Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 березня 2020 р. № 520/58/20
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просять суд:
- визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області: наказ № 12556-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_5 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; наказ № 12524-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; наказ 12554-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; наказ № 12551-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; наказ № 12552-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, кожна орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Самійлівської сільської ради Близнюківського району Харківської області: гр. ОСОБА_5 у відповідності раніше поданої позивачем заяви до Головне управління Держгеокадастру у Харківській області; гр. ОСОБА_1 у відповідності раніше поданої позивачем заяви до Головне управління Держгеокадастру у Харківській області; гр. ОСОБА_3 у відповідності раніше поданої позивачем заяви до Головне управління Держгеокадастру у Харківській області; гр. ОСОБА_4 у відповідності раніше поданої позивачем заяви до Головне управління Держгеокадастру у Харківській області; гр. ОСОБА_2 у відповідності раніше поданої позивачем заяви до Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.
- стягнути на користь: гр. ОСОБА_5 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.; гр. ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.; гр. ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.; гр. ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.; гр. ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що відповідач своїми наказами відмовив їм у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повідомив про неможливість задоволення заяв у зв'язку з тим, що відносно бажаних земельних ділянок, які планується для відведення позивачам, видано наказ про надання дозволу іншим громадянам. На думку позивачів, зазначені відмови Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є протиправними, у зв'язку з чим останні звернулись до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач 27.01.2020 надав відзив, проти позову заперечував, та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що земельні ділянки із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою яких звернулись позивачі вже надані вищезазначені дозволи третім особам.
31.01.2020 від представника позивачів надійшла відповідь на відзив, в якій додатково аргументовано правову позицію викладену у позовній заяві.
31.01.2020 судом прийнято заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення на користь: гр. ОСОБА_5 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.; гр. ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.; гр. ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.; гр. ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.; гр. ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з п.10 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено, що позивачі 24.10.2019 звернулись із заявами до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, кожна орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Самійлівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.
26.11.2019 позивачі отримали накази Головного управління Держтеокадастру у Харківській області про відмову у наданні дозволу па розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок, кожна орієнтовною площею 2.0000 га, розташованих за межами населених пунктів на території Самійлівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме:
- наказом №12556-сг від 22.11.2019 року відмовлено гр. ОСОБА_5 ;
- наказом №12524-сг від 22.11.2019 року відмовлено гр. ОСОБА_1 ;
- наказом №12554-сг від 22.11.2019 року відмовлено гр. ОСОБА_3 :
- наказом №12551-сг від 22.11.2019 року відмовлено гр. ОСОБА_4 ;
- наказом №12552-сг від 22.11.2019 року відмовлено гр. ОСОБА_2 .
Не погодившись з цими наказами, позивачі звернулись до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Харківській області надати дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до пп.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Зі змісту наказів відповідача №12556-сг; №12524-сг; №12554-сг; №12551-сг №12552-сг від 22.11.2019 вбачається, що підставою для відмови позивачам у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою слугувало те, що згідно з інформацією Відділу у Близнюківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за зверненням третьої особи, на бажані позивачами земельні ділянки, Головним управлінням видано наказ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може призвести до порушення прав іншої особи, яка розпочала процедуру набуття права власності на зазначену земельну ділянку.
Однак, ті обставини, на які посилається відповідач у вказаних наказах, не передбачені статтею 118 ЗК України в якості підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідачем не надано жодних доказів про виникнення речових прав на бажані позивачами земельні ділянки.
Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333(далі - Положення № 333) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних відносинах діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги позивачів про визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою підлягають задоволенню.
З приводу позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозволи позивачам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаних земельних ділянок у власність, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.
З огляду на викладене, твердження відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Харківській області, є необґрунтованим.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Разом з тим, у суду відсутня можливість дослідити та надати правову оцінку поданому позивачами пакету документів та беззаперечно встановити відповідність поданих заяв та доданих до них документів нормам Земельного кодексу України, оскільки такі не містяться у матеріалах справи.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку належним та достатнім способом захисту прав позивачів у спірних відносинах є зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяви про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, кожна орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Самійлівської сільської ради Близнюківського району Харківської області: гр. ОСОБА_5 ; гр. ОСОБА_1 ; гр. ОСОБА_3 ; гр. ОСОБА_4 ; гр. ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.08.2019 по справі № 480/4298/18, від 14.08.2018 по справі № 815/1666/17, від 26.06.2018 по справі № 814/1755/17, від 11.09.2018 по справі № 816/318/18.
Щодо стягнення витрат пов'язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивачі просять суд стягнути з відповідача витрати пов'язані з оформленням та оплатою довіреності на представництво.
Натомість, оформлення та оплата довіреності на представництво інтересів у всіх без винятку державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях позивачів представником, про що йдеться у тексті долучених до позовної заяви довіреностей, не можна віднести до витрат, виключно пов'язаних з розглядом справи, виходячи зі змісту статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також суд зазначає, що матеріали справи не містять заяв та відповідних доказів про понесення сторонами витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із наданням такої позивачам.
Згідно із приписами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Враховуючи викладене, суд залишає без задоволення вимоги щодо стягнення витрат пов'язаних з розглядом справи з відповідача.
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В обґрунтування вказаних вимог позивачем не надано жодних доказів.
Отже, позивачами не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивачів моральної шкоди в розмірі 10000,00грн. кожному.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 8-9 поверх, м. Харків, 61145, РНОКПП 39792822) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області: наказ № 12556-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_5 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; наказ № 12524-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; наказ 12554-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; наказ № 12551-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; наказ № 12552-сг від 22.11.2019 року про відмову гр. ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяви про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, кожна орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Самійлівської сільської ради Близнюківського району Харківської області: ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 Ігорю ОСОБА_7 ; Шатохіній Ірині Миколаївні; ОСОБА_8 Раїсі Панасівні; ОСОБА_9 Андріївні.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_5 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Тітов