Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
06 березня 2020 р. справа № 520/1171/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонька А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Біловодського районного військового комісаріату Міністерства оборони України (вул. Виноградна, буд. 10, смт. Біловодськ, Луганська область, 92800) визнання бездіяльності посадових осіб та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 13.12.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що Біловодський районний військовий комісаріат Міністерства оборони України станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження по справі.
Відповідач направив відзив на позов, який надійшов через канцелярію суду 05.03.2020 року, в якому проти вимог заявленого позову заперечував. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Вважає, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки частішою 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Таким чином на дійсний час у позивача відсутня підстава для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2019 року.
Відповідно до положень ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.1 ст.262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивача, ОСОБА_1 , 14.12.2016 на підставі укладеного контракту було прийнято на військову службу та зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 , згідно запису у військовому квитку серії НОМЕР_3 виданого Яворівським військовим комісаріатом Львівської області 07.02.2017 року, копія якого міститься у матеріалах справи.
22.05.2017 року позивача було виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_4 та переведено до Біловодського районного військового комісаріату та 23.05.2017 року зараховано до списків особового складу згідно наказу №70.
Судом встановлено, що позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції з 23.05.2017року по 20.08.2017рік, з 01.09.2017року по 18.02.2018 рік зв'язку з чим отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_5 від 04 жовтня 2018 року, виданого Управлінням персоналу штабу військовою частиною НОМЕР_6 (далі - посвідчення УБД).
Отже, з моменту отримання посвідчення учасника бойових дій серія, тобто з 04.10.2018року позивач набув право на пільги та соціальні гарантії як учасник бойових дій.
У продовж проходження військової служби з 2018 року по 13.12.2019 року у зв'язку з дією особливого періоду, Позивач не мав змоги скористатися зазначеною додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати.
Таким чином, за час військової служби Позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував.
Наказом військового комісара Біловодського районного військового комісаріату по стройовій частині від 13.12.2019 року позивача, ОСОБА_1 , знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особової військової частини з 13.12.2019 року.
Згідно змісту витягу з наказу відповідач, відповідно до Наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та Наказу Міністра оборони України від 10.02.2016року №67 під час звільнення позивача провів з останнім розрахунок, а саме виплатив премію за період по 13 грудня 2019року в розмірі 130%, надбавку за особливості проходження служби 65%, надбавки за вислугу років.
Під час звільнення з військової служби позивач звертався до відповідача та зазначав, що у зв'язку з настанням особливого періоду не мав змоги скористатися щорічною додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати за 2019 рік, натомість Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
Відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації.
По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно із п.12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
За змістом ст. 4 Закону України “Про відпустки” установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з пунктом 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ділі по тексту закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018- 2019 роках, (виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 грудня 2019 року) відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
До вказаного висновку дійшов Верховний суд у рішенні від 16.05.2019 р. у зразковій справі №620/4218/18, що враховується судом в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує частину п'яту статті 134 КАС України.
Судом встановлено, що 16.01.2020 року між позивачем (Замовник) та Адвокатським об'єднанням "Адвокатська компанія "Ульянов Бізнес Лойерс" (Виконавчець) укладено Договір б/н про надання правової допомоги (далі - Договір) (а.с. 20). За умовами укладеного договору з урахуванням заявленої проблеми (порушення трудового законодавства, соціального і правового захисту, ОСОБА_1 , як ветерана війни та колишнього військовослужбовця з боку військових посадових осіб військової частини Біловодського районного військового комісаріату Міністерства оборони України, а саме: протиправна бездіяльність військових посадових осіб військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 13.12.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та відповідно до Рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (затвердженого рішенням Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018року №17) запланували провести наступні види робіт, заходів та дії за вартістю згідно рекомендацій Ради Адвокатів Харківської області: надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики - 100,00 грн., складання позовної заяви - 2000,00 грн., складання відповіді на відзив -400,0 грн.
Згідно акту виконаних робіт від 28.01.2020 року за договором №б/н, Адвокатське об'єднання надало позивачу правничу допомогу в межах укладеного Договору, а саме: 1) надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики - 100,00 грн.; 2) складання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду - 2000,00 грн., складання відповіді на відзив -400,0 грн. Загальна вартість виконаних робіт становить 3000,00 грн. (з урахуванням ПДВ - 500,0 грн.)
З копії наданого рахунку на оплату № 12 від 16.01.2020 року вбачається, що за надання правової допомоги ОСОБА_1 підтверджено нарахування позивачу за надані послуги 3000,0 грн. (а.с. 33).
З наданої копії платіжного доручення № 541725 SB від 28.01.2020 р. вбачається, що позивачем сплачено 3000 грн. за надання правової допомоги (а.с. 40).
Крім того, матеріали справи також містять копію квитанції "ПриватБанк" №0.0.1592213104.1 від 22.01.2020 року також на суму 3000,0 грн. (а.с. 35).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Проте, суд зазначає, що з акту виконаних робіт від 28.01.2020 року вбачається складання відповіді на відзив, який оцінено адвокатом у 400,00 грн.
Однак, станом на час розгляду справи матеріали справи не містять відповіді на відзив.
Суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що справа №520/918/2020 від 27.01.2020 року, розглядається я к типова, у спрощеному провадженні та без виклику сторін. Тим самим представництво в суді по ній - відсутнє. Докази, які наявні в матеріалах справи, були на руках у позивача, тим самим потреба в їх збиранні була відсутня.
Рішенням Верховного Суду по зразковій справі №620/4218/18, в справах заналогічними позовними вимогами підлягають застосуванню висновки, викладені даній справі.
Таким чином, у зв'язку з наявністю аналогічної зразкової справи, рішення якої є обов'язковим для застосування судами нижчих інстанцій, відсутні заявлені стороною позивача витрати на надання професійної правничої допомоги у заявленому розмірі.
Враховуючи обставини справи, її незначну складність, суть виконаних послуг, враховуючи, що відповіді на відзив станом на дату розгляду справи взагалі не направлялась до суду, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000 грн. є надмірною.
Проте, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у сумі 1 000,00 грн. за надання усної консультації та складання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Біловодського районного військового комісаріату Міністерства оборони України (вул. Виноградна, буд. 10,смт. Біловодськ,Луганська область, 92800) визнання бездіяльності посадових осіб та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Біловодського районного військового комісаріату Міністерства оборони України, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 13.12.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Біловодський районний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 13.12.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_7 ; АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча гривень) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського районного військового комісаріату Міністерства оборони України (вул. Виноградна, буд. 10, смт. Біловодськ, Луганська область, 92800; код ЄДРПОУ 09728890).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 06 березня 2020 року.
Суддя Бідонько А.В.