлено, що громадянин СРВ ОСОБА_1 15.08.2002 звернувся до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є піклувальником над громадянкою України ОСОБА_2 , 1931 року народження. Заявник надав Рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради від 30.01.2005 про призначення його піклувальником над громадянкою України ОСОБА_2 . На підставі наданих документів 17.11.2005 керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання вказаному іноземцю дозволу на імміграцію відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону. Пунктом 8 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», який набрав чинності 07.07.2001, передбачено, що для отримання дозволу на імміграцію особам, зазначеним у пункті 2 ч. 3 ст. 4 Закону, необхідно подати копії документів про визначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадян України. Таким чином, підставою для прийняття рішення про надання іноземцю та особі без громадянства дозволу на імміграцію відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» може бути тільки рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальником громадянина України або встановлення над ним опікуни чи піклування громадянина України. Отже, рішення, прийняте ВГІРФО ГУМВС України в Київський області 17.11.2005 про надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 є таким, що суперечить вимогам законодавства і підлягає скасуванню.(а.с.46-48)
На підставі зазначеного висновку відповідачем прийнято рішення № 245 від 02.09.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.11.2005. (а.с.45)
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд виходить з такого.
Предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є рішення відповідача від 02.09.2019 про скасування рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 17.11.2005 про надання дозволу на імміграцію, як рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію" (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції спірного періоду).
Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Аналогічні норми містяться в підпункті 8 пункту 4 Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року № 844.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час видачі позивачу тимчасової посвідки, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Згідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 зазначеного Закону, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.
Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Статтями 10, 11 зазначеного Закону, у редакції, що діяла на час оформлення посвідки, встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 (далі - Порядок).
У відповідності до пп. 3 п. 2 цього Порядку, в редакції, яка діяла на час надання посвідки, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Департаменту в міських, районних у містах управліннях органів внутрішніх справ (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.
Згідно п. 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Під час судового розгляду справи встановлено, що 17.11.2005 позивач відповідно до рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 17.11.2005, викладеного у формі висновку, з посиланням на пункт 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" документований посвідкою на постійне проживання в Україні для іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_5 № НОМЕР_6 .(а.с.30-31)
Про наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну, які передбачені пунктом 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", зазначено також у дозволі на імміграцію ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 17.11.2005 про надання дозволу на імміграцію в Україні громадянину СРВ ОСОБА_1 .
Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись пунктом 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України "Про міграцію", не виявив, у зв'язку з чим, надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Однак, цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку про скасування рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання від 17.11.2005.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні слугувало те, що у позивача відсутнє відповідне рішення суду про призначення ОСОБА_1 опікуном чи піклувальником громадянки України ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час прийняття рішення відповідачем про скасування дозволу, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Частиною першою статті 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Натомість, рішення відповідача фактично обґрунтовано лише відсутністю відповідного рішення суду про призначення ОСОБА_1 опікуном чи піклувальником громадянки України ОСОБА_2 .
При цьому, суд зауважує, що вказані обставини існували на момент розгляду заяви позивача та прийняття рішення відповідачем від 17.11.2005 про надання дозволу на імміграцію в Україні громадянину СРВ ОСОБА_1 , з подальшою видачею посвідки на постійне місце проживання в Україні. Більш того, вказані обставини і слугували підставою для прийняття зазначеного рішення та видачі посвідки.
Отже, судом встановлено, що позивач при отриманні дозволу на імміграцію надав всі наявні у нього документи, в тому числі Рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради від 30.01.2005 про призначення його піклувальником над громадянкою України ОСОБА_2 , на підставі якого відповідачем і було надано дозвіл, не приховував даних щодо сімейного стану, не зазначав неправдивих відомостей тощо, а порушення Закону України "Про імміграцію" та "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень", під час надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання, допущені самим відповідачем.
Разом з цим, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у п. 71 Рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року по справі права «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) зазначено, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Під час судового розгляду справи, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, а потреба виправити минулу «помилку» є непропорційним втручанням в права позивача, який покладався на легітимність добросовісних дій державного органу при отриманні дозволу на імміграцію.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що відповідач, під час прийняття рішення від 02.09.2019 про скасування рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 17.11.2005 про надання дозволу на імміграцію, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат в частині сплаченого судового збору здійснюється відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи заявлене до закінчення судових дебатів представником позивача клопотання в порядку ч.7 ст. 139 КАС України про подання доказів понесення таких витрат після ухвалення рішення суду, для вирішення даного питання суд призначає судове засідання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 245 від 02.09.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.11.2005.
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4-а, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_7 ) у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Призначити розгляд клопотання про розподіл судових витрат в частині витрат на правову допомогу у відкритому судовому засіданні на 12:00 годину 04.03.2020.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.
Зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено 05 березня 2020 року.
Суддя Білова О.В.