Справа № 523/16829/19
Провадження №2/523/767/20
"03" березня 2020 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Аліна С.С.
при секретарі - Вовкович І.В.,
розглянувши в судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користування житловою площею,-
До Суворовського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якому просив вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у користуванні вказаним домоволодінням.
Свої вимоги обґрунтував тим, що з 2000 року до 06.10.2019р. позивач проживав разом з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння належить на праві власності її матері ОСОБА_2 .
За час спільного проживання у сторін народився син - ОСОБА_4 .
За кошти позивача було зроблено прибудову до житлового будинку АДРЕСА_2 НОМЕР_1 а, також було збудовано гараж. Власником домоволодіння була та залишається ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що між ним та відповідачами була усна домовленість, про те, що після завершення будівництва житло залишиться у власності ОСОБА_5 , але згодом вона обіцяла здійснити часткове відчуження домоволодіння на користь ОСОБА_3 та на його користь.
06.10.2019р. після сварки з дружиною позивач залишив домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вважає, що будучи членом сім'ї ОСОБА_6 , зробив немало для поліпшення для спірного домоволодіння, а тому набув право користування спірним житлом та має бути вселений до нього.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 з'явилися, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідача у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши позивача та його представника, суд вважає, що позо є необґрунтованим та є недоказаним, тому задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено про те, що власниками домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в рівних частинах, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме айно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 202530587 від 02.03.2020р.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частина 1 ст.321 ЦК України, визначає, що право власності є непорушним. Ніхтонеможебути протиправнопозбавленийцьогоправачи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сімї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сімї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житловою площею, яка знаходиться у власності особи, мають члени сімї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку (квартири), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення (ч.3 ст. 116 ЖК України).
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частин першої та четвертоїстатті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права та при розгляді справ застосовуєКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин по справі, роз'яснює їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не довів суду ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, тому враховуючи викладене позов, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користування житловою площею - задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 265, 280-282 ЦПК України, ст.ст.61,63, 65, 71, 72,106,107 ЖК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користування житловою площею - залишити без задоволення.
Копію заочного рішення направити сторонам по справі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Рішення складене та підписане суддею 05.03.2020р.
Суддя Аліна С.С.