ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.03.2020Справа № 910/19096/19
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 6)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» (03028, м.Київ, ВУЛИЦЯ СТРАТЕГІЧНЕ ШОСЕ, будинок 2 ЛІТ."А") стягнення 31 074 грн. 99 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» (надалі також - «Відповідач») про стягнення 31 074 грн. 99 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором №2306/1718-ТЕ-41 купівлі - продажу природного газу від 11.10.2017 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.01.2020 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 11.01.2020 року уповноваженій особі підприємства Позивача та поверненням на адресу суду поштового конверту у зв'язку з вибуттям, закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу Відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» є 03028, м.Київ, ВУЛИЦЯ СТРАТЕГІЧНЕ ШОСЕ, будинок 2 ЛІТ."А".
Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/19096/19 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
11.10.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яке змінило найменування на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» (Споживач) було укладено Договір постачання природного газу №2306/1718-ТЕ-41, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити Споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього Договору. (а.с.9-18)
Згідно з п.3.7 Договору приймання - передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання - передачі газу.
Відповідно до п.6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності) , у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років. (п.10.3 Договору)
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 р. до 31.03.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. (розділ 12 Договору)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачання природного газу №2306/1718-ТЕ-41 від 11.10.2017 року Позивач передав, а Відповідач в свою чергу прийняв природний газ, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2017 року, 30.11.2017 року, 31.12.2017 року, 31.01.2018 року, 28.02.2018 року, 31.03.2018 року. (а.с.21-26)
13.11.2018 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» (Первісний боржник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Глушкова 9-В» (Новий боржник) було укладено Договір про переведення боргу №18/2418-ТЕ, згідно з умовами якого за згодою Кредитора Первісний боржник переводить на Нового боржника свій борг, який виник у Первісного Боржника перед Кредитором за Договором про постачання природного газу від 11 жовтня 2017 p. №2306/1718-ТЕ-41 у сумі 233 685,26 грн., укладеним між Первісним боржником та Кредитором, а Новий боржник приймає на себе борг Первісного боржника у цьому Зобов'язанні та замінює Первісного боржника у зобов'язанні. (а.с.29-30)
Відповідно до п.1.2 Договору Кредитор дійсним дає згоду на заміну Первісного боржника у Зобов'язанні Новим боржником та на укладення цього Договору на встановлених у ньому умовах.
У п.3.1 Договору передбачено, що сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на Нового Боржника, станом на момент укладання даного Договору становить 233 685,26 гривень. Вказаний борг є боргом за газ поставлений у березні 2018 p. за договором 2306/1718-ТЕ-41 від 11 жовтня 2017 p.
Згідно з п.3.1 Договору за цим Договором до Нового боржника переходять обов'язки Первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у пункті 2.1. статті 2 цього Договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням Первісним боржником своїх зобов'язань за Договором про постачання природного газу від 11 жовтня 2017 p. № 2306/1718-ТЕ-41.
Новий боржник зобов'язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній у n.2.1 статті 2 цього Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором про постачання природного газу від 11 жовтня 2017 p. № 2306/1718-ТЕ-41. (п.3.2 Договору)
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками Сторін, Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за договором. (п.6.1 Договору)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що на виконання умов Договору він передав у власність Покупцю природний газ, а Відповідач прийняв вказаний товар, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, проте останній здійснив оплату за отриманий товар з прострочкою платежу. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» 3% річних у розмірі 4 047 грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 6 792 грн. 94 коп. та пеню у розмірі 20 234 грн. 83 коп.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору постачання природного газу №2306/1718-ТЕ-41 від 11.10.2017 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачання природного газу №2306/1718-ТЕ-41 від 11.10.2017 року Позивач передав, а Відповідач в свою чергу прийняв природний газ, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2017 року, 30.11.2017 року, 31.12.2017 року, 31.01.2018 року, 28.02.2018 року, 31.03.2018 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.21-26), проте Відповідачем була здійснена оплата за отриманий товар з прострочкою платежу, що підтверджується випискою по рахунку Позивача за період з 05.12.2017 р. по 27.04.2018 р. (а.с.31-55)
Судом встановлено, що 13.11.2018 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» (Первісний боржник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Глушкова 9-В» (Новий боржник) було укладено Договір про переведення боргу №18/2418-ТЕ, згідно з умовами якого за згодою Кредитора Первісний боржник переводить на Нового боржника свій борг, який виник у Первісного Боржника перед Кредитором за Договором про постачання природного газу від 11 жовтня 2017 p. №2306/1718-ТЕ-41 у сумі 233 685,26 грн., укладеним між Первісним боржником та Кредитором, а Новий боржник приймає на себе борг Первісного боржника у цьому Зобов'язанні та замінює Первісного боржника у зобов'язанні. (а.с.29-30)
У п.3.1 Договору передбачено, що сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на Нового Боржника, станом на момент укладання даного Договору становить 233 685,26 гривень. Вказаний борг є боргом за газ поставлений у березні 2018 p. за договором 2306/1718-ТЕ-41 від 11 жовтня 2017 p.
Згідно з п.3.1 Договору за цим Договором до Нового боржника переходять обов'язки Первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у пункті 2.1. статті 2 цього Договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням Первісним боржником своїх зобов'язань за Договором про постачання природного газу від 11 жовтня 2017 p. № 2306/1718-ТЕ-41.
Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, Суд зазначає, що починаючи з 13.11.2018 року зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» перед Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за Договором постачання природного газу №2306/1718-ТЕ-41 від 11.10.2017 року в частині сплати заборгованості за поставлений природний газ у березні 2018 року за Актом приймання - передачі природного газу від 31.03.2018 року у розмірі 233 685 грн. 26 коп. перейшли до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глушкова 9-В». В той же час предметом позову у даній справі є період прострочення виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 28.11.2017 р. по 12.11.2018 р., а тому Позивач правомірно визначив Відповідачем у даній справі саме Товариство з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія».
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 28.11.2017 р. по 12.11.2018 р. у розмірі 4 047 грн. 22 коп. та інфляційні за загальний період прострочки травень 2018 р. - жовтень 2018 р. у розмірі 6 792 грн. 94 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором постачання природного газу №2306/1718-ТЕ-41 від 11.10.2017 року за загальний період прострочки з 28.11.2017 р. по 12.11.2018 р. у розмірі 4 047 грн. 22 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки травень 2018 року - жовтень 2018 року у розмірі 6 792 грн. 94 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 28.11.2017 р. по 25.10.2018 р. у розмірі 20 234 грн. 83 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 28.11.2017 р. по 25.10.2018 р. у розмірі 20 234 грн. 83 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 4 047 грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 6 792 грн. 94 коп. та пеня у розмірі 20 234 грн. 83 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія» (03028, м.Київ, ВУЛИЦЯ СТРАТЕГІЧНЕ ШОСЕ, будинок 2 ЛІТ."А", Ідентифікаційний код юридичної особи 38965411) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) 3% річних у розмірі 4 047 (чотири тисячі сорок сім) грн. 22 (двадцять дві) коп., інфляційні у розмірі 6 792 (шість тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. 94 (дев'яносто чотири) коп., пеню у розмірі 20 234 (двадцять тисяч двісті тридцять чотири) грн. 83 (вісімдесят три) коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) коп. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02 березня 2020 року.
Суддя О.В. Чинчин